Петро Бойко – художник від Бога… та вулиці

Петро Бойко — український художник-авангардист, відомий не тільки своїм талантом та неповторним баченням світу, а і шляхом до свого творчого успіху, шляхом з самих низів до творчих вершин.

     25 травня у занедбаній будівлі лікарні на вул. І. Брановицького відбулася виставка художника Петра Бойка, людини, яка отримала в житті другий шанс і не повинна була дожити до своїх 70 років, і тим більше стати художником.  Річ у тім, що до 40 років Петро Бойко вів життя позбавленого соціального змісту і перспектив, в якийсь момент, опинившись на самому низу соціальних  та культурних процесів влаштувавшись працювати на цвинтарі. Але місце, де панує вічне мовчання та спокій, стало його притулком і одночасно колискою його переродження. У тиші та самоті, серед могил та похмурих тіней, він раптом почав бачити світ інакше, в іншій, образній формі.  В якийсь момент до нього прийшло щось незрозуміле, загадкове, наче спалахнуло світло в кінці тунелю. Це було пробудження образного мислення, несподіване прозріння, що дало йому здатність інтерпретувати думки та почуття через мистецтво… Він почав малювати.
     Поступово, раз за разом, йому почала відкриватися істина до цього невидимих йому речей. Спочатку Петро почав розрізняти образи, які надавала йому його уява, спроба замальовувати їх на старих ковдрах, шматках шпалер, на всьому, що траплялося під руку, були для нього як незграбна гра, але повна пристрасті та внутрішнього вогню.  Поступово, його роботи стали своєрідним щоденником, відображенням його духовного шляху та трансформації. З кожним новим твором його майстерність зростала, техніка вдосконалювалася, а образи ставали дедалі яскравішими та виразнішими.
     До 70 років він уже не був тією втраченою людиною, якою був у юності. Його життя набуло нового сенсу, наповненого творчістю та самовираженням.  Своєю чергою, культурний світ побачив у ньому талановитого художника-авангардиста, чиї роботи викликають у фахівців захоплення та інтерес. Картини Петра Бойка, наповнені глибокою символікою та емоційною силою, стали впізнаваним та визнаними у мистецьких колах.
     Сьогодні, Петро вирішив провести свою виставку дуже незвичайним чином, обравши як місце проведення, занедбаний багато років тому туберкульозний диспансер. В цій закинутій будівлі, де гуляє вітер, де знаходять притулок люди, позбавлені своїх квартир та цілей у житті. Колись, дуже схоже місце,  стало ідеальним майданчиком для втілення його творчого натхнення, задуму, художнього генія.  І він вирішив поділитись прикладом свого шляху з тими, хто потребує, як колись він – виходу з свого особистого порочного кола.
     Тому в першу чергу, Петро запросив на виставку тих, хто залишився без усього, крім своєї душі та думок, тих, хто блукає світом, позбавлених матеріальних цінностей і сенсу життя. Він вважав їх своїми найближчими та справжніми шанувальниками, здатними осягнути задум його картин.
     Гості, запрошені Петром, ​​збиралися до свого нового друга у цьому покинутому місці з декількох причин.  Для багатьох з них, викинутих на узбіччі соціального життя, кожен день був боротьбою за виживання, але вони зберігали в собі живу душу та світлі думки, і Петро Бойко для них світлий орієнтир нової надії. Той, хто пройшов через призму осягнення сенсу життєвих обставин і не загубив свою душу, проклавши рятівний шлях для інших, таких як вони. 
     Петро презентував гостям свої роботи, висловлюючи справжнє та щире прагнення поділитися з ними своїми думками та почуттями тих часів, коли він був на їх місці. Картини, створені ним упродовж довгих років, стали відображенням його внутрішнього світу, його духовного шляху та подолання життєвих випробувань і його перемогою над ними.
     Підсумовуючи враження від побаченого, вважаю, що ця виставка стала не просто демонстрацією художніх робіт колишнього безхатченка, а нині знаного художника, а й актом глибокої людської підтримки, обміну досвідом та, спілкування з тими кого ти дуже добре розумієш. Петро не дарма знайшов серед цієї категорії відвідувачів справжніх шанувальників та друзів, однодумців, тих, хто зміг зрозуміти та прийняти його мистецтво так, як ніхто інший, для яких його творчість стала джерелом натхнення та надії… Надії на нове життя, на його перезавантаження і новий шанс для кожного.

Олександр РУЧКО