О. МИРНИЙ: Чому у влади піднялася рука на вітчизняну газотранспортну систему…

Свободівець Олександр МИРНИЙ: «В Україні склалася ситуація, коли крім ГТС і землі вже практично немає що дерибанити…»

Під час завершальної акції «Вставай, Україно!» 18 травня у Києві у своїй промові лідер «Свободи» Олег ТЯГНИБОК серед інших тез застеріг націю від небезпеки, перед якою постала Україна: влада готує продаж стратегічного об’єкта – української газотранспортної системи. Лідер «Свободи» повідомив, що коли на розгляд сесії поставлять відповідний законопроект, то опозиція мобілізує всі сили в парламенті, щоб не допустити його ухвалення, і закликав українців згуртовано виступити проти здачі національних інтересів. Щоправда, на Погоджувальній раді у понеділок перед сесійним засіданням за наполяганням Олега Тягнибока питання приватизації ГТС таки було вилучено з порядку денного тижня. Але чи означає це, що небезпека минула? Прокоментувати ситуацію довкола потуг уряду приватизувати вітчизняну газотранспортну систему ми попросили народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки свободівця Олександра МИРНОГО.

– Пане Олександре, як сталося, що влада таки добралася до української «труби» – стратегічного об’єкта, який був недоторканий за всіх попередніх влад?

– Насамперед наголошу, що ГТС цінна не тільки найкоротшим шляхом в Європу з газових родовищ Росії. А й газовими сховищами, які дозволяють їй працювати на повну потужність. Північний потік не завантажений на 100%, бо мусить мати можливості для маневрів. Адже споживання газу – це не постійна величина, воно збільшується або зменшується. І якщо, для прикладу, споживання газу різко впало, то куди ж подіти надлишки, які вже видобуті технологічно? Або ж навпаки: якщо споживання газу різко зросло, то де взяти його ще? В такому разі стають у пригоді газові підземні сховища. Туди закачують надлишок газу або ж беруть газ у разі потреби. А чому на ГТС не піднімалася рука, скажімо, у Кучми? Бо були менш конфліктні об’єкти, які можна було спокійно забирати, приватизовувати, купувати-продавати. Зараз склалася ситуація, коли крім ГТС і землі практично вже немає що дерибанити. Землю продавати поки страшно, а ГТС, вирішили собі нагорі, – можна… Зрештою, це навіть не бажання продати комусь, а насамперед – взяти собі за допомогою парламенту, уряду. Адже групі товаришів, які володітимуть газотранспортною системою, буде значно легше розмовляти чи то з Європою, чи то з тією ж Росією.

– Тобто влада має в цьому питанні насамперед політичний зиск?

– Думаю, має і політичний, і фінансовий. Фінансовий – бо продають фактично готовий продукт, який можна реалізувати з користю для себе. А політичний – бо група людей, яка володіє газотранспортною системою, змусить будь-кого зважати на свої інтереси. От, наприклад, в Лукашенка є 10 ракет з ядерними боєголовками, і завдяки цим ракетам він втілює свої диктаторські амбіції.

– Яку небезпеку власне для українців становлять маніпуляції з газотранспортною системою України?

– У нас будь-яка «прихватизація» для людей обертається насамперед подорожчанням послуг або продукту. Стала, до прикладу, обленерго приватною – моментально зростає ціна на електроенергію. Став приватним водоканал – зростає ціна на подачу води та водовідведення. Як тільки Ахметов викупив «Київенерго», постали проблеми з тарифами, з подачею води. Тож безумовно, що люди відчують цю приватизацію на своїй кишені.

– «Необхідність» приватизувати ГТС обґрунтовують нібито збитковістю, необхідністю її модернізувати і відсутністю на це коштів. Це міф?

– Геббельс казав, що коли хочеш, аби повірили, треба казати правду, багато правди і ніколи не казати всю правду. Не можна казати, що це міф, адже компанія дійсно збиткова, але не природнім чином, а тому, що так нею керують. Я можу навести приклад «Криворіжсталі», яка теж була збитковою, поки нею керувала влада. Але після того, як люди її купили, вона окупила себе. ГТС збиткова, бо всі її розкрадають, а з іншого боку – до банкрутства її доводять цілком свідомо.

– А як же в інших країнах ставляться до газотранспортної системи і яким, на Вашу думку, мало би бути це ставлення в Україні надалі?

– У «Програмі захисту українців» ми наголошуємо на тому, що необхідно заборонити приватизацію природних монополій. Всеукраїнське об’єднання «Свобода» послідовно виступає за збереження ГТС у власності та під контролем української держави. Не можна передавати навіть частину контролю над стратегічним активом України будь-якій іншій державі чи приватному капіталу. А стосовно інших країн, то там є по-різному – все залежить від обставин всередині країни. Наприклад, у Словаччині більша половина ГТС у власності німців. Але у Європі суворо слідкують за тим, щоб не утворювалися монополії. Якщо, для прикладу, ти є власником труби, не маєш права не пустити видобувника газу в мережу. Труба – це безумовно величезний важіль впливу. Ти можеш видобувати газ, але якщо немає системи його подачі до споживача, нічого з ним не зробиш. А «Транснафта», «Трансгаз» в Росії – це приклад того, що «неугодні» компанії можна поставити на місце. В Європі такого загалом бути не може, бо, незважаючи на те, подобається тобі компанія чи ні, ти зобов’язаний пустити її в мережу. В Білорусії, Росії та Україні такого немає і в нинішніх умовах бути просто не може. Поки при владі Партія регіонів – цивілізованих правил ринку ніколи не буде.

– За наполяганням опозиції наразі забрали з порядку денного питання приватизації ГТС. Як Ви вважаєте, чи вже минула проблема, чи є підстави заспокоїтися, чи все-таки до цього питання ще повернуться?

– Як я вже казав, в нас залишилося два найцікавіші об’єкти – це труба і земля. Тому, безумовно, ще будуть спроби забрати їх до своїх рук. Відтак заспокоюватися однозначно не можна. Цю спробу дозволити приватизацію ГТС я б назвав своєрідним тестом- провокацією. Регіонали подивилися, як люди реагують на це питання і вирішили, що воно ще не на часі. Але я впевнений, що бажання забрати трубу собі там на горі не зникло.

Леся БАСАРАБ.