Чому археологія важлива в умовах гібридної війни?

8 сентября 2019, 13:40
директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД
0
4
Чому археологія важлива в умовах гібридної війни?

Інтерв'ю з директором Охоронної археологічної служби України Антоном Корвіном-Піотровським.

Оскільки я за першою освітою історик, то пропоную вам інтерв'ю на тему, яку роль можуть відігравати археологічні дослідження в умовах гібридних конфліктів. Мій співбесідник - Антон Корвін-Піотровський, директор державного підприємства «Охоронна археологічна служба України», що підпорядковується Національній академії наук. Пан Антон розповів, чим займається його служба, які труднощі мусить долати ледь не щодня і чому справа, що нею займаються археологи, є набагато важливішою, ніж видається нам із вами на перший погляд.

Отже, поїхали:

Пане Антоне, тож чим усе-таки займається держпідприємство «Охоронна археологічна служба України»?

Ми проводимо дослідження місць під забудови на предмет того, чи, бува, не нестимуть ці забудови загрози історичним пам’яткам. За законодавством, перед кожним будівництвом треба проводити археологічні дослідження місцевості, де планується зведення того чи іншого об’єкту. На жаль, часто цю норму люди нехтують — а дарма, тому що подеколи абсолютно випадково трапляються і так само ненавмисне руйнуються цінні історичні надбання.

І чи багато людей працює у вашій службі?

У нас в штаті близько сорока постійних працівників. Це — висококласні фахівці, а зокрема й молоді. На сезонних роботах, коли є сприятливі погодні умови для досліджень, працювати можуть аж до ста осіб, серед них — студенти-археологи на практиці.

Вихованці яких вишів до вас ідуть найохочіше?

Ми широко співпрацюємо з такими ВНЗ, як-от: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Вінницький педагогічний університет, Кам’янець-Подільський педагогічний університет та іншими закладами.

З якими проблемами доводиться стикатися службі насамперед?

Окрім руйнування історичних пам’яток через забудови — а це і через байдужість забудовників, некомпетентність органів контролю та недосконале законодавство, — маємо ще одну відчутну проблему — «чорна археологія». Якщо ще кількадесят років тому такою діяльністю займалося дуже вузьке коло людей, то зараз таких дуже багато, причому вони не ховаються. Годі вже й казати, що дістати металошукача нині може чи не кожен.

У чому ж небезпека?

Річ у тім, що через діяльність так званих «чорних археологів» руйнується культурний шар. Окремо «артефакти», які збирають на продаж такі «археологи», практично не мають цінності. Цінність вони складають, якщо експертно визначено, де саме їх знайшли, до котрого історичного періоду слід зараховувати ту чи іншу знахідку, до яких подій вона має стосунок і таке інше.

«Чорні» ж археологи знаходять речі, продають їх чи зберігають у приватних колекціях, не повідомляючи про свої відкриття відповідні служби. Через це руйнується цілісність усього потенційного відкриття; визначити, що до чого стосується, коли половину предметів просто розтягли такі от шукачі старожитностей, — вельми тяжко.

А ще які є складнощі?

Державна політика. Точніше, її практично повна відсутність.

Міністерство культури опікується загальним обліком пам’яток, а на місцях це покладається на облдержадміністрації. Ще дві тисячі дванадцятого на рівні ОДА культурну спадщину зарахували… до компетенції управління освіти, у відділ туризму! Звісно, що з таким ставленням наша робота не може провадитися так ефективно, як нам би того хотілося.

Останні зміни тільки додали оливи у вогонь. От зараз, до прикладу, об’єднали Міністерство культури з Мінмолодьспорту. Та ж навіть у попередньому відомстві — власне, у жодному з цих двох — не передбачалося напрямку діяльності з назвою «культурна спадщина». Думаю, годі сподіватися на його започаткування з огляду на таке об’єднання, принаймні найближчим часом.

Нашому напрямку приділяється критично уваги. Не дивно, що професія наша, м’яко кажучи, не вельми популярна. Станом на зараз, до прикладу, в Україні працює близько трьох сотень фахових археологів, значна частина з яких — люди похилого віку. Для порівняння: в Польщі археологів є вісім тисяч. Крім того, у тій же Польщі археологічна карта країни існує з 1978-го року, а у Франції — взагалі з ХІХ століття! У нас же її просто немає, як ви, певно, вже здогадалися.

Чому необхідно дбати про культурну спадщину, пам’ятки матеріальної культури?

Наведу приклад. У Росії історично-пропагандистські видання, що мають показати давнину і велич їхньої країни, спираються на археологічні дослідження. Тож навіть там держава належно оцінює важливість археології. І хай у них наразі все це використовується насамперед в інформаційній війні проти нас, усе-таки поступ там простежується. Ми ж, щоби дати гідну відсіч ворогові на цій ниві, вже давно могли налагодити подібні механізми, засоби, скажімо так, історичного самозахисту — але, на превеликий жаль, поки що ми програє́мо.

Себто, ви вважаєте, що під археологічні дослідження слід виділяти більше фінансування?

Це не завадило б, але я переконаний, що наше першочергове завдання — донести ідею важливості дослідження власної минувшини до людей. На превеликий жаль, цікавитися історією модно не надто, а про «перспективність» роботи в нашій галузі в Україні ви вже чули. Ці два фактори — непрестижність фаху та низька підтримка населення — спричиняються до відповідних результатів діяльності.

Пане Антоне, насамкінець поділіться, будь ласка, планами державного підприємства «Охоронна археологічна служба України» на найближчий час.

У нас діє ціла низка постійних і тимчасових експедицій по всій Україні. Люди там працюють, натхненні можливістю допомагати народові ліпше пізнавати себе. Зараз є вельми актуальним питання збереження власної ідентичності.

Скажу так: відроджуючи національну пам’ять, не можна легковажити археологією. Хотілося б, звісно, більшого розуміння нашої роботи з боку широких кіл громадськості, проте доводиться приймати іншу реальність і працювати з нею. Вона не найоптимістичніша, ця реальність. Але хіба це колись спиняло людей, закоханих у свою справу?Источник: 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.