Страх всегда был и будет самым верным средством обмана и порабощения людей.

Те кто считает что деньги могут все, в действительности могут все ради денег. Величайшим злоупотреблением деньгами является то, что за них можно купить политическую власть.

Втягнути когось в вигідний тобі процес, так щоб він не мав змоги з нього вийти. Це один з політичних прийомів, а інструментами є страх і гроші.

Юлій Цезар деякий час не наважувався перейти річку Рубікон, по якій проходила границя Італії. Перейти її зі своїми військами це розпочати громадянську війну. Після цього залишається два шляхи, або взяти під контроль країну, або загинути. Тобто потрібно змусити свої війська битись на такій місцевості де вони не зможуть спастись втечею і будуть битись до останнього.

Арешт Тимошенко був Рубіконом для влади і для опозиції. В політиків з опозиції виник страх опинитись поряд з нею, частина з них через це залишила країну. Бійка в ВР, після якої кільком депутатам викликали швидку, остаточно переконала їх в тому що назад дороги нема, а регіонали цими діями спалили всі мости. Після бійки в ВР на місцях теж почали тиснути на всіх і дуже часто перегинали палку, можливо схожий страх й став Рубіконом для багатьох з тих хто не голосував за ПР. Думаю саме ці страхи і бажання, щоб опозиція зупинила регіоналів, посилила запит на таких політиків, як Тягнибок і  Кличко. Закон про мову теж багатьох налякав і вони вже не будуть голосувати за ПР, а був ще податковий кодекс з майданом і багато іншого.

В схожій ситуації після виборів в 2004 опинились і самі регіонали, які були налякані не менше ніж нинішня опозиція це був їх Рубікон, після якого вони виграли президентські вибори і взяли владу в свої руки.

Перед цим, після арешту Лазаренка в схожій ситуації була Тимошенко і їх партія, а ще раніше були інші події, інші страхи і Рубікони. В цей конфлікт були втянуто багато інших  не менш впливових політиків.

За умов коли переможець виборів отримує все, а програвши ризикує все втратити, не уникнути спотворень волевиявлення. На парламентських виборах політики з обох сторін не забували про це. За виборчим процесом спостерігали представники від усіх партій і іноземні спостерігачі і їм вирішувати чи не виходило це за рамки закону. Схожа ситуація буде і на наступних президентських виборах і невідомо чим вони закінчаться. Опозиція вже знає що до них не будуть прислухатись, сумніваюсь що й вони після цього будуть грати за правилами.

Майже все керівництво Батьківщини політичною боротьбою вимотані і знаходяться на межі зриву, а дехто вже зривається і на всю країну розповідає все що думає про нинішню владу і після виборів залякати і закрити їм рота буде важко, накипіло. Представники опозиції в ВР, як і всі хто керував країною перед ними несуть відповідальність за нинішній стан речей в країні, але коли в цьому починають звинувачувати новообрану опозицію  це вже стає схожим на спробу звалити на них свої майбутні прорахунки і помилки. Новообрана опозиція має дуже мало спільного з тією більшістью, яка керувала країною до президентських виборів, а частина з них пройшли мажоритарку і з ними буде важко розмовляти з позиції сили.

Головне не отримати владу, а втримати її, а без довіри людей це зробити важко. Важко буде взагалі проводити, якісь зміни в країні, всі дії будуть сприйматись негативно і гальмуватись. Якщо й далі будуть закручувати гайки без змін, то в країні будуть створені нестерпні умови, політичне протистояння буде рости, а це може збільшити й без того великий розкол країни.

Крім страху на процес волевиявлення впливає можливість заробити депутату. Вкладаючи в вибори політики розуміють, що зможуть заробити більше, для частини депутатів це вигідний бізнес і знов попит формує пропозицію. Депутати можуть заробити на лобіюванні інтересів різних бізнес-структур при приватизації, формувані бюджету і розподілі держзамовлень. А ще є непочатий край робіт з земельною реформою.

Всі п’ять партій, які пройшли в раду мають в тій чи іншій мірі представництва на місцях і думаю будуть й далі розбудовувати партійні структури. Однією з складових успіху Обами було потужніше представництво на місцях і тут нашим майбутнім кандидатам на пост президента є над чим подумати. На вибори і інші процеси в країні мали б впливати і громадянські рухи з низу сворюючи конкуренцію для партій.

