Про особливості українського політичного та громадянського поступу

Про характерні риси вітчизняного політичного та громадянського поступу, інтелектуалами-аналітиками сказано чимало, це правда. Проте, в даний час бажаю висловити і свої реноме.

Про характерні риси вітчизняного політичного та громадянського поступу, інтелектуалами-аналітиками сказано чимало, це правда. Проте, в даний час бажаю висловити і свої реноме.

По правді кажучи, на моє переконання в українській політичній практиці ми модеруємо насамперед не повноцінний хід виконання реформ, а їх своєрідний політичний анонс із локальними презентаціями на місцях, тим самим створюючи очікування скоро прийдешніх реформ.

На привили кий жаль це так, прикро , що не всі дійові актори та гравці посткомуністичної української політичної шахівниці це розуміють. Головне в цьому ракурсі, що не всі політичні суб’єкти визнають без альтернативність  необхідності провадження реформ, не зважаючи на свою політичну присутність у «владного керма» чи «опозиційного воза». Натомість кожен новий уряд та склад більшості Верховної Ради України «надолужує» в політичній стратегії, витворюючи нові і нові стратегії розвитку держави України д 2015р., чи 2025р., чи ще прогнозованіше 2050р.

Відразу скажу,що не вважаю ірраціональною практикою складання,мізкування  над тим якою буде країна в політичному,економічному,культурному вимірі в найближчому майбутньому,але в мене є питання чому здобутками своїх політичних ( див. урядових чи парламентських) попередників не по користовуватися і не нарощувати ефективність наявних механізмів. Чому в жодного уряду та президентів України нічого в мізках не поворухнулося аби зробити комплексну інвентаризацію законодавства України, указів Президента та розпоряджень КМУ? Відповідь доволі проста – в модерній Україні й досі панує політичний острах до дієвих, «сміливих» вчинків державотворчого характеру та небажання діяти у фарватері політичної відповідальності.

Саме відповідальність, а точніше її мізерний масштаб в умовах сучасного українського владного Олімпу  призвела до того вона має нині таку невисоку політичну авторитетність, яка політологічною риторикою пояснюється категорією – низької політичної легітимності.

Влада має зрозуміти, що вона є не легітимною. Доказовою базою є системні соціологічні зрізи громадської думки НУО на предмет політичної підтримки політичних гравців, інститутів, партійних брендів та політичних багато ходівок. Останні ж засвідчують, що як і парламенту, так і Президенту з урядом варто вийти із « дурману від влади» і вдихнути в свою публічну політику свіжий подих політичного реалізму та раціоналізму.

А що стосується громадянського поступу то вважаю, що українству варто перейти, сказати рішуче ні підтримці лінії свого функціонування яку я умовну називаю « національного спостерігання за протіканням державотворчих конвульсій» до «учасницько безпосереднього державотворчого поступу». Досить українцям забивати свої мізки « чеканням політичної,соціальної чи економічної мани» , потрібна ініціативність в інтелектуальній дискусії та учасниць кий формат політичної культури кожного громадянина України.

Щиро ваш,
політичний експерт,Дмитро Гаврилюк.