Читайте лише актуальне! З дозволу автора публікую унікальні спогади і враження головного редактора Першого Національного після відвідин відреставрованого музею Тараса Шевченка у Каневі.
Пам’ятаю свою поїздку до Канева 23 серпня 2010 р... Саме тоді, наприкінці літа, відреставрований музей Кобзаря на Чернечій горі вперше після тривалого ремонту відчинив свої двері.
Як журналіст і шевченколюб я очікувала надзвичайних змін – мені хотілося побачити вдале мистецьке рішення, яке б мудрість Шевченка майстерно вплело у сучасність, не втративши пророчий геній і невимовні чари. Той, хто відчув Шевченка, неодмінно мене зрозуміє…
Перший Національний вів годинну пряму трансляцію з музею, якій передували тижні напруженої творчої і технічної підготовки. Напередодні разом з літературними редакторами ми відвідали місто Тарасового спочину. Перше враження, яке справив на мене Канів, – тиша і спокій. Дивно. Лише три години тому виїхали з переповнених київських вулиць і потрапили в місце, де велелюддя хіба що на базарі!
Затишок, повільна течія Дніпра, по-особливому духмяне повітря Черкащини – саме той лад, який налаштовує на відвідини вічної оселі Шевченка.
Сьогодні музей розвивається і наповнюється, небесні рядки вічної поезії стрічають відвідувачів на його порозі. Під Чернечою горою вже відновлено пристань – і нащадки знову можуть дістатися до Тараса Дніпром.
Жива історія музею зібрана у книгах відгуків, котрі залишали відвідувачі ще в позаминулому столітті. У них можна знайти слова Миколи Лисенка, Симона Петлюри, Олеся Гончара, великої кількості інших українських історичних діячів. Поряд з ними – записи видатних французів Жана Поля Сартра та Сімони де Бовуар, президента ПАРЄ Мігеля Анхеля Мартінеса, величезної кількості закордонних послів та урядовців.
Колектив музею – це саме ті люди, хто чи не найбільше докладається до сучасної української шевченкіани. Вже понад п’ять десятків років ведуть літопис Чернечої гори, нещодавно видали книги про Шевченківський заповідник у роки Голодомору та під час нацистської окупації. Готують праці про відомих українських кобзарів, зокрема тих, які майже тридцять років співали біля могили Шевченка.
Я зачарована аурою Чернечої гори. Щороку знаходжу час і товариство для відвідин Шевченкового краю. Мене полонила Черкащина, Канів, розлитий у ціле море Дніпро… І вже навіть маю маленьку традицію – щоразу зупиняюся на в’їзді до міста і фотографуюся біля символу українського мистецтва – розкішного пам’ятника велетню-кобзареві.
Усіх запрошую на таку подорож для серця…
Шануймося!
© Христина Стебельська
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.