Наступного вівторка, 29 серпня, у місті Кропивницький (колишній Кіровоград) вдруге розпочнеться найдорожчий в історії України однойменний мистецький фестиваль, на який у державному бюджеті передбачено аж 7,5 мільйонів гривень платників податків.
Не дивлячись на безліч питань до прозорості використання державних коштів, якість та взагалі доцільність організації заходу, які виникли після його минулорічної прем’єри майже за 7 мільйонів, Мінкульт знову готовий витратити навіть більшу суму. З коштів Українського культурного фонду, закон про який мав зробити використання державних коштів доступним, прозорим і якісним для всіх гравців на ринку культури…
«Майстер-клас з провальної організації»
Саме так «Кропивницький» охарактеризувало національне видання «Український театр» у статті номеру 5-6 за 2017 рік, акцентувавши також на політичному характері самого явища http://kirovograd24.com/culture/2018/07/24/maister-klas-z-provalnoi-organizatsi-abo-chomu-ti-chi-inshi-mistetski-festivali-e-naspravdi-javischem-politichnim.htm .
- Першого ж фестивального дня - за відсутності чіткої модерації чи відповідальних осіб (адже все працює за схемою лабіринту-гепенінгу «набери номер, який перенаправить тебе на інший номер») - на виставу майже неможливо було потрапити, адже в Україні 2017 року з'явився фестиваль, на якому навіть не змогли роздрукувати бейджі для преси... А про майстерню театральних критиків організатори фестивалю просто випадково забули, - зокрема зазначає видання.
Своє обурення висловлювали не тільки профільні ЗМІ, а й безпосередні учасники дійства – власне зірки програми фестивалю: «Хтось отримує квартальні премії «за розвиток міста», забуваючи, хто насправді щось робив. Коли організатори спихують на учасників все – від пошуків техніки до банального ксерокопіювання документів… Коли зверхність і пафос панують на всіх поверхах вертепу», - зокрема ділилася враженнями на своїй сторінці у Facebook виконавчий директор PostplayТеатру Катерина Тягло.
- Чому ж раптом в такому дивному місті (хай би воно й було батьківщиною однойменного драматурга), об'єктивно неготовому до національного фестивалю, раптом вирішили його провести? – запитує «Український театр», і знаходить відповідь. - Глибокий і вмотивований концепт фестивалю таки є. Серед останніх законодавчих ініціатив Олександра Горбунова - законопроект «Про внесення змін до Закону України "Про географічні назви"», зокрема пряма ініціатива у Постанові № 4222 про перейменування міста Кіровоград на місто Кропивницький (відповідно до вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»). Тобто єдина реальна мета подібної акції - це утвердження нової політичної назви міста, такий собі послідовний елемент у логіці професійної біографії ініціатора.
NB: насправді Марко Кропивницький народився в селі Бежбайраки, зараз – Кропивницьке, і, за твердженням місцевих краєзнавців, загалом прожив у теперішньому Кропивницькому лише два роки. Та менше з тим.
«Ручник», реклама та заднє число
Окрім організаційної та політичної складової, є у «Кропфесту», як охрестили захід місцеві ЗМІ, і яскраво виражена економічна. В грудні минулого року заступниця голови парламентського комітету з питань культури і духовності Ірина Подоляк в інтерв’ю «Лівому берегу» https://ukr.lb.ua/culture/2017/12/07/384121_irina_podolyak_chi_tse_kulturna.html підняла питання про ручне управління державними коштами на культуру, в результаті якого стало можливим небувале фінансування сумнівного з багатьох точок зору починання.
- На Український культурний фонд, який знаходиться на етапі інституційного становлення, на 2018 рік передбачено 200 млн. грн. Це непогана сума на початок, щоб фонд стартував, – це люди, штатні розписи, вироблення принципів роботи і так далі. Все це прописано детально в законі про Український культурний фонд. Там також дуже чітко прописані процедури, за якими фонд фінансує ті чи інші проекти. Це, власне, і був один з інструментів, який би міг зробити використання бюджетних коштів доступним, рівним, прозорим і якісним для усіх гравців для ринку культури. Що ми бачимо в проекті бюджету, підготовленого до другого читання? «Забезпечення функціонування Українського культурного фонду» – і тут же, в бюджетній програмі написано: «у тому числі здійснення заходів з підготовки і проведення в м. Кропивницький щорічного національного мистецького фестивалю «Кропивницький» – 7,5 млн. грн., - зокрема зазначає Подоляк. - Це брутальний «ручник». Один з депутатів з «Народного фронту», Олександр Горбунов, який цього року провів фестиваль у Кропивницькому за 7 мільйонів гривень, пролобіював і проштовхнув фінансування фестивалю в Кропивницькому з бюджету Мінкульту. А міністр культури допустив це.
