Моя перша Країна Мрій

Цього року нарешті, вперше потрапила на Країну Мрій до Києва. Не віриться, що вибралася аж на 10-й ювілейний фестиваль. Час летить невблаганно скоро! Але краще починати пізно, ніж… ніколи).

Незважаючи на неймовірну спеку, ми згідно усіх дрес кодів одягнули українські етнічні елементи і вирушили у напрямку Співочого поля. Навіть, не уявляю Країну мрій без неймовірного звичаю, - без вишиванки!

Саме от на таких дійствах до кінця усвідомлюєш усе різноманіття українського костюму.

Країна мрій, наскільки я не помиляюся, була першою у своєму роді. Тобто усі подальші етнічні фестивалі такого маштабу вже виникли потім.  Ці традиції приходити сім’ями, великими компаніями почалися саме на ній. Усі привітно дивляться одне на одного, вітаються, чужі люди поруч стають якось дуже скоро добрими знайомими у спільному захопленні тим, що відбувається довкола.

Міжетнічна дружба почалася в нас ще на парковці. Невдалий поворот і наше колесо… наказало довго жити. Але ж світ не без добрих людей! Поруч були люди, які привезли дітей виступати на Країну Мрій аж з Криму і вони нам допомогли у всьому. Все відбулося так швидко і дуже весело, і прикрий момент жодним чином не зміг вплинути на наш настрій.

Довкола було багато людей. З різних сторін було чути різну музику, яка не змішувалася, але якось кожна по-своєму закликала підійти ближче саме до неї. Так ми і зробили. Поступово обійшовши всі сцени. На лотках майстрів було безліч різного та цікавого. Завжди хочеться купити більше, ніж можеш і потрібно прикласти неймовірні зусилля, щоб себе cтримати.

Серед людей переважала молодь та люди з дітьми. Серед цього всього мене дещо здивували банери головного спонсора (як я зрозуміла), який цього року був пивним. Не впевнена, чи питали вік при продажі  цього напою. Було дуже спекотно, усі пили пиво. От саме  для мене це було практично єдиними зауваженням до фестивалю.

Довкола кожної сцени були свої прихильники. Ми потрапили на наш львівський «Бурдон», що було для мене приємним сюрпризом. І дуже зраділа від того, що публіка прийняла гурт на «ура!».

Хочеться побажати  фестивалю довгих років. Як і тим людям, які стільки часу не давали йому зникнути. Бо , навіть, важко уявити, яких зусиль потребує організація та проведення. А скільки на це потрібно коштів?! На щастя світ не без ентузіастів, які готові ідеї віддати життя. І щиро радію, що колись комусь на думку прийшла ідея саме такого чудового фестивалю, який відновлює давні традиції,  поширює сімейні цінності, а ще об’єднує нас всіх на кілька днів на великих зелених галявинах. Наступного року збираюся знову і Вас запрошую зі собою!