Що НЕ принесло нам хрещення Русі. Брехня № 1

Українське ритуальне печиво "вергуни" стало ключем до виявлення Брехні № 1: християнство навчило людей вірити в одного Бога, а язичники Русі однаково шанували багатьох богів.

У зв’язку з відзначенням 1025-річчя так званого «хрещення Русі» князем Володимиром Святославовичем служителі Православної Церкви та політики багато говорять про те, що запровадження християнства як державної релігії Київської Русі принесло великі позитивні зміни в суспільне життя та «просвітило» народ світлом «істинної» віри в Бога.

 Але правда в тому, що язичництво Русі було такою світлою та високоморальною релігією, органічно вписаною в екосистему та вивіреною астрономічно, що християнство тут мало що змінило. Навпаки, Православна Церква була змушена включити язичницькі обряди та ритуали до своїх богослужінь, а язичницькі свята — до свого календаря.

 Якби язичництво слов’ян було таким жорстоким і кровожерливим, примітивним, як його описує Церква та заангажовані дослідники, то люди з радістю відмовились би від своїх обрядів. Натомість, українці аж до початку ХХ століття продовжували зберігати народні традиції, які насправді є ритуалами язичницьких богослужінь.

 Розглянемо по черзі кожен із міфів Церкви.

 Брехня № 1: християнство навчило людей вірити в одного Бога, а язичники Русі однаково шанували багатьох богів.

 Грецький історик Прокопій Кесарійський ще в VI столітті н.е. описав віру племен антів-слов’ян так: «Вони вважають, що один тільки Бог, творець блискавиць, є володарем над усіма.»

 Серед усіх інших язичницьких богів Перун згадується найчастіше і в літописах, і в проповідях християнських проповідників. «Перун» означає «той, хто б’є» (українське слово «прати» теж пов’язане з биттям білизни на річці, дерев’яне знаряддя для цього називається «прач», існує вираз про сильну зливу «дощ уперіщив», а суфікс «-ун» вказує на дійову особу). У литовців, білорусів, українців, поляків це слово означало грім або блискавку.

 Але в це ім’я наші пращури вкладали й ширше значення. Б’є — значить карає за провини, адже серед слов’ян поширене уявлення, що за порушення звичаєвої заборони вчиняти якісь дії, за гріхи Бог покарає блискавкою.

 Треба сказати, що Бог-Отець християн ще з часів Старого Завіту також керує грозами та дощами, що описано в біблійній історії про пророка Іллю. Але чомусь науковці не охрестили юдейського Бога Ягве лише «громовержцем», як це зробили з Перуном.

 Більше того, і в юдеїв, і в християн саме вогонь потойбічного походження є проявом Бога: Мойсею Бог явився в кущі, охопленому полум’ям, благодать святого Духу уявляється як язики вогню (це можна побачити на іконах свята «П’ятидесятниця»); у житіях святих часто описуються праведники, охоплені видимим вогнем під час молитви; так званому «благодатному вогню» приписують потойбічне божественне походження, хоча він є цинічною фальсифікацією православних, яка цілком заслуговує на звання «найглобальнішого світового обману».

 У юдеїв та християн імена Бога є лише характеристикою Його властивостей і функцій, а не Його справжнім іменем. Так само і Перун — то було лише одне з імен верховного бога слов’ян, яке відображало Його владу над грозами й дощами.

 Іншим іменем Перуна було «Вергун» або «Сварог», що означає «Творець» (українське дієслово «зварганити» означає створити). Помиляються ті дослідники, які вважають, що це два різних боги. На цю думку авторку наштовхнуло ритуальне українське печиво «вергуни», а також древній вислів «Перун стріли верже» та назва дня Перуна — четвер.

 Вергуни у всіх регіонах України ліпили у формі маленьких блискавок, смажили на свинячому салі. Насправді вони майже нічого спільного з російським «хворостом» не мають. Вергуни не можуть бути іншої форми, що явно вказує на те, що це в давнину було ритуальне печиво до свят бога Перуна. Моя бабуся (Східна Україна) робила вергуни влітку, етнографи зафіксували їх виготовлення до зимових свят Різдва, Щедрого вечора (роздавали колядниками, щедрувальникам). До речі, дивлячись на форму завитків вергунів, можна припустити, що вирізьблена на дерев’яному стовпі вертикальна спіраль була символом блискавки.

 Усі інші боги слов’ян за статусом вважались нижчими від Перуна-Вергуна. Тому не дивно, що руси-українці дуже вправно адаптувалися до християнства, адже віра в Бога-Отця, Творця всього видимого й невидимого, та його сина Ісуса Христа, була подібною до їхньої стародавньої віри в Перуна та бога Сонця Дайбога, знаного ще під іменами Хорс, Бар, Світовит.