Тим часом, знаний в Україні і за кордоном Національний форум видавців у Львові, який проходить щороку вже чверть сторіччя, в минулому році вперше отримав значну у порівнянні з попередніми роками підтримку міністерства – 250 тисяч гривень. Інша справді брендова культурна подія – столичний «Гогольфест», отримує з казни лише мільйон гривень.
- Фестиваль «Донкульт, Галіціякульт, Слободакульт», який впродовж останніх років – не раптом, не зненацька – зшиває країну і проводить фантастичну роботу, фактично реалізовуючи одну з політик, якою мало б займатись міністерство культури, за кошти, які вони отримують дрібними порціями від різноманітних міжнародних установ і інституцій. Це фестиваль, який займається безпосередньою внутрішньою інтеграцією країни на дуже високому інтелектуальному професійному рівні, який має феноменальний соціальний і культурний ефект. «Галіціякульт», який минулого року провели в Харкові, від міністерства культури отримав близько 130 тис грн., - наголошує Подоляк. - А цьогорічний фестиваль LvivMozArt, який відбувся в Львові і повернув до України ім’я Франца Ксавера Моцарта, був профінансований місцевими підприємцями і міжнародними фундаціями. Артистичним директором цього фестивалю була Оксана Линів, відома українська диригентка. В межах цього фестивалю був створений Міжнародний український молодіжний симфонічний оркестр. Як думаєте, на скільки міністерство культури профінансувало цей фестиваль? На 20 тисяч гривень, яких досі нема на рахунку організаторів. Така вибірковість говорить про відсутність політики в сфері культури. Якщо міністерство культури продовжує існувати для того, щоб задовільняти побажання депутатів, голів обласних державних адміністрацій або ще когось, в мене виникає питання, чи це те міністерство культури, і чи це та культурна політика, за яку ми стояли на Майдані, – під сценою і на сцені?
Втім, це питання риторичне. Зовсім інша справа – конкретні кошториси та тендерні процедури. Восени минулого року місцеві ЗМІ досліджували бюджетні розходи на проведення фестивалю, констатуючи цілу низку дивних речей.
Наприклад, за чотири дні, які тривало дійство, на послуги перекладу було витрачено більше, ніж на постановочні витрати (на які пішло 328 тисяч) – майже 340 тисяч гривень. Інтернет-видання «Гречка» https://gre4ka.info/statti/39559-festival-kropivnits-kij-u-tsifrakh-skil-ki-na-zarplatu-a-skil-ki-na-reklamu підрахувало, що цієї суми вистачило б на оплату 25 днів безперервної цілодобової роботи перекладача з/на англійську мову. До того ж, участь іноземних гостей та глядачів у фестивалі взагалі не заявлялася.
Згідно даним системи «Прозорро», як мінімум 12 тендерів на виконання робіт та постачання послуг для «Кропивницького» відбулися на безальтернативній основі заднім числом вже після завершення фестивалю, частина аукціонів проходила, коли він вже розпочався.
Зокрема ФОП Пірієв Валерій Фарманович виграв тендер на створення сюжетної лінії, розробку плану проведення одного з заходів та написання сценарію 20 вересня – більш ніж через два тижні після завершення фестивалю, і заробив на цьому більше 108 тисяч гривень. За інформацією clarity-project.info, 62-річний київський підприємець загалом приймав участь та виграв у чотирьох державних закупках, всі – неконкурентні https://clarity-project.info/tenderer/2037216791.
