Політичний преферанс на двох
22 вересня 2013, 17:06
Сьогодні йдеться не про змагання політичних партій чи бізнес-проектів, а про усунення ОЗУ від влади
Дещо про
ситуацію. Фрагментарно
Ситуація, прямо скажемо, парадоксальна. Країну вже не розкрадають, а грабують
по-дорослому, держбюджет перетворися на "общак", ціни й тарифи
галопують неначе скажені, переважна більшість населення убожіє. У той же час
окремі стоматологи протягом трьох років стають мільярдерами. Словом, буяє
"покращання".
Суди остаточно перетворились на каральний конвеєр, що штампує
заздалегідь написані постанови та вироки. Судові фарси за своїм
цинізмом наблизились до сумнозвісних процесів, зліплених за
рецептами Вишинського. І йдеться вже не лише про Юлію Тимошенко чи Юрія
Луценка, а й про пересічних громадян, тих же "васильківських
терористів", сумських "графітістів", київську вчительку, родину
Павличенків та ще безліч жертв прокурорсько-суддівської сваволі. Як бачимо,
дійшла черга й до посполитих. Натомість відвертих бандитів, убивць
та "мажорів", що влаштовують сафарі на дорогах, виправдовують чи
амністують. Якщо й карають, то умовно. Відтак не варто дивуватись, що з кожним
роком "стабілізації" невпинно зростає вал злочинності.
Не обійшлося й без "вдосконалення" виборчого процесу. Відтепер статтю
12 Закону про вибори народних депутатів варто суттєво доповнити. Зокрема, до
числа суб’єктів виборчого процесу слід додати ще й "Беркут", суддів,
"журналістів" з кримінальною зовнішністю та інших "тітушок",
надавши цим "суб’єктам" право вирішального голосу.
Це лише деякі фрагменти картини "Україна для людей". Тож не дивно, що
негативне ставлення до влади постійно зростає, переважна більшість населення її
не підтримує, а значна частина ставиться вороже.
Здавалось би, за таких обставин соціальний вибух неминучий, потрібен лише
детонатор. Таким детонатором могли стати минулорічні парламентські вибори, що й
пророкували деякі навколополітичні провидці. Однак цього не сталось. Потім
такий вибух прогнозували на 2013 рік, пов’язуючи це з київськими виборами, а
більш обережні – на 2015-й. Однак є підстави сумніватися у достовірності й цих
прогнозів. Вочевидь для гримучої суміші одного лише компонента
"проти" замало, потрібен ще компонент "за".
Причини пасивності
Попри всі здобутки "покращувачів" та "всіхпочуїв", у
протестних акціях бере участь непристойно мала кількість людей. Як же пояснюють
цю алогічну поведінку опозиційні політики?
Найбільш делікатні кажуть, що народ ще не дозрів. От, мовляв, коли влада почне
інтенсивніше посипати його дустом інфляції чи викурювати з квартир комунальними
тарифами, тоді цей народ нарешті "дозріє" й масово вийде на Майдан.
Ну а там на нього чекатиме натовп вождів, які й поведуть його у світле
майбутнє.
Другі шукають причину у так званій українській ментальності під кодовою назвою
"моя хата скраю".
Треті взагалі не церемоняться. Раби, холопи, пристосуванці, егоїсти, боягузи –
це далеко не повний перелік епітетів, які щедро роздають ці
"правдоруби".
Втім, спробуємо розібратись. Перепрошую, але доведеться почати здалеку.
Ми не маємо щонайменшого досвіду життя в умовах демократії. Про
"соціалістичну демократію" часів СРСР промовчимо. Тоді з усіх
мислимих прав і свобод ми мали одне-єдине, проте необмежене і твердо
гарантоване право – славити КПРС та голосувати за кандидатів блоку
комуністів і безпартійних. Словом, народовладдя по-радянськи.
Та ось "союз нєрушімий" наказав довго жити, і з-під його руїн постала
самостійна Україна, яка проголосила себе демократичною державою. Проголосити
проголосила, а от будувати цю державу заходилася та ж сама
партійно-комсомольська номенклатура, яка до того забезпечувала
радянське "народовладдя". Тож цілком природно, що в основу цієї
будови була покладена радянська матриця з тією різницею, що комуністичний
тоталітаризм замінили на бутафорну демократію. Народ же, як і раніше, надійно
відсторонений від управління державою.
Ерзац-демократія, яку зліпили ці зодчі, звелась до змагання владних
"еліт" за місце біля державного пирога шляхом періодичного запуску
лохотрона під назвою "вибори". Переможці отримували статус влади,
більшості чи коаліції, а разом з ним найбільш ласий шмат згаданого пирога.
Невдахи автоматично ставали опозицією і задовольнялись тим, що не проковтнули
переможці. Демос же, так пишно названий джерелом та носієм влади, залишався
чужим на цьому святі життя, оскільки у міжлохотронний період не має жодних
важелів впливу ані на владу, ані на опозицію.
Це як у преферансі з двома гравцями, коли роль третього грає уявний партнер,
"чемно" названий "бовдуром" (рос. – "болваном").
Він не торгується, не призначає козирі, не пише вісти, він лише фантом, картами
якого грають реальні гравці.
Так воно й тривало на загальну радість. Періодично оголошувався черговий
лохотрон, солодкоголосі менестрелі співали під балконом "бовдура"
звабливі серенади, називали його великим і мудрим, обіцяли виконувати будь-які
його забаганки. А отримавши його карти (голоси), починали нову
"пульку", в якій його участь не передбачалась.
