Дівчина з криворізьким характером

Сьогодні 25 вересня свій День народження святкує талановита спортсменка, вихованка криворізької школи регбі Анастасію Гончаренко. Настя вже Майстер спорту з регбі серед жінок.

Триразова чемпіонка України, та Європи. Учасниця першого складу національної збірної України 2009 року. Зараз грає за київську команду «Фенікс» та успішно навчається на тренера. Недарма Кривий Ріг славиться людьми з твердим і вольовим характером. А наша героїня з когорти сильних та цілеспрямованих.

- Ася, розкажи трохи про себе, – звернувся я до дівчини (так звертаються до неї друзі – Авт.), з першим питанням, чого було більше: спонтанності або впевненості у виборі займатися спортом?

- Любов до спорту мені прищепили батьки, віддавши мене в 5 років на художню гімнастику. Хоча вона мені не особливо була до душі. Вигравши одного разу кросс серед дітей ДЮСШ № 10, почала займатися легкою атлетикою, ось тільки боялася, що батьки не схвалять мій вибір, і я ходила на дві секції одночасно. Почалися поїздки на різні змагання, отримувала розряди, призи. Нові емоції – це дуже подобалося, у нас був чудовий колектив і чудовий тренер Олена Коноваленко. Вже навчаючись у Криворізькому комерційно – економічному технікумі, почала займатися регбі. Після навчання я поспішала на тренування, таким чином, у мене навіть не було часу замислитися про якийсь інший вид діяльності … Чесно кажучи і не шкодую.

- Як ти прийшла до регбі? Розкажи про криворізьку регбійську команду «Дикі кішки»?

– Завдяки моєму тренеру з легкої атлетики, яка розвивала в нас не тільки певні якості, але й любов до спорту. Наряду з легкою атлетикою ми грали в різні ігри, в тому числі і регбі тільки не справжнім м’ячем, а важким набитим піском. Так що маленьке уявлення про регбі в мене було ще з дитинства, а в технікумі вчитель з фізичної культури – Іван Гелічак, восени 2008 року запропонував спробувати пограти в справжнє регбі я, навіть не розпитуючи, погодилася.

Наша команда «Дикі кішки» утворилася в березні 2008 р. на базі Криворізького авіаколеджа Національного авіаційного університету. Команда спочатку називалася «Вікторія», а незабаром стала «Wild cats» («Дикі кішки») при регбійному клуб «Гірник». Головним ініціатором та тренером був Віктор Мельничук. Так як колектив був жіночий, потрібна була і тренер жінка, що б було, кому висловити і поділитися своїми емоціями і переживаннями, і нею стала Катерина Раскошна. Ось таким чином у нас була своя регбійна сім’я «мама Катя», і справедливий «батько Віктор». Колектив у нас був найкращий, такого напевно, більше не буде!

- Що значив для тебе твій тренер Віктор Мельничук?

- Це людина з великої літери! Він зумів виховати в нас ті якості, яких немає у багатьох. Він не просто навчив нас грати в регбі, а і виховав у багатьох з нас бойовий характер і головне – вклав у нас часточку своєї душу. Я дуже вдячна долі за те, що саме він був першим тренером з регбі. Ті ази та поради які давав він більше не від кого не почуєш!

- Переглядаючи свої фото легендарної вже команди «Дикі кішки», коли ви всі грали ще в Кривбасі. Я завжди бачив тебе в, русі, на вістрі удару, завжди попереду … Це прагнення притаманне й донині?

- Шкода, що все хороше має властивість закінчуватися, але добре, що це залишається в нашій пам’яті і в фотографіях назавжди.

- Слоган «під лежачий камінь вода не тече», завжди по життю зі мною. Просто не бачу сенсу сидіти на одному місці. Потрібно рухатися вперед, чогось домагатися у своєму житті.

- Ваша трійця: ти, Настя Гонтар, і Катерина Олексюк, на мій погляд, втілюєте все те найкраще, що було в криворізькому жіночому регбі?

- У нас всі дівчата в команді були хороші. Ось тільки дуже шкода, що одиниці залишилися в регбі. Дуже багато дівчат пішли в організацію сімейного життя і виховання нового регбійного покоління.

-Чим запам’яталися тобі перші ігри за кордоном у складі збірної України?

- Все було вперше. У 2009 році жіноча збірна України з регбі, вперше грала закордоном, в Боснії і Герцеговині (ми тоді зайняли 5 місце). Це, не реально забути, адже це був мій перший виїзд за кордон, на змагання такого рівня. До того ж я була наймолодшим гравцем збірної, мені не було ще навіть 18 років. Ті, колосальні емоції, які ми всі там отримали – це було просто супер – ми вперше побачили, як грають інші збірні Європи. Ми увійшли в історію як перша збірна України з регбі – 7 серед жінок, що брала участь у міжнародних змаганнях. У 2010 році в Данії на Чемпіонаті Європи ми виграли дивізіон «В» і автоматично перейшли до дивізіону «А» Зараз жіноча збірна України з регбі в сімці найсильніших команд Європи. У цьому році вже в складі київського «Фенікса» брала участь у комерційному турнірі в Римі, де були третіми, а у Франції на міжнародному студентському турнірі вже були першими.

