Тихий режисер в “Зеленій кофті” - хто насправді править світом грошей в кіно.

Комерційні індустрії і гроші.

Свою матеріальну кар'єру український режисер і продюсер Володимир Тихий починав з роботи на Росію. А як же інакше, їсти хотілося в першу чергу. Цей факт не є популярним в сьогоднішньому самопіарі режисера зі зрозумілих причин: по-перше, там нема чим пишатися, по-друге, в даний момент це ой як не вигідно згадувати режисерові в своїй біографії, адже сьогодні його зброєю в боротьбі за виживання (читай, за матеріальний прожиток) є дорікання в цьому індустріальних конкурентів. Але екрани пам'ятають усе, тому розвиток кар'єри режисера і продюсера Володимира Тихого варто все-таки згадати.

Після серіалу «Весела компанія» (2003 рік), знятого для російського ринку з російськими акторами, що визначає його невдалу кар'єру як режисера для Росії став російський серіал «Навіжена», знятий Володимиром в 2005 році. Як кажуть критики, може, якби режисер морочився і підійшов серйозно до своєї справи, то фільм би вийшов, а так вийшло дійство, що отримало рейтинги близько 5 балів на тих же російських ресурсах. 

Отже, з Росією співпраці не вийшло, довелося повернутися до української комерційної серіальної індустрії, що оживала у ті часи, і піти оббивати пороги у місцевих комерційних мейджорів.

І режисер, розуміючи, що знімати хочеться тільки там, де є гроші, продовжував знімати російською мовою, фільми, які знімалися, в тому числі, для російського ринку, і звичайно з ким - там, де є гроші, - «ненависними »йому сьогодні комерційними українськими продакшнами Стар Медіа і Film.UA (фільми« Ґудзик »,« Таємничий острів»,« Донечко моя», 2008). Але чомусь вже років 10 комерційні телевізійні мейджори не запрошують режисера до подальшої плідної роботи. 

Не вийшло режисерові закріпитися у порогів платоспроможних замовників...

Тому подальша кар'єра режисера розвивалася на терені коротких метрів, адже потрібно було довго тренуватися - перш ніж підготуватися до нового інвестора... 

І порятунок настав. В десяті роки Держкіно відкрило свої двері.

Патріотизм і гроші.

“Україна, гудбай!” (2012) - жахлива постановка і вже дуже сумнівно патріотична історія. Навіть документальні сюжети ненависні їм телевізійники роблять і цікавіше, і якісніше. Нічого не хочемо сказати співавторам, справа не в цьому взагалі - просто Тихому потрібно швидше визначитися - що таке патріотизм, а у нього нам усім повчитися знімати такий матеріал за державні гроші, до речі кажучи, в розмірі, достатньому для короткометражного блокбастера. Шкода, що кінотеатри цей проект побачили тільки один раз умовно в одному залі одного кінотеатру одного міста. Ну що ж, головне формально обов'язок перед державою виконаний: витрачений мільйон доларів - фільм показаний - які питання?  

Якість і гроші.

Найцікавішим проектом за період співпраці режисера і продюсера Володимира Тихого зі своїм головним інвестором - державними грошима став проект «Зелена кофта» (2013). Заявлена ​​вартість цього блокбастера - майже мільйон доларів. Дайте зараз цей мільйон доларів комерційним студіям, проти яких так виступає пан Тихий, подивимося який фільм, з якими зборами ми побачили б на екранах країни. А головне - побачили. Так, може, тому так не хочеться таким «авторам» підпускати до «корита» подібних суперників? 

Під час каденції сьогоднішнього прогресивного керівництва Держкіно, після прийняття Закону України «Про державну підтримку кінематографії» і після оголошення Міністерством культури України конкурсу патріотичного кіно (головною умовою якого, до слова сказати, є широкий прокат - масовий глядач, а то є якісні розважальні кінопроекти) Володимир зрозумів, що доведеться знову повернутися до комерційної індустрії, адже вимога тепер у ринку та у держави до якості і кинотеатральної каси проектів стало на чолі кута. І тепер недостатньо буде освоїти пару-трійку мільйонів доларів і прикритися якоюсь фестивальною номінацією (поїздка на яку вже точно завчасно закладена в бюджет фільму, просимо у держави). Тепер доведеться боротися за виживання якістю.

Але такі автори (читай насправді зі своїми продюсерами) добре розуміють, що це ж ой як складно. Простіше включити генія-істеричку, прийти в проплачені ботові фейсбучні групи, потім прийти до одного депутата, котрий взагалі не розуміє нічого в кино, але якому вже дуже потрібна «ура-патріотична» передвиборна кампанія, накрутити кілька колег, ні в чому не винних або таких же, бути під стіни Мінкульту, обливаючи брудом своїх колишніх, і вже напевно, тепер не майбутніх роботодавців (разом з тим же Міністерством) та намагатися зірвати конкурс. Ну звичайно: ось зрадники, змушують працювати і якісно творити, гади-гади! Бач ти, подивися, захотіли індустрію зробити прибутковою! 

Шановні льотчики, конкурс - від слова конкуренція. І ніякого іншого значення в ньому немає. Працювати все-таки доведеться. Хочемо ми цього чи ні.