 Хитрі грецькі священики чомусь не переклали на нашу мову грецьке слово «христос», що значить «спаситель», «месія». Православні люди Русі мали б молитися до Ісуса Спасителя, але слово «христос» виявилося співзвучним з одним із імен сонячного бога — Хорс.

 Навіть уявлення про створення світу були подібними. Як у Біблії написано, що спочатку була лише вода, так і в українських язичницьких колядках зафіксовано, що спочатку було море. Це можна пояснити тим, що і євреї, і праукраїнці колись мали культурний обмін з Древнім Вавілоном. Про численні запозичення в Біблії з вірувань вавилонян український письменник і вчений Іван Франко написав ціле дослідження «Біблійне оповідання про сотворення світу у світлі науки», видані примірники якого спалювали за вказівкою Церкви у «прогресивному» XIX столітті!

 До речі, існують наукові гіпотези, згідно з якими, на початковому етапі утворення придатного для життя середовища на нашій планеті дуже великою була електризованість атмосфери, грози були майже суцільними.

 Теза про те, що ніби-то язичники Русі поклонялися ідолам, сьогодні вже є безнадійно застарілою та антинауковою. Статуї язичницьких богів відігравали точно таку ж роль, як православні ікони та католицькі статуї святих, Богородиці, Ісуса Христа. Вони були символом. Нарівні зі статуями, а може й більше, слов’яни шанували рослинні й тваринні символи-втілення богів. Тому журналістам слід звернути увагу на те, що використання епітету «ідол» до статуї Перуна, відновленої на Старокиївській горі, є некоректним і маніпулятивним.

 Крім того, християнство насправді не принесло віри в одного Бога. У якого Бога вірять православні та католики? Правильно, у Бога-Трійцю, яка складається з Отця, його сина Ісуса Христа і святого Духа. Притому існують окремі молитви до кожного з них. Православні богослови стверджують, що це один Бог у трьох особах, що Ісус Христос є його втіленням, тобто Богом, що прийшов на землю через непорочне зачаття дівчини Марії, та водночас залишався Богом-Отцем у потойбічному світі. Зрозуміли?

 Отож-бо, вірити в це можна тільки не задумуючись, до чого, власне, і закликають православні богослови. Мовляв, це божі таємниці, вони недоступні для нашого розуму, але відкрилися святим, визнаним Церквою. За часів Середньовіччя православні й католики вбивали один одного за богословську дрібничку: чи святий Дух подається Отцем безпосередньо, чи через Сина? Де в цій дискусії  віра в одного Бога?

 Насправді християни самі плутаються в цих трьох особах Бога, як у темному лісі. Молячись молитвою «Отче наш», людина не звертається до Ісуса Христа. То про яке єдинобожжя можна говорити?

 Догмат про Трійцю був прийнятий першим Вселенським Собором, скликаним в 325 році римським імператором Костянтином, який вирішив зробити християнство державною релігією Римської імперії. Дуже імовірно, що проголошення Ісуса Богом було запозиченням з язичництва, адже його культ увібрав у себе більшість рис і календарних свят тодішнього глобального релігійного культу бога Сонця (рівнодення та сонцестояння), включно з символом — хрестом.

 До цього Собору серед богословів існували різні думки, і далеко не всі християни вірили, що Ісус є Богом. Не всі погодились і опісля: так виникла течія антитринітаріїв — прихильників позиції священика Арія (проголошеного єретиком), і на території України у Великому князівстві Литовському і Руському в XV ст. існували такі громади.

 Та зараз нас цікавить факт, що князь Володимир запровадив у Київській Русі християнство вже з культом Трійці та ще вірою в Богородицю — матір Ісуса та в заступництво святих. Культ Богородиці ще серед римлян та греків набув подоби язичницької богині, із чим погодяться всі незаангажовані релігієзнавці. У православ’ї дозволено звертатися до неї з молитвою «спаси нас», хоча спасіння взагалі-то вважається функцією Бога.

 А шанування святих загалом є тотожним язичницькій вірі в заступництво пращурів, що існувала і серед римлян, і серед слов’ян. Культи деяких святих у православ’ї та римо-католицтві також є подібними до культів язичницьких богів.

 Отже, можна стверджувати, що і язичники-слов’яни, і юдеї, і християни, і мусульмани вірили в одного й того ж Бога-Творця, але називали Його різними іменами, вшановували Його різними обрядами.

Далі буде...