-Тобі, напевно, було дуже непросто, змиритися, коли в 2011 році ваша команда «Дикі кішки», припинила своє існування. Ти навіть на деякий час зробила паузу. Що стало стимулом, знову, немов птах Фенікс, відродиться і повернуться до спорту?

- Наша команда на чолі з Віктором Миколайовичем билася до останнього, не опускаючи рук, але нажаль все було марно. Ми дуже сподівалися, що знайдуться люди, яким не байдуже криворізьке регбі. І вони допоможуть нам фінансово, але, на жаль. Дива не сталося.

І незабаром ми вчотирьох я, Настя, Катя і Жала Джабраїлова поїхали в Одесу, Там, в команді «Отрада» відігравши пів сезону, я вирішила зробити паузу через ряд певних негараздів. Повернулася до Кривого Рогу. Працювала і тренеровалась але розуміла, що без регбі в житті чогось не вистачає. Коли мені зателефонували з київської команди «Фенікс» я переговорив не однократно з Віктором Миколайовичем, дала свою згоду ..

- Чого не вистачає «Феніксу» перемогти одеситок з «Отради»? Ось вони знову стали Чемпіонками України?

- Дівчата в «Феніксі» всі сильні і не в чому не поступаються за якостями «Отраді», але, на жаль, немає тієї самої золотої середини і впевненості в собі. А психологія, як ми бачимо, грає не останню роль на полі.

- І все таки нещодавно ви свого досясли.13 жовтня в Києве відбувся Чемпіонаті України з регбі-7 (U-21) серед жіночих молодіжних команд не старше 1991 року. Об’єднана команда «Фенікса» (Київ) та «Спартака» (Київ) у впертій боротьбі у фіналі перемогла своїх суперниць з «Отрада», з рахунком 19:15. Значити з’явилася чітка мотивація на перемогу? Напевно матч був дуже емоційним?

- Емоцій було занадто багато, і вони були самі класні. Словом не передати, що ти відчуваєш особливо, коли на останніх хвилинах матчу, твоя команда програє. Та ми не дозволили собі розклеїтися, зібралися і змогли покласти спробу яка поставила все на свої місця. Чимало було адреналіну і відповідальності, та найбільше бажання перемоги і після моєї спроби і вдалої реалізації Світлани Гнатенко з впевненістю прозвучав переможний фінальний свисток …

- Чи багато часу йде на відновлення форми після таких напружених ігор?

- Відновлення вимагає особливого підходу, але у нас не той рівень. Нам вистачає день відлежатися «трупом», сходити в сауну і можна знову в бій.

- Яка ти поза грою? Чи залишається час для особистого життя?

- Гра на те і гра що б у ній поводитися по-іншому. Гра в регбі вимагає певної жорсткості і конкретного настрою на кожну гру по-своєму. На полі ми можемо бути ворогами, а за його межами друзями, або навпаки на полі одним цілим, а за ним навіть не спілкуватися … За межами поля, люблю веселитися і добре проводити час з друзями.

- Якими кулінарними шедеврами любиш тішити друзів? Як ставишся до солодкого?

- Без солодкого важко якщо, не з’їм щось, солоденьке, день пропав.

- Люблю готувати, щось, новеньке. Експериментувати з їжею. А друзів і рідних балую тим, що смачніше і краще всього виходить.

Ясна річ хотілося б приділяти більше часу, особистому жтттю, але тут такі правила спорту, або ти повністю віддаєшся їм, або йдеш весь час за бортом.

- Що кардинального змінилося за ці три роки три роки? Стала мудрішою, розважливою?

- Так, за ці три роки досить багато чого змінилося, я багато побачила, змінила свою думку про багатьох людей, навчилася дивитися на світ, як кажуть без «рожевих окулярів». Маю технічну освіту, трохи робочої практики в різних галузях, за що дуже вдячна, людям які навчили багато чому! А зараз навчаюся в Національному університеті фізичного виховання і спорту України. на І курсі. Факультет спортивних ігор та складно – координаційних видів спорту. В майбутньому буду тренером, а може, і буду судити ігри. Подивимося. У мене ще 5 років у запасі.

- Є надія потрапити на Олімпіаду -2014 в Ріо да Жанейро?

- Сподіваємося, але тільки прикро, що не відчувається тої стимуляції та підтримки з боку держави.

- Які плани на зиму? Додому не збираєшся?

- У міжсезоння буду займатися підготовкою до нового сезону,та й ще і навчання в університеті. Додому вийде приїхати лише на новорічні свята …



Про особисте

Головна риса характеру – наполегливість.
Головний недолік - впертість.
Які якості найбільше цінуєте у чоловіках – мужність.

Які якості найбільше цінуєте у жінках – чесність.
Улюблене заняття – відпочинок з гарною кампанією, гра в регбі.

Мрія про щастя - досягти як можна більшого у житті.
Що вважаєте найбільшим нещастям - не знати, чого хотіти від життя.

Улюблений колір - помаранчевий.
У улюблена квітка – ромашка.

Улюблені поети - Т. Г. Шевченко.

Улюблені літературні герої - Мастер і Маргарита М. Булгакова.

Де б хотілося жити - в будиночку біля моря.

До кого відчуваєте відразу – до людей котрі плюют тобі в душу.

Які чесноти цінуєте найбільше - честність та прямоту.
Улюблений вислів.

- Ніколи не жалкуй проте, що зробив, якщо в цей момент був щасливим.