Кенгірське повстання.

21 декабря 2013, 11:16
0
832
Кенгірське повстання.

Кенгірське повстання.

     Був Великдень 1954 року,  колону жінок вели з нічної зміни на цегельному заводі в зону. Назустріч їм паралельною дорогою йшла на роботу чоловіча колона. Хлопці привіталися: «Христос воскрес!», дівчата відповіли: «Воістину воскрес!» В жіночій, і в чоловічій зоні були переважно українці. Один із конвоїрів, вартовий Калімулін з іншими охоронцями „полоснули” автоматними чергами по чоловічій колоні з словами, - „Молчать! Бєндеровци!”— 13 в'язнів було вбито відразу, п'ятеро з 33 поранених померли потім у лікарні. Звістка про цей випадок збурила концтабір і, очевидно, стала початком визрівання масштабного повстання, якого досі не знала кривава імперія під назвою СРСР.

      До речі, це був не простий концтабір, а особливий табір №4, - „Степлаг” в селищі Кенгір, республіки Казахстан, більшість ув’язнених засуджені по політичних статтях українці. Над ув’язненими  часто знущалися годуючи їх пересоленою рибою. А воду можна було знайти тільки в калюжах, ув'язнені масово хворіли на дизентерію та помирали. Узв`язенні  від голоду не могли пригадати обличчя рідних та близьких, а від дизентерії щодня з барака виносили мертвими по 10-15 трупів, нормою були побої, знущання, розправи без мотивів, вбивства. У таборі майже всі національності, українці, білоруси, прибалти, багато китайців, японці та німці. Було багато священиків, але особливо було багато протестантських пасторів. Табір виробив свою власну, незвичайну мову. Західні українці, яких було в таборі після війни більшість, користуючись, що їх розуміли, не розмовляли „по-російськи”, а тільки по-українськи. Іноземці та жителі Середньої Азії, що зовсім не знали російської мови, поступово навчалися української, вважаючи її російською.

     Адміністрація табору аби виправдати застосування сили проти українців , та спровокувати різанину, аби мати легальні підстави для введення військових частин, терміново переводить до табору 600 кримінальників, яких часто використовувало в своїх цілях керівництво різних таборів СРСР. Але націоналісти швидко та доступно роз’яснили кримінальникам хто і за, що тут бореться і в разі чого вони зможуть за себе постояти, роз’яснили так, що кримінальники самі приймали учать у цьому повстанні і за 40 діб постання ні разу не підвели повстанців.

    Після висунення націоналістами вимог  керівництву табору по притягненню винних осіб причетних до розстрілу людей та їх не виконання,16 травня повстанці оголосили загальний страйк. Повстанці вигнали всю охорону, зруйнували мури між концтабірними пунктами, рознесли штрафний та слідчий ізолятор 3-го табірного відділення, звільнили людей та зруйнувало огорожі. Керівництво жорстко придушило повстання ввівши війська – 13 людей вбито, 43 поранено, однак до 7 тисяч страйкуючих приєдналися 12 тисяч працюючих на рудниках – за 20 кілометрів від Кенгіру.

   По трьох днях посадовці обіцяють розслідувати обставини розстрілів 17-18 травня, але це так і залишилось пустими обіцянками, вночі з 23 на 24 травня полів`язні почали повстання – всю адміністрацію табору вигнано за межі табору, розібрані мури між зонами, збудовано барикади, виставлено охорону. Над їдальнею повстанці вивісили червоно-чорний прапор –як ознаку смутку по загиблих. Для розслідування застосування сили повстанці утворюють власну комісію. На звільненій від чекістів території фактично було організовано самоврядування : на загальному мітингу обрали комісію яка керувала життям вільної республіки, про моральність дбали священики, яких було серед в’язнів чи мало, вони проводили богослужіння, відспівували померлих, навіть повінчали кілька пар. За всі 40 днів повстання не було жодного грабунку, насильства, злодійства, міжконфесійних чи міжнаціональних конфліктів. Повстанці випускали листівки, плакати, складали звернення до солдатів і офіцерів дивізії, яка оточила „вільну республіку”. Після відключення зони від електроживлення, повстанцями була зроблена міні електростанцію, був зроблений радіовузол та встановлений телефонний зв’язок між приміщеннями, із рентген апарату та інших медичних приладів був зібраний радіоапарат за для зверненням за допомогою до Червоного Хреста, за допомогою цього апарату радисти постійно посилали заклики різними мовами. На жаль ні Червоний Хрест ні Америка або Європа ні як не допомогла повстанцям, розраховувати вони могли тільки на власні сили, які неможливо було порівняти з репресивною машиною СРСР, але українська ідея та власна гордість „що я українець” – була сильніше за бажання жити – жити рабом.

