В репертуарі театру імені Франка є актуальна нині вистава відомого майстера скандальної режисури ”Езоп”. Це питча про давньогрецького байкара (по суті іміджмейкера), який рвався з рабства на свободу.
Є
чутка, яку режисер не дуже спростовує, що одного разу: ніби п’єсу
поставлено на замовлення якогось нашого бізнесмена і мецената. На афіші було
вказано фірму спонсора вистави, але про жодного замовника там не йшлося. Якщо
навіть його не було в природі, спробуємо уявити, що він таки був, бо дуже
цікаво: навіщо вільній діловій людині потрібна була притча з совковим (як дуля
в кишені) натяками на свободу? Звісно, треба дивитися виставу. Вона не так про
свободу, як про дещо інше. Тобто “
свобода”
тут (принаймі в
тексті) присутня, але вона для Езопа не найвища мета, а, як би це точніше
сказати, - ніби гонорар за роботу! Яка ж це робота? Відповідь на це запитання –
несподівана. Так ось, за п’єсою, Езоп – раб філософа Ксенфа. А у виставі воно
виглдає вочевидь інакше: розумнй, хоч і схожий на бомжа, Езоп служить, по суті
іміджмейкером блискучого, але пустоголового красеня Ксанфа. Такий поворот
(виставу ставили напередодні виборів) набував особливої гостроти. Мовляв,
погляньте, як з нічого ліплять улюбленців народу!
Отже замовник-меценат міг втішатися: він
посприяв, аби на сцені з’явилася гарна п’єса у свіжому трактуванні, та ще й
зіграна улюбленцями. Але варто замислитися ось над чим. Ця вистава є зразком не
живого театру, а модного нині такого собі “лего-театру”. Тобто актори, знаючи,
що вони подобаються публіці, легко експлуатують цю любов, використовуючи не раз
перевірені штампи-приманки. У чому тут біда? А в тім що на ділі повторюється
ситуація, самою ж виставою висміяна. Тобто замовник як той філософ Ксанф,
тішиться, що придбав у іміджмейкера гарну думку задешево, а актори тішаться, що
їм вдалося дещо заробити, не докладаючи до того особливих зусиль! Але (як і
Езоп в п’єсі) вони себе мимоволі обманюють – бо в обмін на імідж свого мецената
здобули не художню свободу, а лиш те, що назиається художньою самообмеженістю.
Більшість ділових людей, які вважають себе
вільнішими за інших не можуть відкрито казати правду, сьогодні навіть вони не
можуть собі дозволити таку розкіш. Інколи, щоб потішити себе, вони стають такими
спонсорами. З політиками і тими, хто створює їм імідж ситуація ще складніша,
але деякі сучасні ”Езопи” цього навіть не усвідомлюють, можливо, їм подобається
така ілюзія свободи.
Після виборів частина іміджмейкерів нарешті
отримала шанс стати вільнішими, але для цього доведеться докласти багато
зусиль. Режисери в цьому театрі пильно слідкують за тим, щоб ніхто не
перетворився у щось самостійне і важливе, у щось що намагається вислизнути з-під
їх контролю. Саме тому намагаються тримати на різного роду коротких повідках
(фінансова залежність, володіння засобами маніпуляції і навіть банальне
залякування…). У стрімкому світі політики, “щоб встояти на місці” потрібно
швидко бігти, я вже не кажу про те щоб бути першим. Хочу ще раз нагадати деяким
“гравцям”. Намагаючись виграти забіг з допомогою
підніжок опонентам, рано чи пізно доведеться зупинитися. Лише так можливо буде
захиститися від підніжки більш кмітливого конкурента, а зупинка – це програш…
Шукай людину
скрізь: на бідному постої,
і в пишному покої.
Одна душа жива за
сто Кааб дорожча!
Чому ж ідеш до
них? Шукай душі живої!
У кого кожний
день в запасі пів коржа,
,
Х то в рабстві не
родивсь і сам рабів не має,
У того світлий
зір і радісна душа.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.