Зняття мораторію не вирішить аграрних проблем України

Яким буде кінцевий варіант Проекту Закону № 5535 «Про обіг земель с/г призначення», ще ніхто достеменно не знає. Натомість уже є ціла купа пропозицій, зауважень, моделей відкриття ринку землі, часто,

Спочатку гроші, а потім стільці

Відповідно до умов МВФ, дедлайн зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення спливає за півроку (з 1 січня 2018 року мораторій на продаж земель с/г призначення потрібно скасувати). Враховуючи той факт, що Уряд не поспішає розвивати свою економіку, будувати заводи і створювати нові робочі місця, найлегший варіант чергового підзаробітку для можновладців – транш від МВФ. І тут, абсолютно нікого не хвилюють наслідки цих недореформ.

Яким буде кінцевий варіант Проекту Закону № 5535, ще ніхто достеменно не знає. Натомість уже є ціла купа пропозицій, зауважень, моделей відкриття ринку землі, часто, прямо протилежних. 

Заполітизована українська земля

В погоні за рейтингами, наші політики забули, що українські чорноземи – це наше багатство та гордість, а не об’єкт  для сперечань чи PR-акцій. Всі ми неодноразово чули думки щодо цього скандального законопроекту: одні кажуть, що ринок треба відкривати поступово, із «запобіжниками» (мінімум гектарів у одні руки, тільки фізичним особам і лише українцям). Другі підтримують ліберальну модель – без жодних обмежень.

ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода» вибрали радикальну модель - намагалися провести референдум за продовження мораторію на продаж землі с/г призначення. Але чомусь змовчали про те, що у лютому 2008 року Юлія Тимошенко, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра України, подала на розгляд ВР законопроект про вільний ринок с/г земель.

У політичні ігри задіяні навіть медійні обличчя. Приміром, Микола Вересень  у соціальних роликах розповідає, що українська земля – це єдине, на чому ми не заробляємо гроші. Дійсно, ліси безпощадно знищуються та продаються, поклади бурштину вичерпуються, лишилася ще земля. Абсурд, чи не так?

Батько достатку — праця, а мати — земля

Українська земля споконвіків була об’єктом сперечань. Кожен, хто цікавився історією, погодиться з тим, що земельні проблеми на території України існували завжди. З роками змінювалося лише число претендентів на більш ласі угіддя. У середньовіччі їх дозволили собі в кращому випадку кілька десятків бажаючих, за роки радянської влади народ звик, що земля одночасно належить всім і нікому, а в наш час вже десятки тисяч здатні придбати собі непоганий наділ землі.

Якщо вивчити сьогоднішню ситуацію, стане ясно, що як дозвіл, так і заборона на продаж землі не вирішують всіх нагальних проблем. За підрахунками фахівці, за умови ефективного землекористування наші знамениті чорноземи здатні прогодувати 300-320 млн. осіб. Проте з кожним роком українські грунти втрачають свої родючі якості. Деградації (а це підтоплення, забруднення, пошкодження ерозією тощо) в Україні піддано від 20 до 40% сільгоспземель. Дві причини цьому явищу:

по-перше, нещадна експлуатація, розораність земель в цілому сягає 81% (в деяких областях до 90%), тоді як у Канаді цей показник 4,6%, Німеччині 32,8%, у Польщі – 44,2%;

по-друге, аграрії вноситься недостатню кількість добрив та катастрофічно зменшилося внесення органічних.

Правда в тому, що міцних господарів та господарників в прямому розумінні у сучасній аграрній Україні не так багато. Я переконаний, у будь-якому випадку, щоб українська земля працювала для нашої економіки, її потрібно з розумом використовувати, залучати до співпраці науковців та запозичувати новітні технології в обробці сільськогосподарських угідь. Велика помилка, коли новоявлені господарі земель, які взагалі не тямлять в аграрній сфері, використовують її за принципом «щоб було». Така позиція, незалежно від скасування чи ні мораторію, не запрацює на благо економіки країни та розвитку агропромисловості.