«Наше православіє абсолютно відірвано від життя. Це якийсь мистецький перформенс

24 декабря 2012, 12:04
журналіст
0
300

«Я дуже раджу як можна раніше дітей водити на серйозну академічні музику. Хай вони там сплять, бавляться, але хай ходять». Про своїх батьків, ставлення до мистецтва та церкви розповів Євген Карась

Ви народилася у мистецький родині, батьки у вас творчі люди, завжди були в епіцентрі багатьох творчих подій, тому й стали галеристом, а ви один у родині такий талановитий? ви один у родині?
Нас двоє: я і старша сестра Олена, вона старша на два роки. Вона також причетна до мистецтва і розбирається в ньому. Вона також навчалася в Львівській академії мистецтв. Тільки вона на інтер’єрі, а я на кераміці. У неї троє дітей, вона працює в благодійному фонді і якоюсь політичною діяльністю.
У вас в родині переплетені українське і вірменське коріння, а де ви народилися?
Я народився в Києві. Мої батьки зі Львова. Мій дідусь – вірменин, і він разом з бабусею поховані на Личаківському кладовищі. Минулого року ми з дружиною і дітьми їздили до Львова на кладовищі.
А ви пам’ятаєте своє дитинство, коли до батьків приходили гості, оці всі розмови про мистецтво? Власне, чому ви вирішили віддатися мистецтву?
Я зростав у гуманітарній родині, батьки - художники. Це були сімдесяті роки – роки розквіту тоталітаризму і вся інтелігенція збиралася на кухнях і багато спілкувалися. Збиралися і друзі психіатри і режисери – різні люди. Я не пам’ятаю про що говорили, але думаю, що коли дорослі говорять – дитина сприймає логіку та конструкцію. Я дуже раджу як можна раніше дітей водити на серйозну академічні музику. Хай вони там сплять, бавляться, але хай ходять. Вони можуть не розуміти, сприймати інтуїтивно, на підсвідомому рівні, але потім, протягом дорослого життя, вони будуть цю підсвідомість розкручувати. Коли дитина виростає в мистецтві, коли вона весь час дотична до правильних звуків, візуального ряду, то це все розкручується і ця культура лишається в середині.
На жаль, зараз традиційні засоби побудови моралі і цінностей, а це – релігія, держава, інфраструктура – все це зруйновано. Наше православіє, на жаль, абсолютно відірвано від життя. Це якийсь перформенс мистецький. Воно дуже цікаво, надзвичайно красиво – звуки, запахи, але це перформенс. Людина, коли туди потрапляє – не розуміє, що там відбувається. Тобто інститут релігії вже не дає ціннісних орієнтирів. І коли священнослужителі ходять з дорогими годинниками – вони вже нічого не можуть дати. Так само держава. У нас культура не на першому плані. Тому у нас немає чинників, які би формували дитину. І найголовніше зараз – сім’я і культура.
Я фізично потребую серйозної філармонічної музики. Буваю два-три рази на місяць у філармонії. Ось, власне, що у нас впливає на дитячу свідомість – реклама, журнали, телевізор. А коли ви заходите в філармонію і слухаєте фантастичну музику – розумієте, що реальність – це класична музика. Тому дітей треба привчати до мистецтва, що реальність – це світове мистецтво.
Багато хто вам заперечить і скаже, що саме в церкві є можливість правильного виховання дітей
Я пам’ятаю, що коли ми одружувалися з моєю теперішньою дружиною і вирішили повінчатися, то за обрядом треба спочатку сповідатися. Була назначена сповідь за тиждень і я весь тиждень думав – що я такого зробив, про що варто сказати. Ясно, що ми всі грішники, але я весь цей час думав, що є важливим. Виявилося, що я відстояв у церкві декілька годин служби, безпардонну чергу на сповідь – не те що вона велика, а як вона формувалася – ці бабки бігали – ну яке там таїнство. Стоїть черга, проходить, ніби пиріжки, тебе накривають тканиною, перед твоїм обличчям – святе писання, а над святим писанням – гроші, які ти маєш туди покласти. Тебе питають – «Грішний?» - «Грішний» – «Наступний» і тобі в потилицю вже дихає наступна жіночка. Це просто профанація.
