Матеріальна та духовна культура трипільської цивілізації

Трипільська культура – «золотий вік енеоліту»

   Історія налічує безліч таємниць, розв’язання яких криється глибоко в тіні віків. Далекі країни, містичні події, поява та зникнення документів, коштовностей, людей, цілих цивілізацій… Іноді те чи інше відкриття ставить більше запитань, аніж дає відповідей. 

    Дво-триповерхові житла із кімнатами, що сягали 15 метрів у довжину, поселення, площею понад  400 га, керамічне виробництво високого технічного й художнього рівня, повне спалювання своїх поселень кожні 60-80 років – і усе це ше у ІV тис. до н.е.! Від Верхньої Наддніпрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорономор’я простягалася велична культура, яка не поступалася раннім цивілізаціям V-IV тис. до н.е. та була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи. Безумовно, ця цивілізація мала значний вплив на розвиток сусідніх племен та безпосередньо на формування української культури. Без сумніву, це проявляється у найсуттєвіших, найпомітніших рисах нашої національності, а саме: любові до рідної землі, прив’язаності до неї; відчутті родової спорідненості; психології працівника, а не грабіжника; відкритості.

    Ким же були ці дивовижні кукутені? Який спосіб життя вели? Як загадково зникла ця багатогранна цивілізація?

    Перше трипільське поселення на території України було відкрите Вікентієм Хвойкою в 1893-94 роках у Києві, по вулиці Кирилівській,55 (нині це вулиця Фрунзе). Тут було знайдено декілька напівземляночних глиняних жител, що мали прямокутну чи округлу форму. У помешканнях значну частину займала піч. Численні археологічні пам’ятки, які відносять до одного етапу розвитку трипільської культури, пізнього (ІІІ тис. до н.е.) були знайдені по вулиці Сирецькій, у районі Лвівської площі та на Старокиївській горі. Пізніші археологічні розкопки велися в околицях містечок Трипілля, Жуківки, Стайки, Кошилівці, на Поділлі.

    За даними дослідників, племена трипільців не були корінним населенням цих територій. Вони прийшли з південного заходу, вели осілий спосіб життя, були миролюбним і надзвичайно дружнім народом. Про це свідчить те, що в них не було оборонних конструкцій. Не знайдено жодного підтвердження фактів військових конфліктів. Чи не є це яскравим доказом того, що існування великих спільнот, що ґрунтуються на тісних зв’язках між поколіннями, відданій чесній праці, можливе без агресії та насилля?

   Кукутені займалися землеробством, і існують підстави вважати, що вони були першою справжньою землеробською культурою у світі. Їхні племена мали широке різноманіття знарядь праці. Це й плуг, і кам’яні ножі, і скребла, рала, серпи з керамічними вставками, численні предмети з рогу та каменю. Трипільці використовували волів як тяглову силу, мали примітивні сани, схожі на традиційні християнські. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо, горох, насаджували вишневі та яблуневі сади. Люди, що жили на цих територіях, здається, були добрими хліборобами, відданими своїй справі, проте їм було невідома технологія відновлення родючості землі, отже вони були змушені переселятися з місця на місце. Люди саме цієї культури винайшли перший в Україні механічний пристрій – свердло. Нам користувалися для пробиття дірок у камені чи дереві. 

    Проте землеробство було не єдиним заняттям кукутенів. Вони були довершеними майстрами в галузі металургії та металообробки, ткацтва та будівництва та видобутку мінеральної сировини. Тканини виготовляли з льону та вовни, прикрашали його вишивкою,декорували золотими чи кістяними елементами. При роскопках було знайдено ткацькі станки, які дозволяли ткати полотна, довжиною до 1.5 метри. Із металу виготовляли зброю: пласкі сокири, долота; рибальські гачки, знаряддя праці, прикраси. 

   Іще однією дивовижною традицією трипільців було спалювання власних городищ раз на одне покоління. Це пов’язано перш за все з віруваннями цієї культури. Люди не були прив’язані до матеріальних благ і покидали свої оселі, залишаючи весь посуд, ритуальні статуетки, тварин душам померлих, предкам, котрі власноруч нажили це майно. Нове ж покоління починало життя самостійно, так би мовити, із чистого аркушу. 

    Але як саме було побудоване трипільське місто?

