головною слов’янською богинею шлюбної долі була саме богиня землі
Я вже писала в статті про традиції охорони тварин про те,
що коли треба було принести жертву язичницькому богу, у першу чергу забивали
відповідну свійську тварину, яка заміняла більш священну дику.
Однакову
з лисицею символіку священної тварини богині землі в українців мав… кіт
(кішка). Інші народні українські назви цієї тварини: коцур, кітка, мачка [2,
с.553], кошак, на Чернігівщині вимовляють як «кует», «куот».
У
казках кіт часто буває чоловіком лисиці, вона пропонує йому жити разом (казка
«Пан Коцький» [2, с.156]), охороняти її дім та її
дітей (казка
«Про кота, вовка, медведя, кабана,
зайця й мужика» [2, с.160]).
Ось
чому в українських колискових піснях часто співається про котів. Ось чому про кота співають у весільних еротичних піснях:
«Продер котик стелю, упав на постелю». [4, с.401] Етнолог Галина Лозко
зазначає, що до першої шлюбної ночі для кота випікали спеціальний хліб, щоб
посприяти родючості пари.
Біологи сказали б, що для котів-хижаків це неприйнятна їжа.
Але цікаво, що в нашій родині був котик, який дуже любив їсти розламаний на
невеликі шматки свіжий магазинний хліб «Український». Та й узагалі, українці
здавна годують котів тим же, що й самі їдять: молоком, борщем, вареною
картоплею; а м’ясо й рибу давали зрідка, щоб тварини не припиняли ловити мишей.
Є
казки, у яких функції лисиці й кота абсолютно однакові, а сюжети подібні: «Як
лисиця оженила діда на царській дочці» і «Як кіт допоміг панському комісарові з
царівною Громовою одружитися», «Як лисиця зробила чоловіка багачем» та «Котофей
і пан Печерецький». [2, с.369-380]
Важливо,
що жодна інша тварина в українських казках таких помічних функцій одружувати й
збагачувати не має. Вужі, лелеки, ластівки й коза приносять благословення родині
й господарству своєю присутністю, та самостійних творчих дій не вчиняють. Але щось
подібне до дій лисиці й кота може робити чарівне дерево липа, якщо тільки
просити її про щось хороше («Про
липку і зажерливу бабу»). [2, с.484] А липа є священним деревом богині
землі.
Є
казка
«Кіт, кріт, курочка і лисиця» [2, с.117],
у якій прямо проводиться паралель між котом і кротом — цілком земляною
твариною. У ній вкрадена лискою курочка кричить по допомогу так: «Коте, коте, і
ти, кроте! Несе мене лиска на лисому хвості по липовому мості, з горки на
долинку та й в свою хатинку!» В одній лише цій фразі — красномовна сукупність
символів богині землі.
Сумнівною
є теза Галини Лозко про те, що котів убивати було заборонено. [4,
с.400] Краєзнавець Олександр Знойко наводив думку вчених доби
СРСР проте, що під час святкування Купала (літнього сонцестояння) спалювали
лисицю або кота (можливо, перед спаленням їх убивали). [1,
с.183]
Якщо
ці тварини були присвячені богині землі, то це цілком вкладається в картину
українських обрядів цього свята, які свідчать про те, що на Купала вшановували
і богиню землі теж: дівчину в ролі богині з умовним ім’ям «Купалочка-Фортуна»
саджали до ями на дерновий трон, звідки вона благословляла інших учасниць
обряду на заміжжя, подаючи дівчатам віночки. [6, с.169]
Наводив О.Знойко й стародавню купальську пісню: «Сходьтеся
до нас на соботку, спечемо вам сліпу кішку». [1, с.183]
Соботкою поляки називали свято Купала.
Вочевидь, у цій пісні мова йшла про сліпих новонароджених
кошенят. На
Чернігівщині й Київщині, та й у всій Україні, донедавна кошенят, яких не бажали
забирати знайомі, топили у глибокій посудині з водою й потім закопували
(таємно від дітей і від кішки-матері). Це
робилося з чисто практичних міркувань: щоб не плодити бездомних котів.
Старі
коти зазвичай передчувають свою смерть і в сільській місцевості помирати йдуть
подалі від дому. Принаймні, існує таке повір’я. Та й у казках старого немічного
кота проганяють жити до лісу, де він одружується з лисицею.
Зазвичай
українці тримали в господарстві лише одного кота чи кішку, «щоб ловив мишей». Цікаво,
що селяни надають перевагу котам чоловічої статі з тієї причини, що не дуже-то хочуть
вбивати кошенят. Традиція годувати кота молоком (як і вужа, і їжака) свідчить
про певний священний статус цієї тварини в давнину, що, однак, не виключає можливості
принесення його в жертву.
Символіку
кота як тварини богині землі можна побачити і в обрядах Різдва (зимового
сонцестояння). На Волині вважали добрим знаменням для родини, якщо кіт лягав
спати на сіні, постеленому на Різдво під столом на долівці. [6, с.14] Це сіно або солому на Покутті в Прикарпатті називали
«Бабою». [6, с.8]
На
мою думку, все це також доводить, що слов’янською богинею шлюбної долі була
саме богиня землі. Не випадково «долівкою» українці називають підлогу в хаті,
яка до початку ХІХ ст. була земляною. Слово «долі» в українській, і «доле» в
сербській мовах означає «внизу», «донизу».
Якщо
в давній міфології слов’ян кішка є атрибутом богині Прії [4, с.400], яка
згадується в словнику чеха Вацерада [1, с.86], то це означає, що Прія — одне з чеських
імен богині землі. Імовірно, це ім’я, як і українське «Пріся», дослівно означає
«дружина Перуна».
До
того ж, на Київщині, щоб відігнати кота або змусити його припинити небажані дії,
йому кажуть: «Прись!» А українські дівчата, граючи в обрядову гру, співали таку
пісню про сватання: «Прись, свашко, Прись! Прись, любко, Прись!» [1, с.86] Отже, це слово, яким відганяють кота, у давнину
було звертанням до богині, щоб вона скерувала свою тварину на правильні дії.
Читайте також:
Екологічні традиції українців: охорона
тварин
Звір лисиця
— не блудниця, всім сповідниця
Використана
література:
1.
Знойко О.П.
Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2.
Казки про
тварин (Українська народна творчість)/ Упорядник Березовський І.П. — К.:
Наукова думка, 1979. — 575 с.
3.
Лозко Г.С. Культ
матері землі в рідній вірі. - Часопис
«Сварог» , 2005, № 17–18. – С. 18–20.
4.
Лозко Г.С.
Українське народознавство. – Тернопіль: Мандрівець, 2011. – 512 с.
5.
Полонська-Василенко
Н. Історія України. – К.: Либідь, 1992. - Том І. – 640 с.
6.
Скуратівський
В.Т. Дідух: свята українського народу. - К.: Освіта, 1995. – 272 с.
7.
Воропай О.
Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – Том І. – 456 с.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.