Чому я не розумію, і що я розумію з творчості М. Павича

Письменник свого народу

Творчість Милорада Павича – це своєрідна енциклопедія, маленький, кишеньковий словник історії власного народу для серба, свого півострова для балканця(жителя..), для народів, які пройшли довгий і тернистий шлях Візантії разом з нею до кінця, зрештою просто для людини, яка вивчає балканістику, мови, культури, звичаї народів, які населяють півострів

Я впевнений, що не тільки мені важко сприймати його твори а особливо ті, які повністю присвячені його народові, а таких більшість.

 Знаєте, для американців чи для якихось інших політично сформованих націй(говорю так тому, що американців тяжко назвати етносом чи то народом) ніколи не буде зрозумілим твір «Хіба ревуть воли як ясла повні?» Наші держави пройшли занадто різні шляхи.

Але тут інше, як-не-як із сербами ми якісь далеко-споріднені слов»яни, брати і сестри. Читати твори Милорада Павича, окремо візьмемо, наприклад той самий «Дамаскін» - це як говорити із поляком чи то білорусом. Щось ви розумієте…Розумієте або те що спільне, або те, що найважливіше. А що спільне й найважливіше? Правильно, давно відкриті загальнолюдські істини. Так і тут, ти розумієш те, що найголовніше для людини, ким би ти не був, українцем, поляком, чи сербом і т.д. Все починається з любові; якщо розкаяння щире, Бог прощає гріхи; хочеш жити щасливо – будуй храм на небі; не можна жити на одному місці – потрібно весь час сходити драбиною духовного самовдосконалення, - такі настанови дає нам Павич, такі істини кладе перед нами.

Не він їх відкриває вперше, з легкістю можна знайти мінімум 5 письменників, які з не меншою майстерністю доводили подібне. Так в чому ж геній геніального серба? Милорад Павич – письменник свого народу і з того гордий. Всі ці повчання ми можемо прочитати не тільки в нього, про це вже говорилося , можливо, я навіть впевнений, в простішій, для сприймання формі. Але для сербів, саме «Дамаскін» буде Франковим «Мойсеєм» для нас. Саме в цій іпостасі істини буду найзрозумілішими, а читати буде найцікавіше. Бо найцікавіше та найзрозуміліше те, що найближче.

А як же світове визнання, премії, звання? Я відповім просто,  словами постмодерного українського письменника: «Найбільше вони потрібні не тому, хто їх отримує, а тому хто їх вручає» С.Жадан. А прихильники письменника залишуться з ним, незалежно від того чи стане він лауреатом якоїсь премії.