Коли ви своїх дітей вперше привели у музей, галерею?
У мне фантастична робота – я галерист. Мої діти були на всіх презентаціях. У слухачів може скластися враження, що я – ідеальний батько. Але це не так. З моїми двом дітьми Артемом і Поліною 12 і 14 років від першого шлюбу, я можу зустрічатися лише по суботах і неділях. І мені і їм цього дуже бракує. Я недосконалий батько, але намагаюся їх тягнути до мистецтва. Є проблеми. Хоча діти ростуть в одній сім’ї, але син розуміє культуру і тягтися до неї, а старша дочка – інертна. Вона не тягнеться і не розуміє. Я не знаю – як це правильно робити, але знаю точно, що культуру не можна нав’язувати, не можна ламати через коліно. Немає рецептів у виховання дітей. Є ворог у батьків – це те, що відбувається навколо: це пресинг товарів, реклам, нав’язування критерій оцінок, коли діти в школі міряються в кого яка в батька машина, або телефонами. Я дітям постійно пояснюю, що є така річ, як дитяча жорстокість і ви мусити завжди заступатися за слабкіших.
Вони вас послухали?
Ніби так. Я їм весь час розказую – в яких проблемах вони можуть зав’язнути. Головні проблеми виникають тоді, коли діти щось приховують від батьків і не довіряють їм
  А ваші від вас нічого не приховують?
І приховують і ні. Це – тривалий і постійний процес. Дуже важливо не втратити контакт. На жаль, у мене з моїм батьком втрачений контакт. Я не пам’ятаю на якій стадії це сталося, але це дуже тонкі речі. Дітей треба вислуховувати і прислухатися до них.
А ви можете своїх дітей поставити в куток?
Ніколи їх не бив, хіба що може шльопав. Я не строгий – намагаюся бути принциповим, справедливим, але в мене це не дуже виходить.
А вони бояться тата?
Бояться, але не дуже. У мене є якісь принципи, речі які я на довгий час не можу забути. І коли вони роблят якісь погані вчинки – то я накладаю на них штрафи – чи то у спілкуванні, чи не поведу туди, куди ми домовлялися. Вони дуже люблять комп’ютери і я можу заборонити їм спілкуватися в соціальних мережах. Але вони знають, що тато їх за все пробачить. Діти є діти. Вони мають бешкетувати – це нормально, але в певних рамках. Є певні кордони і моральні цінності, які не можна переступати. Завдання батьків – не ламати через коліно дитину і дозволяти їй бути вільною всередині, а з іншого боку – показувати їй ці рамки - що є добро, а що зло, а що не можна категорично робити за будь-яких обставин
А ваші батьки були строгими з вами?
Ні.
Вони вас ставили у куток
Тато взагалі демократ, мама – вірменка більш емоційна, але все прощали і було м’яке виховання.
Кажуть, що якщо таке м’яке виховання, то діти тоді розбещенні
Проблема не в тому, щоб лупити дітей. Їх точно не можна принижувати. У них потім закладаються комплекси. Не можна все дозволяти – це теж жахливо. Треба просто дітей любити. Діти дуже відчувають фальш. Їх не можна обманювати – треба бути відвертими і говорити правду про найскладніше. Тим паче, коли діти ростуть і на різному етапі виникають питання сексуального розвитку – треба з ними про все говорити.
А ви зі своїми про ці проблеми говорите?
Намагаємося.
І розкажіть про вашу найменшу донечку, якій дев’ять місяців. Чи відчуваєте себе молодим татом? І взагалі, ЩО відчуваєте?
Ми її назвали Марієтою - моя маму так звуть і вона теж Марієта Євгенівна. Зараз вона весь час з моєю дружиною Жанною. Мені так подобається як Жанна спілкується з дитиною – це просто фантастично. Ми з дружиною і самі стали з дитиною молодші. Зрозуміло, що фізично зараз – це дуже складно, але це приємне навантаження.
А як ви допомагаєте дружині? Які ваші обов’язки є обов’язковими
Допомагаю. Обов’язкові обов’язки - міняти памперси зранку, мушу забезпечувати родину. На жаль, оскільки я багато працюю – мені дуже шкода, що немає часу на спілкування. Це проблема всіх працюючих татів. Просто любіть свою сім’ю, батьків, дітей і все буде добре
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.