...ТАК СЛОВОМ ЧИ ДІЛОМ?

26 ноября 2012, 14:03
0
507

Про зворотно-пропорційний зв'язок між демагогією та діяльністю політиків

Мені от що спало на думку. Усім відома аксіома про те, що українські політики багато говорять і мало роблять. Що вони демагоги та популісти. Що не виконують передвиборчих обіцянок. Здавалося б, нам на це важко вплинути, залишається тихо чекати, коли з’явиться хтось порядніший за інших і подасть решті приклад. Звучить фантастично. Але є одна ідея.

Можна не давати їм слова. Поменше політичних ток-шоу, прямих ефірів, жодних зайвих інтерв’ю та жодних коментарів. Чим тоді будуть відрізнятися помаранчеві від голубих, червоні від білих? Може, тоді їм доведеться реальними діями демонструвати свої чесноти та заробляти бали від електорату, а не ховатися за ширмою слів – закликів, агітацій, виправдовувань, звинувачень опонентів і обіцянок на майбутнє, яке ніколи не прийде?

Наведу приклад. Улітку 2012 року було прийнято ганебний закон про мови. Опозиція не відстояла своєї позиції з усіма ознаками чітко спланованих дій (точніше, бездіяльності), а потім вийшла на нею ж організовані мітинги та красивими словами відмазалася за цю бездіяльність (звісно, важко щось робити в сесійній залі, коли ти стоїш на трибуні посеред вулиці), та ще й наобіцяла після виборів усе виправити. І всі ніби повірили їм і пробачили, ну або удали це – одним словом, мовчки проковтнули. Але ж якщо б ми їх не слухали, вигляд би вони мали такий самий, як і правляча партія – вигляд депутатів, які зробили можливим ухвалення мовного закону. Але ми їх вислухали, і тому досі бачимо між ними різницю. Тобто вся ця різниця на словах? Таких прикладів можна навести безліч.

Що зміниться, якщо ми на свої болючі запитання ще раз почуємо від яценюків і турчинових, що «вони їх зупинять», від азарових і януковичів – що «винні попередники», від литвиних – що «їм болить за Україну»? Чи справді нам так потрібно знати відповідь Колесніченка на запитання про мови, Ківалова – про підрахунок голосів, Табачника – про закриття шкіл? Може, досить? Ми ж уже вивчили їхню риторику краще за них самих!

Подумайте тільки, скільки б ми отримали переваг, якби перестали їх слухати:

1)      у нас з’явилося б купа вільного часу та ми більше уваги змогли б приділяти реальному стану речей; таким чином, уже не повторювалися б ситуації, коли депутати під шумок чергового скандалу, мітингу, бійки в парламенті чи гучних заяв тихенько приймають нищівні закони про тендери чи референдуми;

2)      міністрам, депутатам, президенту довелося б ділом, а не словом обґрунтовувати свій політичний курс і заробляти прихильність електорату, й уже, можливо, на наступних виборах ми могли б голосувати не за гасла, а за результати виконаної за кілька років роботи;

3)      оцінку подій, які відбуваються в політиці, економіці, освіті, науці, екології, міжнародних відносинах тощо, ми б дізнавалися не від політиків – вони ж зацікавлена сторона, яка виставить усе у вигідному для себе світлі, – а від аналітиків і фахівців відповідних галузей: така оцінка була б більш об’єктивною, а ми – більш обізнаними;

4)      український політикум почав би менше скидатися на суміш дешевого шоубізу та цирку шапіто, і нам як мінімум було б уже не так соромно за країну;

5)      журналісти й ведучі популярних політичних передач, на перший погляд, утратили б свою впливовість і заробіток, але насправді можна перетасувати ситуацію таким чином: вони зосередяться на аналізі реальної діяльності парламентів і кабінетів, виступлять всевидячим оком і рупором народу, і вже не для них буде честь брати інтерв’ю у відомого політика, а для відомого політика буде честь, що йому в ефірі серйозної аналітичної передачі раз на півроку-рік представник поважної професії журналіста дасть слово.

Зрештою, де це бачено, щоб політиків і їхні сварки, бійки, скандали обговорювали на рівні телесеріалів усі, кому не лінь, від школярів до пенсіонерів на лавках («– А ви чули вчора в Шустера, як Богословська назвала Кужель? А як та їй відповіла, га? От сміху!» – це розмова у київському спортзалі; мені бракує уяви, щоб припустити можливість подібного обговорення з гантелями в руках у спортзалі Берліна чи Парижа; звідки взагалі в серйозних політиків може бути стільки часу, щоб успівати брати участь у щотижневих кількагодинних телечварах?), і при цьому рівень політичної обізнаності населення та результативність його волевиявлення на виборах із року в рік залишалися нижче плінтуса?

Хтозна, може, якщо менше говорити, з’явиться нарешті час попрацювати, а з усвідомленням того, що наслідки цієї роботи не можна буде приховати чи викривити в потрібну сторону потоком хитрих слів, можливо, доведеться робити її більш сумлінно. Хто за?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: демагогія,популізм,політична криза,передвиборчі обіцянки,український політикум
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.