У "нормандському" квартеті троє проти одного...

28 сентября 2015, 15:42
Журналіст, письменник
1
561

2 жовтян ц.р. в розв`язанні донбаського конфлікту вирішальний день

Я давно і, мабуть, справедливо, як довело саме життя, пишу про дивну роль химерної парочки наших європейських опікунів, які цілеспрямовано, як мені видається, і зосереджено грають на руку кремлівському коротону. Погортайте лишень   попередні публікації з мого блогу під промовистими заголовками: «Не вірю ні фрау Меркель, ні мсьє Олланду…» , «Долю України в Кремлі вирішували німкеня, француз і руський ». Це до того, що 2 жовтня ц.р. у Парижі має відбутися чергова зустріч лідерів держав у так званому «нормандському» форматі – Меркель, Олланд, Путін, Порошенко.

                Уже відомо, що там знову Україну будуть ламати через коліно, вимагати виборів на окупованих московітами територіях розгромленого Донбасу. А фактично федералізації України, створення нового придністров’я всередині нашої держави.

Давайте насамперед уточнимо, що таке вибори? Це насамперед легітимізація влади. Сполоханий війною, яку у ці краї приніс дикунський «руській мір» зі своїми лозунгами створення на наших теренах якоїсь там ординської Новоросії, люд з окупованих територій розбрівся по світу. Не вберегли від втечі за межі міст і населених пунктів колишніх службовців ні посади, ні депутатські значки. Що вони значать, коли розбиті, пограбовані домівки, по обійстях і квартирах шастають озброєні мародери, попід вікнами, де вони вціліли, лунають постріли. Бодай якось вгамувати це дике поле – взяти його під контроль влади. Нової, підкреслю, влади.

Усе начебто правильно. Але якої? – запитаю. - Чиєї?

Не так давно новий представник  ОБСЄ на тристоронньому раунді чергових переговорів у Мінську з проблем урегулювання конфлікту на українському Донбасі пан П’єр Морель виклав план проведення виборів на окупованих територіях. Усе б нічого, якби не одна дивна обставина. Європеєць у своєму прожекті геть забув одну вельми важливу деталь, а саме те, що український кордон з Росією має бути наглухо закритим по лінії всій розмежування з РФ за станом на 1 січня 2014 року. Що з нашого Донбасу мають бути виведені всі московітські військові підрозділи, що на окупованій території треба відновити українську владу. І лише тоді можна говорити про вибори. При цьому вирішивши питання про участь  в голосуванні і тих мільйонів людей-українців, які покинули рідний край, охоплений рашівською агресією.

Себто, має, напевне ж, бути розроблений своєрідний план-екшен, який передбачає чітку поступовість дій: повне і безповоротне припинення вогню, консервація зброї, виведення російських військ за межі України, закриття кордону, підняття українських прапорів над населеними пунктами, введення влади українських військово-цивільних адміністрацій, формування сприсків виборців, виборчих комісій. При чому, тимчасово переміщені особи, які зберегли свою донбаську прописку мають право голосувати за місцем свого нового проживання. Отже, потрібно створювати виборчі комісії за місцями компактного мешкання цих громадян. Як вирішити практично цю нагальну проблему? Потрібен, мабуть, спеціальний закон, який треба ще розробити і прийняти Верховною Радою…

Не дивно, що навіть Петро Порошенко, який усі, навіть дикунські поради з Європи і США звик чітко брати під козирок для виконання, цього разу засумнівався в раціональності «плану Мореля». Заявив, що це, мовляв, приватна думка пана П’єра…

Еге ж коли б так. Захід завжди перевіряючи враження від своєї якоїсь там нової карколомної пропозиції закидає спершу пробні камінчики в український політичний город. Пригадаймо бодай, як спершу те, що в Конституцію України про окремий статус Донбасу має бути внесене окреме положення ніби мимохіть сказав Генеральний секретар НАТО, який відвідав Київ. За тим про це заїкнувся і навіть потім вибачився за подібну новелу через свою прес-службу з Брюселя один з комісарів ЄС. І тільки потім про це офіційно, цілком серйозно заявили все ті ж Ангела Меркель та Франсуа Олланд.  Як вимогу "опікунів" України. 

