Чому столична влада бачить в нас Муму?

Київська влада запланувала масштабну реформу в ціноутворенні місцевого громадського транспорту. Рішення про підвищення тарифів уже передано до Кабінету міністрів України.

Київська влада запланувала масштабну реформу в ціноутворенні місцевого громадського транспорту. Рішення про підвищення тарифів уже передано до Кабінету міністрів України. Також, згідно проекту, квитки будуть двох видів: на число поїздок та на тривалість перебування в транспорті. Паралельно – на тлі підвищення тарифів – міська влада масово позбавляє маршрутників ліцензії на пасажирські перевезення.

Столичні керманичі вже зрозуміли, що не мають ні народної любові, ні підтримки, а значить – не має відбуватися й зворотного процесу у відношенні до мешканців Києва.

Незаконні сесії Київради прийняли багато «цікавих» та неоднозначних рішень, що викликали громадський резонанс. Проте на їх фоні якось загубилась реформа ціноутворення для проїзду в громадському транспорті. Вже невдовзі вартість поїздки зросте, причому у всіх без винятку видах транспорту.

Почнемо з метро. Підземними мережами міста щодня користуються в середньому 1,7 млн. людей, вартість проїзду тут має зрости з 2-х до 3,5 грн. Цієї суми має вистачити не тільки для функціонування метрополітену, а і для модернізації та оновлення рухомого складу. Принаймні, так говорять міські чиновники. Але вони чомусь «забувають» про ще одну частину доходу, яка зазвичай не доходить до підземників, а через посередників і надзвичайно заплутані схеми спрямовується до Київради. Справа стосується реклами в підземці. Схема роботи рекламістів під землею, це тема не одного блогу, але прибутки тут чималенькі, та йдуть вони повз бюджет. Цілковито переконаний, що цих грошей могло би вистачити вже зараз для подолання внутрішнього дефіциту метрополітену, без збільшення тарифів для киян. В будь-якому випадку ми все одно будемо користуватися метро, навіть якщо ціна підскочить і до 6 грн., і до 7 грн. Міська влада це добре розуміє і тому не шукає інших шляхів, аби уникнути здорожчання проїзду.

У наземному транспорті нині справжній колапс. Пов'язаний він, передусім, з тим, що з літа не отримують заробітну плату водії Київпастрансу. Влада виправдовуються, що всі кошти, зароблені від продажу квитків, витрачено на пальне та паливно-мастильні матеріали. Особливо цей аргумент «подобається» водіям трамваїв і тролейбусів. Бо навіть запчастини вони змушені купувати за власні гроші. Не дивно, що подібна ситуація вже викликала хвилю звільнень особового складу, але влада міста не поспішає йти на допомогу. Виділяючи кошти на святкування, салюти, реконструкцію вертолітної площадки, на будь-які пустощі та солодощі, чиновники ні копійки не видають людям на руки, оскільки, за їх словами, бракує грошей.

Подібним чином відбувається підготовка громадської думки, що підняття тарифів на проїзд – неминучий крок. Киян змушують повірити, що громадський транспорт на межі зникнення, і якщо негайно не збільшити тарифи, то він просто зникне. Вартість проїзду, згідно владних пропозицій, має зрости до 3,5 грн. Нагадаємо вартість проїзду нині у маршрутках складає від 2,5 до 3 грн. Так, незважаючи на витрати на пальне, у приватних перевізників вистачає грошей для зарплатні водіям, сплату податків, отримання ліцензій і, звісно, на прибуток власників маршрутів. Невже власники маршруток у збиток собі займалися би цією справою?

Звичайно, влада не могла не звернути увагу на такий дисбаланс між ціною в громадському транспорті та тарифами маршрутників. Звідси й почалася швидка і безжальна війна з приватними перевізниками. Я добре розумію, що маршрутки – це певний архаїзм, і в Європі, куди ми так прагнемо, це незрозуміле і незбагненне явище, проте у нас це була певна протидія, конкуренція на ринку перевезень, яка не дозволяла сформуватися суто державній монополії. Деякі маршрутки поки-що залишаться, але це пов’язано лише з тим, що влада фізично не спроможна взяти весь пасажиропотік на себе. Елементарно не вистачить транспортних засобів та водіїв.

Але розуміючи, що громадський транспорт стає не дотаційним, а прибутковим, я не сумніваюся, що ця, тимчасова влада, зробить все, щоби повністю взяти під свій контроль цю сферу діяльності.

І на останок найцікавіше. Квитки на 75 хвилин. У Київраді впевнені, що наше життя занадто буденне, бо в ньому немає руху та драйву. Саме для вирішення цієї «життєвої недолугості» киянам запропонують зіграти в нову гру – «Встигни на роботу за 75 хвилин». Звучить ніби сценарій голлівудського блокбастеру. Можновладна ідея, в принципі, теж на найвищому рівні. Головний герой – звичайний киянин – має встигнути доїхати з точки «А» в точку «Б» за 75 хвилин, інакше дія квитка в магічний спосіб зникає. І не важливо, що вам потрібно добиратися з одного кінця міста в інший, що переповзти з одного берега на інший у годину пік, це вже героїчний вчинок. Що затори почасти на години паралізують рух будь-якого транспорту. Це, виявляється, для столичної влади не має жодного значення. Герой має знайти швидкий шлях до пункту призначення, подолати багато перешкод на шляху до мети, аби врешті-решт отримати насолоду від цього щоденного пересування містом. І так, щодня, до нових «перемог»...

Ми маємо починати звикати до нових правил і тарифів. Це нова норма життя у столиці. Влада вже повністю віддаляється від життя киян, переймаючись лише суто матеріальними питаннями на свою користь. Столичні можновладці впевнені, що нікуди кияни не дінуться, можливо, дещо пошумлять, можливо, ще більше зненавидять КМДА. Але це ж – дрібниці, бо, столичні градоначальника щиро переконані, що не відповідати їм перед народом, бо люди – це мовчазний інструмент для досягнення своєї чиновницької мети. Здебільшого матеріальної. Але чи готові мешканці й надалі бути Муму, залежить від кожного з нас із вами. Мені така «роль» не до вподоби. А вам, друзі?