Гнучкість ринку рабів

З якогось дива наші громадяни почали вимірювати свій рівень життя за рівнем чужої свободи на кшталт рейтингу Doing Business. Насправді ж лібералізація ринку праці здатна обернутись рабовласництвом

З якогось дива наші громадяни почали вимірювати свій рівень життя за рівнем чужої свободи. Так надії на покращення добробуту пов’язують з рейтингами легкості ведення бізнесу на кшталт Doing Business. Зрозуміло, коли лібералізацію підтримує влада та наближенні до неї бізнесмени, але який користь від неї пересічним працівникам?

Стверджується, що спрощення підприємництва неможливе без посилення «гнучкості» ринку праці, тобто за рахунок працівників. Саме з таких позицій проштовхують проект Трудового кодексу України регіонали Ярослав Сухий та Олександр Стоян. Та, насправді, їх аргументація не є чимось особливим — такі ж ліберальні погляди мають представники парламентської влади та опозиції, включаючи їх «радикальні» додатки у вигляді КПУ чи «Свободи». Критика опозиції зводиться до того, що хтось інший, а не вони у повній мірі користуються преференціями капіталізму. Сперш Януковича критикували за те, що він тягне Україну у Митний союз і ледь не консервує радянську економіку. Тепер же, коли Партія регіонів рішуче висловлюється за євроінтеграцію і виступає локомотивом неоліберальних реформ, «критика» виглядає, м’яко-кажучи наївною або ж малокомпетентною. Авжеж, в їхньому примітивному розумінні євроінтеграція та ринкова економіка — це те, що повинне приносити користь найдемократичнішим силам, тобто їм самим.

Хоча у дійсності змінювати ситуацію за рахунок працівників вже нема куди. Все, що є у працівників — це лише Кодекс законів про працю, який за якимось непорозумінням досі чомусь зветься «соціалістичним». Всупереч наріканням неолібералів, держава створила просто ідеальні умови для ведення бізнесу!

По-перше, робоча сила, дешевшу якій важко знайти у Європі. Частка оплати праці в собівартості продукції не перевищує 10-12%, тоді як на заході вона коливається від 40 до 60%. Виправдовуючи тінізацію праці, роботодавці скаржаться на високі податки, згадують страхітливі 37% єдиного соціального внеску. Але ж відомо, що ці ставки — не найвищі у Європі. Зниження ЄСВ вдвічі, як це пропонують і провладні, і опозиційні ліберали, може призвести до того, що наповнення казни зменшиться, а бажаючих легалізувати трудові відносини не виникне.

По-друге, найнижчі в Європі суми штрафних санкцій за порушення трудового законодавства. Ст.172 Кримінального кодексу України передбачає штраф у сумі «аж» до 850 гривень. Приміром, у Чехії штраф за затримку зарплати сягає 100 тис. у гривневому еквіваленті.

По-третє, низькі ставки податку на прибуток. З 2014 року він складатиме 16%, тоді як у Франції, скажімо, податок на прибуток корпорацій (враховуючи прогресивну шкалу оподаткування) сягає 36%.

По-четверте, слабкість державних органів, компетентних у сфері праці. Приміром, інспектор праці до сих пір не може організувати позапланову перевірку без наявності згоди центрального органу у цій сфері (якого теоретично можна корумпувати), а також зобов’язаний з’являться лише у робочий час підприємства. Трудове законодавство апріорі розглядається як «соціалістичне» і надмірно вигідне працівникам, тому контроль за ним зведено до фікції. «Рухливість пострадянського ринку часто досягалася зовсім не завдяки гнучкості трудового законодавства, а всупереч йому, зокрема – за рахунок слабкості контролю за застосуванням норм», ­- пояснюють експерти Національного інституту стратегічних досліджень.

Доповнює картину слабкість профспілкових організацій і відсутність сучасної лівої політичної сили, яка б понад усе цінувала людей праці. За даними НІСД, на половині всіх підприємств та установ, а також на переважній більшості підприємств (малих та середніх) нового приватного сектору профспілок взагалі немає. За даними Національної служби посередництва і примирення, стримує розгортання соціальних конфліктів, зокрема: 1) побоювання втрати робочого місця за умов обмеженості можливостей місць працевлаштування; 2) відсутній або не достатній досвід колективного захисту працівниками своїх соціальних і трудових прав та інтересів засобами, передбаченими чинним законодавством; 3) психологічна неготовність працівників до колективного відстоювання своїх прав та інтересів; 4) пасивна позиція представницьких органів найманих працівників щодо ініціювання вирішення трудового спору у колективній формі.

Окрім цього, працівники позбавлені ефективних засобів самозахисту — в них немає будь-яких можливостей вплинути на роботодавці, зокрема, вони фактично позбавлені права на страйк.

За таких умов підвищення гнучкості ринку праці обернеться запровадженням рабовласницьких порядків і посиленням диктатури капіталу.

Якщо ж наш політикум і визнає необхідність соціальних перетворень, то, як правило йдеться про більш, ніж половинчасті заходи. Опозиція, яку позбавили влади, пропонує урізати пільги чиновників, замість того, щоб вимагати справедливого, тобто посиленого, оподаткування бізнесу. Саме вона зацікавлена і в тінізації бізнесу, тому взагалі не підіймає такі питання. Влада, не впевнена у своїх позиціях, перед черговими виборами дає символічні соціальні «подачки» населенню за рахунок продажу державного майна або ж позик МВФ, замість того, щоб вирішувати системні проблем. Замкнене коло, всі актори завдоволені.

Немає сумніву у тому, що соціалістична програма повинна ставити серед головних гасел буде справедлива система оподаткування, тобто посилення податкового навантаження принаймні на великий бізнес. Всупереч панівному ліберальному популізму ми свідомі того, що позитивний результат можливий за рахунок реалізації найстрашніших жахів власників капіталу. Словом, будуть і високі податки, і відбирання бізнесу… Але цього разу, звичайно, на користь трудящих та під їхнім демократичним контролем. Для таких цілей, як розвиток України та покращення добробуту її громадян, вигадали існує один метод — соціалізм. Хіба тут можуть бути якісь сумніви?

Віталій Дудін, активіст соціалістичного об'єднання "Ліва опозиція"