Про проблеми внутрішньої трудової міграції в Україні.

Відсутність доступного житла, безробіття та низька заробітна плата штовхають українців на міграцію. А квіт нації, в основному у віці від 24 до 27 років просто залишає Україну.

Звичайно, було б краще якби люди працювали на підприємствах, розташованих там де вони проживають,  але рівень безробіття, дуже неоднорідний, як неоднорідний і рівень економіного розвитку територій.

Найбільший показник безробіття в Рівненській, Тернопільській областях – сягає 10,0% від працездатного населення, за методологією МОП, а найменший в Києві– 6%.  Рівень Валового регіонального продукту на душу населення в Донецькій, Харківський або Дніпропетровській областях перевищує цей показник в Тернопільській, Чернівецькій або Закарпатській в два і більше разів. А розрив з Києвом - становить майже 7 разів.

Власне, це і приводить до трудової міграції. Міграція є індикатором більш глибокої проблеми - нездатності української економіки створити необхідні підприємства за місцем проживання людей.

Але як би там не було міграція є, і вона буде, і тут держава  має  зробити все аби помякшити її негативну дію на людей.

До основних проблем трудової міграції в Україні можна віднести:

1. Відсутність достатніх робочих місць за місцем  проживання є  головною проблемою безробіття. Ми колись чули про створення мільйону робочих місць щорічно, але все це так і залишається на папері. Необхідна державна комплексна програма створення необхідних, додаткових робочих місць мешканцям, переш за все, депресивних регіонів. Цього ефективно не робиться, все проходить хаотично. Потрібно стимулюти роботодавців до цього. Скажімо, робити так аби той хто створює робочі місця, мав би привелегію, скажімо, перед фондом соціального страхування з безробіття, тобто  чим більше роботодавець створює нових робочих місць, тим менші відрахування до цього фонду він має робити. Це не нормально коли той, хто створює робочі місця і той, що їх скорочує, знаходяться в одинакових умовах перед цим фондом.

2. Відсутність доступного житла, висока вартість проживання на новому місці - є значною проблемою людей. Раніше для цього будувалися гуртожитки, а тепер їх немає, вони приватизовані, а трудові мігранти мешкають в жахливих умовах, непоодинокі випадки, скажімо в Києві, коли люди з околиць проживають в кімнатах до десяти і більше людей. Такі антисанітрані умови проживання є недопустимими.

3. Відсутність державного регулювання і контролю за міграційними трудовими потоками в державі, цілістної такої державної програми немає. Люди самі шукають як вижити в умовах регіонального дефіциту робочих місць.  Якщо б держава мала уявлення про дійсні трудові міграційні процеси в середині країни, вона б мала знати і як це зробити, аби помякшити їх негативний вплив на людей.

4. І головна проблема, це прогалини в законодавстві, скажімо, якщо взяти, Закон України «Про зайнятість...», то в цьому ці питання прописані не чітко,  де не зрозуміло що дозволино, а що ні роботодавцю, не визначно такий суб’єкт, як підрядка організація, що приводить до того, що скажімо на АрселоМітал Кривий Ріг власник може перемістити працівників в гірші умови праці, і навіть, звільнити їх, а на їх місце взяти підрядну організацію, де порушуються трудові права людей, виплачується зарплата в «конвертах», порушується законодавство про охрону праці і т.і. Не зрозуміло, яким законодавством визначено продажа власнику свого робочого місця, так звані бонуси... що все це разом і приводить до масового безробіття, як це ми можемо спосерігати на вказаному підприємстві.

5. І на останок... Аби покращити стан трудової міграції, держава має разом з соціальними партнерами, і перш за все з профспілками, розробити ефективну державну програму з вирішення проблем трудової міграції, як в середені країни, так і за її межами.