І все було б гаразд, якби один з гравців не став надто вже нахабно махлювати та
ще й ламати суперника через коліно. Тут суперник і звернувся до третього
гравця. Мовляв, ніякий ти не "бовдур", а джерело та носій влади, тож
підтримай мене, і ми покараємо шахраїв ("Бандитам – тюрми!"), житимеш
ти як у Бога за пазухою ("Багаті поділяться з бідними"), і взагалі,
віднині ти будеш повноцінним гравцем на політичному полі.
Окрилений демос повірив новоявленому "месії" та його
"апостолам". "Месія" став Президентом, "апостоли"
зробили непогану кар’єру, а демос отримав дірку від бублика і … вкотре статус
"бовдура".
А як там з "бандитами"? А нівроку, отримали державні нагороди та
високі посади, а потім сам "месія" разом з "апостолами"
привів їх до влади. І розпочалась чергова "пулька на двох".
Так би воно й тривало до нескінченності, та один з гравців, очманілий від
безкарності, став бити вже не козирем, а канделябром по голові. Тут
опозиція знову згадала про третього, рятуйте, мовляв, демократію та правову
державу, бо почали з нас, а там і до вас доберуться. І, як бачимо, таки
добираються.
Та полишимо метафори і повернімося до реалій.
Поки влада та опозиція періодично мінялися місцями, гарантуючи одне одному
комфортне існування та частку державного пирога, це усіх влаштовувало. Крім
"джерела влади", звичайно, та кого цікавить його думка. Та усе
змінилося з приходом до влади команди Януковича. Оскільки нова команда була
щедро приправлена кримінальним елементом, почалася нова епоха, епоха життя
"по понятіям". Особливо виразно кримінальна пика владної команди
виявилась у побоїщах, влаштованих 27 квітня 2010 року та 24 травня 2012 року у
Верховній Раді.
Перш за все нова влада витерла ноги об Конституцію, незаконно створивши
коаліцію та затвердивши уряд. Потім Конституцію, немов непотріб, викинули у
кошик для сміття, замінивши її попередньою у редакції 1996 року. В результаті
Віктор Янукович привласнив собі повноваження, на які він не обирався, а після
проведення так званих адміністративної та судової реформ взагалі став
необмеженим самодержцем. А це вже підпадає під визначення "державний
переворот", що у будь-якому цивілізованому суспільстві розцінюється як
один з найтяжчих злочинів. Відтак є підстави детермінувати чинну владу як
організоване злочинне угруповання.
Зрозуміло, що суто парламентські методи боротьби з таким угрупованням без
підтримки "вулиці" приречені на провал. "Вулиця" ж не
поспішає з такою підтримкою, бо не хоче й надалі грати роль "бовдура"
у цьому "преферансі". А опозиція не надала суспільству переконливих
доказів, що воно не стане знову "третім зайвим" після усунення
чинного режиму, що вся ця боротьба не закінчиться банальною заміною персоналій
без реконструкції системи. Тим більше, що серед цих персоналій чимало колишніх
"апостолів" колишнього "месії" та творців цієї ерзац-демократії.
Звідси й зневіра громадян.
Ну і нарешті, як водиться, одвічне питання:
Що робити?
Насамперед усвідомити, що сьогодні йдеться не про змагання політичних партій чи
бізнес-проектів, а про необхідність усунення від влади організованого
злочинного угруповання. Тому слід полишити фантазії про імпічмент, про
гіпотетичну перемогу на президентських виборах та готувати масові акції
громадянської непокори, дозволені Конституцією України.
Якщо опозиція прагне масової підтримки (а без неї вона нічого не вдіє), вона
має насамперед повернути довіру цих самих мас. А тому треба нарешті припинити
цей "преферанс на двох", позбавити народ ролі "бовдура".
Визнати за ним де-факто роль якщо не джерела та носія влади, то
принаймні повноцінного партнера. Для цього потрібно не так вже й багато.
По-перше, конкретний план системних змін, зрозумілий та
прийнятний для переважної більшості населення. Система має реально
гарантувати:
- Зворотній зв’язок між владою та суспільством. Жоден засадничий закон, що
регулює відносини між владою та громадою, не може бути ухвалений без
попереднього схвалення його суспільством.
- Прозорість та підконтрольність владних інститутів, громадський контроль над
правоохоронними органами.
- Створення незалежної судової гілки влади, підконтрольної громадянському
суспільству. Базова ланка судової системи має обиратися безпосередньо
населенням.
- Можливість дострокового припинення повноважень будь-якого владного інституту
у разі неналежного виконання ним своїх функцій чи обов’язків.
- Неможливість узурпації влади.
Це лише окремі позиції, автор не ставить собі за мету ощасливити людство
детальним проектом чергового "Міста Сонця" чи "Третьої
Республіки". Якщо коротко, нинішня опозиція має дати суспільству того
кийка, яким воно, суспільство, зможе тримати її у тонусі, коли вона, опозиція,
стане владою.
По-друге, донести цей план буквально до кожного громадянина, не обмежуючись
лише оприлюдненням у ЗМІ та токуванням на ток-шоу. Треба спілкуватись
безпосередньо з людьми на вулицях, підприємствах, в установах, навчальних
закладах тощо. Не гора має йти до Магомета, а навпаки.
По-третє, провести організаційну роботу з підготовки масового, бажано
ненасильницького, громадянського спротиву.
По-четверте, очиститись від політичних хамелеонів, що змінюють партійні кольори
залежно від кон’юнктури.
Звичайно, все це не гарантує стрімкого зростання довіри та нестримного бажання
мерщій вийти на "барикади", надто багато дров наламано у минулому.
Проте дає певну надію.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.