ОМКФ-2012. Фестивалимо!

23 июля 2012, 12:40
theatre and film director
0
576
ОМКФ-2012. Фестивалимо!

Повний нон-стоп і жодної хвилини на вербалізацію дійсності. Читайте: як ожили плани на кінофест і звідки смердить

Перші враження відлежалися, зайве відсіялось, незрозуміле прояснилось, зосталося найкраще. Саме час сказати своє слово.

 Про організацію: всі хитрі вже написали про недоліки фестивалю і всі адекватні оцінили, що не варто було витрачати на них ані тексти, ані увагу. Тому організаторам – браво!

Окремі оплески прес-службі фестивалю, яка дозволила розслабитися і не почуватися винним за відсутність оперативних публікацій – адже все вона освітлювала швидко, грамотно, чесно – ви зе бест!

 

А тепер кілька слів про кіно

Програма фестивалю наповнена до вершечка і не дає фізичної можливості відвідати усе, тому довелося розставляти приорітети і відмовлятися від чогось заради чогось. Уже замовила на єбай свою проекцію – щоб наступного року не довелося жертвувати і поступатись)

 „Зламані” британського режисера Руфуса Норріса, добре знаного і шанованого в театральному світі – гран-прі глядацького голосування, „Золотий Дюк” і 15 000 $.

Один двір, три сімї, в кожного своя історія і свої старі добрі скелети. Надзвичайна динаміка і абсолютна завершеність композиції: спочатку задані образи проявляються, зацікавлюють і викликають питання, розвиваються, і завершуються, не обрубуючи кінці, проте переходячи на новий етап, що розвиватиметься уже за кадром. Події в житті героїв розвиваються швидко, завязують і народжують нові ситуації і нові проблеми або можливості, переплітаються і взаємовпливають. Завдяки цьому про героїв думаєш і згадуєш навіть після завершення стрічки: в кіно вони весь час рухалися від етапу до етапу, саме тому є впевненість, що після фіналу будуть нові етапи – і це нескінченно! І це не блатні етапи, а повний перехід від себе у світ і світло стрічки. Цікавий і неочікуваний, проте нескладний сюжет, сповнений деталями, кмітливими вигадками, тонкими прийомами.

Серед чудових знахідок – крупні плани і неймовірний монтаж. Деякі сцени ніби обриваються, і ніби неочікувано, і за ними зявляються геніальні образи-продовження-рішення: короткі, точні, чуттєві, неймовірно красиві.

Тім Рот, Кіліан Мерфі, що грають з менш відомими, але не менш точними у своїх образах акторами, чудові актори-діти, прекрасна музика, костюми, локації, і загальна колористика фільму, що нагадує плівкові фотознімки: теплі, мякі, малоконтрасні і з сонячними зайчиками – чи не краса? Сміх-напруження-радість-хвилювання – півторигодини ти літаєш, як шайба, від клюшки до клюшки, від ситуації до ситуації, від враження до враження, і не затримуєшся у воротях довше, ніж на хвилину.

І це був перший фільм, який ми дивилися на кінофестивалі. Тон заданий правильно – що ж було далі???

„Смак іржі та кістки” Жака Одіара. Я б теж не дала фільмові „Золоту пальмову гілку”, на яку він претендував цьогоріч у Каннах. Придертися до фільму немає за що: він зроблений відмінно, і в Одесі знайшов чимало прихильників, проте... Знову реалізм, місцями натуралізм, знову просять співчувати і захоплюватися, розуміти і сподіватися, що герої виплутаються зі своїх складних життєвих перепетій. Проте не хочеться. Є спостереження, але не співпереживання, є люди і виклики, поставлені творцями фільму, проте немає ідентифікації з героями, жоден випадок не ставиться життям. Є жорсткість, але немає больового відгуку від мене як глядача, є краса, але немає захоплення нею від мене як від глядача, є чудова акторська гра, але немає чудових персонажів (на жаль, я дивилася Маріон Котіяр, а не її героїню Стефані). І так далі за планом аж до підсумків: є у фільмі все, але мене немає.

„Любов” Міхаеля Ханеке - один з найбільш очікуваних фільмів на ОМКФ. Так, він переміг цьогоріч у Каннах, і так, він кращий "Смаку іржі та кісток".

Інколи звичайний кущ виглядає так захоплююче, що ненароком вигукуєш – як намальований! Інколи дерево на картині виглядає так природньо, що невимушено вигукуєш – як живе! І не зрозуміло, хто кого копіює: мистецтво природу чи навпаки. Та справжнє чудо твориться тоді, коли зустрічаєшся з інтерпритацією дійсності, що не втрачає правдоподібності, але творить абсолютно нову самоцінну реальність. У такій площині інтерпритовонаї і заново створеної реальності діє глядач і учасник стрічки Ханеке „Любов”. Чітка, ясна лінія фільму читається легко, щиро, невимушено і тим не менш вимагає потсійної ретельності сприйняття і мислення. Темп спонукає до безкінечного асоціативного переходу крізь самостійний образ на екрані до особистого переживання, що нагадує читання Томаса Манна, в якому ти ніби весь час перебуваєш у кількох художніх площинах, ірреальних за існуванням, проте відчутних майже фізично як під час, так і після перегляду (прочитання). Це фільм з довгим густим післясмаком. В „Любові” можна подивитися реальну історію про реальні стосунки, реальні життя, про любов між кимось (чимось), любов до когось (чогось), про її прояв у рішеннях і вчинках, бажаннях і відповідальностях. Та ще – і для мене це особливо цінно! – в „Любові” можна пережити чистий, вільний поетичний екстаз.

Щодо фізичних складових фільма, то сумніватися не варто: режисерська, акторська, операторська, композиторська, художня, монтажна та решта складових – вищий пілотаж. Фільм не можливо обговорювати одразу після перегляду, і не варто! Він вимагає часу і тепер я заявляю: це повне естетичне задоволення, яке не вичерпує себе через день, тиждень – і врятче зникне тепер взагалі. Спасибі!


 Про наступні фільмі і звідки-таки смердить читайте найближчим часом. Дякую за увагу) Ваша Кот К.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: ОМКФ,кіно,кінофестиваль
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.