Після прибуття 27травня до табору вищих представників радянських репресивних органів повстанці Кенгіру  починають з ними переговори  де чітко висунили вимоги : притягнути відповідальних за застосування зброї та розслідувати випадки її застосування, не застосовувати репресії проти членів комісії та ув’язненнях, ліквідувати слідчий ізолятор і штрафний барак, знизити термін ув’язнення політв`язням , встановити оплату праці на рівні з вільнонайманими, вести 8 годинний робочий день, встановити пільги для заліків жінок. Після виконання цих вимог повстанці, готові звільнити табір та приступити до праці.

    Але керівництво СРСР і не думало виконувати вимоги повстанців, бо для них люди не представляли ні якої цінності тим паче їх життя.24 червня біля табору почала накопичуватися військова техніка з екіпажами, а 26 червня в зону рушило 1 600 солдатів, з сотнею вишколених собак, 3 пожежних машини, 5 танків Т-34 1-ї мотострілкової дивізії НКВСС ім.. Дзержинського. Більше в радянській історії придушень табірних повстань з танками не було. Табір знав про те, що готовиться розправа і що ні хто їм не допоможе, але померти вільним за свої ідеї для людей було вище -ніж жити весь вік рабами. Чоловіки і жінки вдягнули святкові одежі, коли танки увійшли у табір близько двох сотень жінок, вдягнуті у вишиті сорочки тримаючись за руки стали живою приградою на шляху танків . Але танки не зупинилися, вони навіть не зменшили швидкість й один за одним переїхали живу фалангу. Одночасно НКВдісти кинулися до бараків, розстрілюючи кожного зустрічного. Уся земля була залита кров’ю. На тій території, де щойно був табір, трупів лежало стільки, що не можна було пройти, не ступаючи на криваве місиво. Націоналісти бились до останнього майже голими руками, вогнепальної зброї в них не було, але навіть при тому вони змогли, підпалити 3 танки Т-34 і поранити декілька десятків солдатів, хоча з лопатами та іншим інвентарем проти кулеметів та танків воювати тяжко. Після кривавої розправи солдати виводили під дулом автоматів тих небагатьох, хто залишився у живих. Коли пилюка сіла, в зону в’їхали самоскиди і солдати почали вантажити на них розстріляних та рештки розчавлених  гусеницями тіл.  

Замість післямови :

Свідок цих подій, єврей, в’язнь радянських концтаборів Анатолія  Радигіна :

Серед сірої таборової юрби виділялися дві категорії, помітно інакші від безбарвних облич, безбарвних рухів, сірих бушлатів... Колишні вояки й старшини УПА, ОУНівці й безпартійні українські патріоти... відрізнялися від усіх. Коли нараз у масі, що копирсалася, переходив чоловік підтягнутий і чепурний, спокійний і маломовний, виголений, у чистій сорочці і вичищеному взутті, у дбайливо пригладженій арештантській одежі, можна було майже без помилки вгадати його національність, партійність і знамено, під яким він воював...

Це були люди, вірні світлій ідеї і раз даній присязі, багатьох із них не менше, а часто більше від інших мучили голодом і холодом, і стільки товаришів втратили вони на тяжких, кривавих шляхах від Карпат і Ковеля до Караганди і Мордовії. Їхній фанатизм доходив до монашого самозречення. Більшість із них не курило, не доторкалося спиртних напоїв, якщо їх вдавалося як–небудь дістати. Можна схвалювати або засуджувати діла і долю «Галичини» і «Нахтігаль», але їх останні живі вояки були гідні наслідування у витримці, в умінні витримувати страждання, умінні не спуститися до рівня смердючого обірванця.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.