Що дійсно варто поміняти в Україні

Ділюся напрацюваннями людини, яка неодноразово допомагала мені знайти шлях у безвиході. Це звернення Марії Ляхової відкриє шлях розвитку для всієї України і кожного ГРОМАДЯНИНА!

Ми багато знаємо про силу слова і образу, який стоїть за цим словом. Багато книжок, навчальних програм і тренінгів фокусують нашу увагу на позитивних словах, які є основою позитивного образу, а цей образ, закріплюючись в нашій свідомості, формує наше життя.  Люди, які хочуть змінити своє життя на краще,  слідкують за своєю мовою, уникаючи негативних слів, нецензурних виразів і беззмістовних жартів.

Мені, як і деяким моїм знайомим, коли ми співаємо гімн України, ріжуть вухо слова «Ще не вмерла Україна». Наша підсвідомість не розуміє частки не, і образ, який створюється, нагадує хвору людину, яка ось-ось помре. Коли Павло Чубинський писав цей вірш, Українська держава ще не була сформована. І може треба було і ворогам і собі підтверджувати постійно, що ми ще живемо і ще вам всім покажемо свою силу і славу. Українці очікували моменту незалежності і соборності в майбутньому, жили надіями, але розуміли, що цього ще нема і невідомо коли буде.

В 1991 році ми отримали свободу, омріяну віками, і перейшли у фазу будівництва своєї держави. А ментальний образ залишився столітньої давності:  «ще не вмерла, ледь живе, будемо завойовувати». І все в майбутньому часі. В розумі своєму ціла нація створює образ очікування майбутнього щастя, а не радості свободи і натхнення на побудову нового життя.  «Ще колись щось буде» означає, що зараз цього нема. Це як «Птица счастья завтрашнего дня…»: або вибере нас, або ні.

Загальновідомо, що ідея, яка опановує масами, стає домінуючою для цих мас, а ідея, яка з натхненням співається всім народом, стає формуючим образом життя народу, який автоматично втілюється в життя. Може тому підсвідомо ми весь час натикаємось на старі граблі довіри до народних обранців і розчарування ними, очікуємо, що завоюємо щастя в майбутньому і здатні терпіти утиски в щоденному житті. Звідси іде критика всіх і відсутність особистої відповідальності за свої дії.

В черговий раз народ піднявся, щоб показати, що він ще живий і з ним треба рахуватися, що він тактовний і терпеливий, але не до безмежності; що здоровий глузд, сміливість і здатність об’єднатися –  в наших генах і, якщо нема лідерів, то народ готовий керувати через народне віче.

Мені особисто захотілося щось змінити в гімні нашої держави, не створювати новий, а хоча б замінити слова, які відсовують наше щастя в майбутнє, та ще й щастя, яке чомусь завжди треба завоювати, майже вмираючи при цьому на слова, які будуть нести більш позитивний заряд і стосуватися сучасного.

Якщо слово дійсно впливає на життя, то хай це слово буде життєстверджуючим. В гімні замінені лише деякі слова,  та остаточне слово завжди належить народу, лише йому вибирати чи це йому підходить чи ні.

Вічно буде жити Україна, її слава і воля,

І завжди нам українцям усміхається доля.

Тануть наші вороженьки,  як роса на сонці,

Процвітаємо ми браття у своїй сторонці.

Ми уже відвоювали державну свободу

І покажем, що ми браття козацького роду.

                                                                                            Марія Ляхова