Російська класична література XIX століття, як продукт царської охранки

30 января 2020, 23:10
Владелец страницы
0
16
Російська класична література XIX століття, як продукт царської охранки

Кравчук Сергій

Російську класичну літературу XIX століття називають «Золотим сторіччям російської літератури». Запровадив цей термін М.А. Антонович і мав на увазі під ним літературу, що стосується періоду Пушкіна та Гоголя, але в подальшому цей термін почали застосовувати до літератури усього XIX століття, включаючи також Тургенєва, Достоєвського, Толстого та інших так званих класиків.

Завдяки уривчастим відомостям, отриманих із російських секретних архівів, виявилося можливим включити багатьох з цих класиків до списку таємних агентів царської охранки. Отримав обмежений доступ до Центрального архіву ФСБ Едуард Макаревич, який так і назвав їх «Секретними агентами». І хоча прямі документальні підтвердження співпраці цих широко відомих письменників і поетів XIX століття з таємною канцелярією досі залишаються в архіві ФСБ під грифом «цілком таємно», сукупність фактів їх біографії дозволяє по новому оцінити зміст і сенс їх творів.

Після повстання декабристів і сходження на престол імператора Миколи I-го вищим органом політичної поліції стало Третє відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії на чолі з А. Бенкендорфом. Улюбленець Миколи І граф Бенкендорф зміг не тільки заспокоїти революційну ситуацію у державі, але й зміцнити самодержавство протягом тривалого періоду, що продовжився навіть після смерті царя. Пов'язана з кропіткою роботою Бенкендорфа поява цілого покоління Золотого століття російської літератури є його чималою заслугою.

Літературні шедеври того часу, що пройшли цензуру ІІІ відділення і, як сказали б сьогодні, були підтримані держзамовленням, з'являлися майже щодня и друкувалися великими тиражами. При цьому численні романи, повісті, п'єси, поеми і вірші не тільки не йшли урозріз з основними засадами царського режиму, а й підтримували їх – це самодержавство, патріотизм, православ'я та інші так добре відомі сьогодні російські скріпи.

Часто у цих шедеврах російської та світової літератури можна виявити і пропаганду міжнаціональної ворожнечі між окремими етносами Російської імперії, у тому числі антисемітизм, що вигідно використовувалося Третім відділенням у певні історичні моменти. У деяких творах, зокрема Гоголя («Ревізор», «Мертві душі»), допускалася конструктивна критика і сатира по відношенню до недбалих. Це відбувалось у рамках кампанії по боротьбі з корупцією того часу, але з обов’язковою умовою несупротиву злу насильством (твори Л. Толстого) і цілком однозначно без революційних закликів, або з показово непривабливим образом революціонерів ( «Біси» Ф. Достоєвського, «Батьки і діти» І. Тургенєва). Тим часом дійсно революційні твори не тиражувалися, заборонялися до публікації і знищувалися, а їх автори висилалися за кордон, або на каторгу. Зараз ці автори майже забуті. Ніхто сьогодні не згадає, наприклад, М. Михайлова, який у 1861 році одразу після повернення з-за кордону був заарештований у справі про поширення революційних прокламацій у Петербурзі («»), і був засуджений до каторги.

Висланий за кордон В. Бєлінський написав такого гнівного листа М. Гоголю, що воно дотепер заборонено масово тиражувати у Росії через свій вільнодумний і небезпечний для влади зміст. Дивно, але й зараз цей лист не втратив своєї актуальності.

  • «[Росії] потрібні не проповіді (досить вона чула їх!), не молитви (досить вона повторювала їх!), а пробудження в народі почуття людської гідності, стільки століть втраченого в бруді і гною, права і закону, узгодженого не з вченням церкви, а зі здоровим глуздом і справедливістю, і суворе, по можливості, їх виконання;
  • [Христос] перший сповістив людям вчення свободи, рівності та братерства, і мучеництвом зобразив, затвердив істину Свого вчення. І воно тільки до тих пір і було порятунком людей, поки не організувалося церквою і не прийняло за основу принцип ортодоксії.
  • Придивіться пильніше, і Ви побачите, що це по натурі своїй глибоко атеїстичний народ. У ньому ще багато забобон, але немає і сліду релігійності.
  • Ви стверджуєте як велику і незаперечну істину, ніби простому народу грамота не тільки не корисна, але дуже шкідлива. Що сказати Вам на це? Хай вибачить Вас Ваш візантійський Бог за цю візантійську думку.
  • [Публіка] бачить у російських письменників своїх єдиних вождів, захисників і рятівників від мороку самодержавства, православ'я і народності ... ».

У XIX сторіччі у Російській імперії актуальною була, як завжди, патріотична тематика, а також боротьба з національно-визвольними рухами. Боротьба за незалежність знаходила відгук у серцях численних представників національної еліти України та Польщі - серед письменників, офіцерів і чиновників. Час від часу спалахували серйозні польські та українські повстання, проти яких використовувалися регулярні російські війська. Але в боротьбі за розум і серце людей брали безпосередню участь класики російської літератури, перо яких вміло направляло Третє відділення канцелярії Й.І.В.

Щоби не нагромаджувати матеріал, історії успішного співробітництва Третього відділення з Пушкіним, Гоголем, Достоєвським, Тургенєвим і ін. краще привести в окремих статтях.

У наш час відомство російської таємної поліції явно деградувало, втім як і всі інші структури державної влади. В умовах, коли від Росії відпали цілі регіони, у тому числі Україна з Прибалтикою, вже фізично нізвідки взятися Гоголю і Бенкендорфу. У ФСБ Росії немає таких неординарних особистостей, як граф Бенкендорф і його помічник Л.Дубельт, які могли б посприяти появі цілої плеяди талановитих письменників, сценаристів і режисерів. Максимум, що утворюється на виході із сучасних поборників режиму, - це Проханов, Прилепін і Міхалков, яких ніяк не можна назвати подібними ні на золотий, ні навіть на срібний вік російської літератури і культури. Твори Проханова і Прилепіна на патріотичну тематику, яких так потребує сьогоднішня кремлівська влада абсолютно неможливо порівнювати, наприклад, з романом Л. Толстого «Війна і мир», де тема патріотизму є центральною. Чималі суми російського держзамовлення зараз витрачаються не на шедеври світової літератури, а на пропагандистські шоу і телепередачі Соловйова та Кисельова, на фабрики тролів і безталанних блогерів. Тому XXI-е сторіччя російської літератури зовсім не золоте, а скидається більше на дерев'яне, або навіть дубове. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: література
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.