   Що ж, почнімо з центру поселення – майдану. Тут проводилися збори населення для вирішення основних питань. За таким же принципом будувалися й оселі: у центрі будівель знаходилися жертовники, від яких відходили коридорчики, що вели до кімнат, і кожній із яких була піч із місцем для спання. Житла трипільці будували великі, дво-, іноді триповерхові, бо жили цілими родинами. Будівлі зводили дерев’яні, обмазуючи товстим шаром глини, стіни розписували фарбами. Як бачимо, цей звичай зберігся до наших часів.

   Громади, що складалися з великих сімей, об’єднувалися на основі спільного ведення скотарства. У підручнику з історії української культури Павлової О. Ю. зазначається, що в трипільців не було окремих повіток для худоби, житла були взаємопов’язані між собою Продукти ж розділялися між сім’ями. Розводили переважно велику рогату худобу.

   Виходячи з усього, можна зробити висновок, що культура мальованої кераміки (так називають її в Галичині та Буковині) мала чітко встановлену ієрархію цінностей, була духовно розвиненою. Існували в них і храми, і місця для жертвоприношення, а в окремому місці в житлах – зображення хрестів. На другому ж поверсі трипільського помешкання знаходився вівтар у формі хреста чи кола, оздоблений орнаментами. Там, на глиняному підвищенні стояли статуетки жіночих фігур, ритуальний посуд. Деякі з таких вівтарів, що, до речі, були знайдені в Шкарівці, Веселому Куті, Миропіллі, використовувалися для виконання культу богині-матері.

   Поклонялися трипільці богині родючості. Зображувалася вона досить абстрактно, сидячи на рогатому стільці, без голови та рук. Можна припустити, що таке уявлення було не випадковим, адже головним завданням жінки вважалося продовження роду, її цінність полягала у здатності народити здорову дитину, нову ланку гармонійного суспільства, тому особа в даному випадку була не вадливою. Богиня – узагальнений образ такої жінки. В уявленнях давньої цивілізації про символи жіночності та мужності віддзеркалюються їхні моральні норми. На противагу жінці як символу божественного начала ставився чоловік, який мав бути сильним та витривалим. Таким трипільці вважали бика – символу сонця. Третім беззаперечним законом у кожній родині було шанування сім’ї, тому вони поклонялися змієві, охоронцеві дому. Ця підсвідома віра в особливу здатність цієї тварини охороняти будинок від нечистої сили залишилися в українській культурі й до нашого часу. Уважається, що вбити змію, що оселилася в корівнику, - до нещастя.

   Говорячи про трипільську культуру, не можне не згадати унікальну кераміку, технологію якої досі неможливо перевершити. Вражають також орнаменти на виробах: вишукані плавні лінії, спіралі червоного, чорного, білого та коричневого кольорів. Окрім символів сонця, богині родючості, псів, тільця та змій, вони заклали основи таких космогонічних ідей, які згодом успадкували сучасні слов’яни. Серед них образи триєдності, подвійні мотиви (розподіл світу на позитивний на негативний, що відображає вічне протистояння добра та зла) та чотиристоронність. Про останній слід сказати докладніше. Учені з’ясували, що трипільці навіть мали астрономічні знання, про що свідчить існування обсерваторії (була відкрита в с. Казаровичі на Дніпрі). Вони мали прототипи календарів, зображуючи різні фази місяця.

   У культурі кукутенів усюди присутнє прагнення до творчості, гармонії, переконання в нескінченності світу. Звідси – символи круговороту Всесвіту, концентричні кола в орнаментах та побудова міст по колу.

   Важливо зазначити, що археологи знаходять особливі знаки, які промальовані за структурою літер. Ці піктограми є основою писемності, і, припускають, вони були призначення для ведення обліку господарства. На численних керамічних тарілках та глечиках знаходять знаки рослини-ячменя, що означали «дім», поєднували знаки «рослина» та «вода». На жаль, культура мальованої кераміки занепала ще до того, як могла б перетворитися на повноцінну, із власними писемністю та мовою. 

    Як же зникла трипільська культура? 

    Достеменно невідомо, що трапилося з такою величезною цивілізацією, а думки істориків сильно відрізняються. Причинами занепаду може бути посуха, одна з найсильніших у Європі того часу; витіснення кочівниками чи розпад унаслідок господарської кризи.

   Також нез’ясованим залишається те, чи є українці нащадками трипільців. Дослідження цього питання ведуться вже не один рік, відкриваються нові факти та докази, проте одне можна стверджувати точно: у історії всі процеси пов’язані між собою. Безумовно, культура трипільців залишила по собі виразні сліди.