Економічна свобода – це свобода будь-якої діяльності, включаючи право вибору і пов’язані з цим ризик і відповідальність. Політика це похідна від економіки. В країні де малий і середній бізнес це кілька відсотків цієї економіки, важко побудувати громадянське суспільство. Для цього його частка має бути такою ж як на заході. Тому західним політикам, якщо вони хочуть змін в Україні потрібно підтримувати такі рухи і підприємців. Це покращить рівень життя і буде менше тих хто продає свій голос.

Більшість українських політичних партій бажають прийняти такий закон, щоб потім не працювати, а тільки голоси отримувати на виборах, але якщо політики не випишуть прозорі і справедливі правила і не почнуть діалог, якщо не запрацює система стримувань і противаг між різними гілками влади попит на депутатські мандати, а точніше на недоторканість буде зашкалювати. Як доказ цьому є велика різниця в вартості виборчих компаній в Україні і Польщі, хоча ВВП і прибутки їх бізнесменів більші.

До 2004 року вибори в Україні не сильно відрізнялись від виборів при союзі, а на президентських виборах країна розкололась і були задіяні всі можливі схеми фальсифікацій з обох сторін. З тих пір це стало звичкою і якщо нічого не міняти то це буде продовжуватись і при потребі ці механізми будуть вмикатись знов і знов, щоб підкорегувати результати, але це знову ж таки наслідки. Всі хто причетний до виборчого процесу отримують мізерні зарплати і тому не хочуть ризикувати і стримувати той тиск, через попит на недоторканість і доступ до бюджетних коштів, який виникає через перераховані вище причини. Після встановлення веб-камер ці процеси змістились в інші площини. А ЦВК має узаконювати і брати відповідальність за все що робили політики і некерована ними армія членів комісій від майже двох сотень партій, більшість з яких існує лише на папері.

Плюсом цих виборів є те що залишається можливість в відносно спокійній обстановці поставити точний діагноз для всієї політичної системи, інша справа чи буде бажання в обох сторін лікувати її і якими будуть методи: діалог і поступки з обох сторін, чи суди і закручування гайок.

Неврегульовані до кінця конфлікти поступово вибудовуються в один типологічний ряд, створюючи нову реальність: світ контрольованого і керованого хаосу. Організатори хаосу, роздуваючи конфлікти (але втримуючи їх в тліючому стані, не доводячи до непередбаченого вибуху), тримають і населення, і суб’єктів прийняття рішень в постійній напрузі, таким чином, звужуючи їм свободу маневру і підштовхують їх до вигідних для організаторів рішень. 

З однієї сторони зберігається небезпека того, що організатори "хаосу"  не втримають його під контролем. Як в тій байці про учня чаклуна, який викликав монстра і став його жертвою.

Недивлячись на привабливість теорії "керованого хаосу", він практично не буває керованим і найчастіше призводить до руйнування самої системи, в котрій виник.

З іншої сторони, існує і оптимістичний сценарій. Достатньо стабільна система може успішно протистояти спробам занурити її в хаос. Зараз стоїть питання: чи достатньо зміцніло і консолідувалось українське суспільство?

Але нам ще далеко до оптимізму. Українське суспільство має визначитись, яка з груп факторів візьме гору, - і цим остаточно зробити вибір і довести свою зрілість і відкинути провокації "організаторів хаосу", або розпастись на "хати з краю" і дозволити робити з собою все, що захоче дивна уява організаторів хаосу.

Справа в тому, що в рамках теорії "керованого хаосу" людям, суспільству відводиться роль інструменту, вони мають реагувати на подразники так, як бажає маніпулятор, і в потрібний момент виконувати певні дії.

Страх – найбільш токсично і пагубна емоція. Жах, як крайній прояв страху, супроводжується надзвичайно високим рівнем порушень нервової системи, котра змушує працювати організм на межі зриву. Вмілі руки маніпуляторів масовий психоз перетворюють в "керований  хаос", створюючи умови для радикальних суспільних трансформацій в наперед вказаному напрямку. Він може бути трансформованй і в гнів, коли наляканому суспільству вказують на "хибні" джерела небезпеки.

За роки незалежності в країні виникло дуже багато таких тліючих конфліктів, в які були втянуті ще більше впливових політиків. Не затухають і старі конфлікти, які виникли за часів союзу, дехто на цьому планує і далі заробляти політичні дивіденди.

Ці процеси не може різко зупинити ні президент ні вся партія регіонів. А от що вони будуть робити з цими процесами спробують очолити чи почнуть гальмувати їх, залежить лише від них. Є надія що будуть намагатись їх зупинити і встановлювати прозорі правила гри, свого часу вони від цього теж натерпілись.

Конкуренція втрачає свою силу, якщо її використовувати в урізаному вигляді.