У відкритих даних, які стосуються проведення минулорічного «Кропфесту» – ще багато такого, на що мали б звернути увагу контролюючі органи та структури. Проте, вочевидь, мали причини не звертати. Найбільш кричуще – те, що головною статтею розходів організаторів стали витрати на поліграфію, сувеніри та рекламу, які обійшлися у 919 тисяч гривень – більше, ніж гонорари і оплата праці артистів та адміністраторів разом із нарахуваннями на зарплату. А ось що пише «Український театр» про те, на що організатори витратили найбільше:
- Фестиваль з бюджетом близько 7 млн. гривень має всі шанси розробити - хоча б у просторі власного міста - кейс із ефективною чи принаймні трохи помітною рекламою, яка давно вже не обмежується низкою бігбордів край дороги… Кропивницький fest має розроблений сайт (на який, важко повірити, таки пішли гроші), і має надруковану ледь не під час самого фестивалю програмку, яка - не більше не менше – просто «вистрибнула» з іншої реальності. Давайте будемо чесними: в жодній іншій країні фестиваль з такою інформаційною політикою просто не розпочався б.
Додана вартість
Можна додати, що окрім згаданої виданням програмки, жоден з рекламних матеріалів фестивалю, зокрема білборди та безкоштовні запрошення на його події, не містили жодного вказування на зміст цих самих подій. Зате всі вони, поруч з «осучасненим» чи то просто спотвореним портретом метра українського театру Марка Кропивницького, містили нагадування про те, що захід відбувається «за сприяння народного депутата Олександра Горбунова». І всі друкувалися, ще раз повторимось, за державний кошт.
Тим не менше, фестиваль не просто розпочався і пройшов – він знову відбудеться цьогоріч з навіть «жирнішим» кошторисом, який знову оплатять українські платники податків.
- Чи є стратегія розвитку культури бодай в пріоритетах міської ради міста Кропивницького? – запитує заступниця голови комітету Ради з питань культури і духовності Ірина Подоляк. - Чи це ми беремо, наприклад, Києво-Печерську Лавру, переносимо в пустелю Сахара і кажемо: знаєте, вона дуже гарно тут виглядає, і ми вирішили, що так буде завжди. Мусить бути якийсь контекст для таких заходів, підґрунтя, інакше в мене питання: чому фестиваль в Кропивницькому, а не в Полтаві чи у Жмеринці? Яку додану вартість створив цей фестиваль для людей Кропивницького? Що залишив по собі? Це велика гастроль з добрими гонорарами і технічним райдером? Можливо, ми скоро фінансуватимемо з держбюджету концерти «Дзідзьо» чи Славка Вакарчука, так, як цього року через лобіювання депутата Ігора Васюника з «Народного фронту» було профінансовано з державного бюджету патріотичні концерт на львівському стадіоні до річниці Незалежності?
Відповідаючи принаймні на частину з цих запитань, можемо зазначити: по собі «Кропфест» залишив зокрема й не дуже приємні спогади для «пересічних» мешканців міста, які не змогли потрапити на вистави справді цікавих театральних труп та інших різножанрових колективів у приміщеннях обласного театру імені Кропивницького чи обласної філармонії. Бо безкоштовних запрошень у їхніх касах або ще не було, або «вже закінчились». Переважна ж більшість була розповсюджена – знову ж, через депутатську приймальню Олександра Горбунова…
Відкритими для місцевої театральної спільноти залишилось – разом з неприємним осадом – і декілька інших питань. Наприклад, чому в програмі мистецького фестивалю «Кропивницький» у неодноразово заявленій «колисці професійного українського театру» - місті Кропивницький, не знайшлося місця бодай для однієї вистави трупи обласного театру імені Кропивницького, який місцева преса так полюбляє називати «театром корифеїв»?
Або – вкупі до заданих вище питань щодо державного фінансування заходів культури – чому на заходи Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» на честь видатного драматурга, одного з засновників українського професійного театру Івана Карпенка-Карого (Тобілевича), який вже майже 50 років поспіль проводиться саме в обласному центрі Кіровоградщини, тим-таки Мінкультом виділяється всього лише біля 200 тисяч гривень? Вже неодноразово згаданий журнал «Український театр» натомість ставить питання «навіщо?»:
- Навіщо? Задля європеїзації, звичайно. Так. Задля розвитку регіону. Нічого не подумайте. Адже корифеї мають жити й переосмислюватись, фуршети - з'їдатись, строката програма – бути предметом анекдотичних цитувань п'яних студентів, обласні театри – насолодою для очей пенсіонерок і місцевих парочок, які ніколи не подумають про те, куди загалом ідуть їхні податки…
Андрій Трубачев.