Власне, таким пробним шаром виявився і прожект П. Мореля. Тепер же стало відомо, що 2 жовтня у Парижі, главу української держави будуть розпинати двоє європейців під орудую Адольфа Путіна, вимагаючи погодитись на сон рябої кобили від Мореля: проводити вибори на окупованому Донбасі без виведення з розчавленої московітами території, повздовж і упоперек «зораної» російськими «Градами», військ окупантів, без попереднього закриття українського кордону на межі територіальної цілісності України. Одне слово, змушуватимуть провести «свято народовладдя» під стволами автоматів бойовиків, мародерів, убивць і ґвалтівників. Більше того, виявилося, що П’єру Морелю  його демократична «фата моргана» зовсім не привиділася, а є складовою так званогог "плану нормалізації ситуації в Донбасі", розробленого обопільно… помічником Держсекретаря США Вікторією Нуланд та заступником міністра закордонних справ Росії Георгієм Красіним. (Дожилися до такої плідної співпраці!) Саме вони  удвох є творцями ідеї «паспортизувати» окупований Донбас у нинішньому стаусі-кво – з бандитами на чолі, фактично нагородивши їх ще й представницькими мандатами під час місцевих виборів на окупованих територіях. Надалі, відповідно до їхньої ідеї, все це лайно необхідно передати в підпорядкування Україні, зажадавши від її парламенту, аби він розробив і прийняв спеціальний закон про окремі території Донецької та Луганської областей. Іншими словами, створивши детальний прейскурант годівлі бандитів коштами й ресурсами з Києва для функціонування їхньої влади в регіоні...

Напевне, що більшої дурні придумати не можна було. Бо це не просто федералізація України, навіть  не створення ще одного Придністров’я під черевом України, а точкова хірургічна імплементація гангрени в здорове тіло нашої держави. Адже, приміром, анклави Осетії, Абхазії, Придністров’я, раніше створені Росією вздовж своїх кордонів, принаймні, бодай самостійно фінансуються. Тут, та ще й з допомогою Заходу, створюється новий гібрид болячки, керованої з Кремля, якраз на кошти українського народу. Єзуїтський план. Гіршого придумати, мабуть, не можна було.

Запитується, за що ж півтора роки точилася кривава війна, навіщо нашій державі потрібно було покласти в гроби голови тисячі своїх найкращих людей, що, власне, дали санкції США і Європи проти Росії, коли врешті-решт всі вони, і вороги, і «захисники» наші, прийшли до обопільного результату, який давно запрограмував В. Путін: частину території України відрізано, пошматовано, на ній вводиться режим бандитів і головорізів, яких маємо ще й годувати і плекати, відтак Україна федералізується терористичним анклавом?

Хто ж посприяв втіленню в життя цього пекельного, драконівського для України плану Ху?

Насамперед, фрау Меркель і її партнер по управлінню об’єднаною Європою мсьє Олланд. Ви ж, сподіваюся, не забули, як німецький канцлер, кинувши всі домашні справи, якось було, негайно вилетіла до Вашингтона, аби переконати президента США в тому, щоб ні в якому випадку не надавати летальної оборонної зброї Україні. Це з їхніх кабінетів вилетів «мудрий» замисел про внесення в Конституцію України зрадницької ідеї про особливий статус окупованих територій Донецької та Луганської областей, що, зрозуміло, пересварило українців. Хто за цим усім стоїть? Звичайно ж, Путін.

Стало відомо, що саме німецький лідер знову переконала Барака Обаму в тому, що йому конче необхідно зустрітися з В. Путіним під час його перебування на ювілейній сесії Генеральної асамблеї ООН в ці вересневі дні, від чого адміністрація президента США всяко відбивалася раніше. Ви думаєте, що Меркель сама це придумала, коли всіх начальників у Кремлі буквально обсіла сверблячка, як влаштувати зустріч Адольфа Путлєра з лідером США? Коли всі можливі шляхи впливу були вичерпані, операцію, як мені видається, доручили агенту "А". У мене, принаймні, складається чітке і переконливе враження, що підполковник КГБ, резидент російської розвідки в НДР і по нині має виразний і конкретний вплив на колишнього комсомольського активіста з колись комунізованої Німеччини. Дарма, що у неї за плечима десять років роботи в якості канцлера ФРН. Кому ж не відомо, що ідейні побратими, це більше, ніж родичі. Крім того, в Росії є великий досвід співпраці з колишніми німецькими канцлерами на газовому фронті, Герхард Шродер, приміром, який на високому державному посту в Німеччині знаходився з 1998 по 20005 рік, за російські гроші нині так вправно догоджає В. Путіну, не менше, ніж двірник чи садовник...

Отож 2-е жовтня може стати поворотним моментом у житті України. Останні події, думаю не одного мене, переконали в тому, що П. Порошенко, на превеликий жаль, зовсім не боєць і на дипломатичному фронті також. Правди ніде діти. Тому надіятись на його якісь там успіхи в протистоянні трьох проти одного в ході зустрічі так званої «нормандської четвірки» - більш ніж даремна затія. Надійним заслоном проти повної здачі України на милість ворога під патронатом США і Європи може стати лише український парламент, який, либонь, знову примчить «вламувати», виловлюючи нардепів поодинці, лицата баришня з Вашингтона - пані Нуланд.  Дуже важливо, щоб в ньому цього разу виявилося щонайменше гань гопко… 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.