На зміну звичним відеоблогам єдиного промовця у соцмережі прийшов новий формат.
“Точка зору” та “Тенденції тижня” на каналі Я-UA ТВ. “Дванадцять”, “Стоунхендж” і “Школа корупції” на каналі Ісландія. Кілька людей у студії спілкуються цікаво і просто, ніхто не претендує на вищий авторитет та непомилковість.
За довгим столом сидять 12 учасників програми. Головує ведучий. Він пропонує учасникам відповісти на питання, чи потрібен Україні президент. Учасники пишуть на папірцях свою думку, ведучий рахує. 8 за те, що президент потрібен, і 4 проти інституту президентства. Починається дискусія. Учасники – наполегливі, грамотні, успішні фахівці. Наприкінці розмови голосують знову. Тепер вже 11 учасників вважають, що президент потрібен. Один продовжує наполягати, що ніякого президента не треба. Ведучий підкреслює, що поважає цю особливу думку. Класний формат, га?
Такі передачі, як “Дванадцять”, теоретично могли б виходити на телебаченні... але є одне але. Учасники цієї передачі спілкуються і українською, і російською. Як їм комфортно, так і кажуть. За російську тут не виганяють зі студії, і це значно зменшує шанси потрапити в ефір та не вилітати з ефіру протягом тривалого часу. Характерно, що на каналі є суто україномовні передачі, наприклад, “Рагу.лі”. Але нема підміни культури диктатом, хіба що порядок в студії підтримується жорстко, перетягувати на себе ковдру і міняти тему передачі не дозволяється. Але це вже не питання культурного диктату: це питання самодисципліни та поваги до інших, рівня культури учасників діалогу.
Прямі ефіри та просто передачі з серйозними розмовами, які транслюються тільки в Інтернеті, стають новим трендом інформаційного простору. Зміст цих передач менше залежить від ліцензійних умов, нав’язаних телебаченню компетентними органами. Тому ведучі та гості можуть почуватися під час розмови більш розкуто.
Звідки інтерес до альтернативного телебачення на Facebook та YouTube? Це легко пояснити. Буває, дивишся ток-шоу по телебаченню. Тема сформульована актуальна. В ефірі відомі політики, експерти. Пристрасті вирують, звучать розумні фрази, майстерні промови. І поряд з цим відчуття порожнечі, безглуздя, недосказаності. Складається враження, що це не розмова, а видовище, розвага для тих, хто не звик думати своєю головою. Якщо вам знайоме це відчуття, тоді ви, мабуть, стикалися із проблемою пошуку адекватних каналів аудіовізуальної інформації, зміст яких не ображав би людський IQ.
Відеоканали в соцмережах далеко не єдине рішення, та й старі добрі книжки ніхто не відміняв. В Інтернеті можна знайти багато поживи для розуму, особливо якщо не цуратися вивчення іноземних мов. Йдеться, перш за все, про подкасти.
Англомовні подкасти можна знайти мало не про все на світі, в тому числі про те, що в Україні табу. Наприклад, Ярон Брук, доктор філософії з фінансів, директор Інституту Айн Ренд, публікує дуже яскраві, хоча місцями спірні (коли пропагується атеїзм та консерватизм), лекції та бесіди в прямому ефірі зі слухачами про індивідуалістичний світогляд. У нього є улюблена лекція, “Рівність несправедлива” (Equal is Unfair), яку він постійно читає з незначними варіаціями в різних університетах Європи та США, причому нерідко замість лекції проводиться дискусія з місцевими професорами. Іноді він читає лекції про об’єктивізм Айн Ренд, мораль капіталізму, зло соціалізму, індивідуальні свободи, свободу слова та підприємництва, пристрасно обговорює політичні питання, скажімо, пропагує політику Ізраїля та критикує войовничих ісламістів. За його переконанням, розумність та індивідуальність є основами західної цивілізації. Є багато інших економічних, правових, освітніх, академічних та розважальних подкастів англійською мовою.
Україномовному слухачу під час прогулянки можна слухати скачані програми розмовних радіостанцій “Громадське радіо”, “Радіо Свобода”, тощо. Хтось слухає музику, але мова не про розваги. Візьмемо прес-конференцію президента Порошенка: на жаль, аудіо на президентському сайті не викладають, але за допомогою спеціальних сервісів у Інтернеті можна скачати один звук з відеозапису, скинути на смартфон і подихати свіжим морозним повітрям, слухаючи бігом чи на ходу батька нації.
Дарма люди іноді бояться слухати якусь серйозну передачу, займаючись спортом. Відповідно до сформованої у них поганої звички, важливі лекції та промови не можна слухати впівуха. Насправді можна, якщо це не розмова, не двостороннє спілкування, а саме промова чи лекція. Хтось проговорює свої думки, ти слухаєш і формуєш свою думку, в чомусь погоджуєшся, в чомусь не погоджуєшся і вигадуєш свою теорію, торуючи власний шлях до істини. Якщо щось пролетіло мимо вуха, можна послухати вдруге. Але так буває рідко, якщо промова цілісна, побудована з повагою до самостійного мислення слухачів, і кожна наступна теза випливає з попередньої, через що можна в будь-який момент за секунду прокрутити в голові хід думок виступаючого. Ті, хто боїться слухати промови та лекції на ходу та бігом, мабуть, спиною відчувають гнівний погляд караючого вчителя чи начальника, який привчив їх не розсіювати увагу. Але автор подкасту не начальник, і навіть начальникам не дозволено бути тиранами. Надмірно шанобливе ставлення є ознакою некритичного сприйняття повідомлень у ЗМІ, треба більш невимушено ставитися до медійного контенту. Слово служить людині, а не людина служить слову. Людина понад усе.
Слухайте радісно та уважно актуальні промови, лекції, передачі, працюючи головою, розминаючи м’язи. Утверджуйте суверенітет розуму критичним сприйняттям почутого. Думайте, висловлюйтесь, ведіть діалог. Вірте в себе.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.