Немирний атом, або Спекуляції на темі відновлення ядерного статусу

30 июля 2014, 10:31
Голова Партії Зелених України
0
246

З початком неоголошеної війни у вітчизняному політикумі активно мусується тема відновлення статусу ядерної держави як панацеї від усіх бід

З початком неоголошеної війни у вітчизняному політикумі активно мусується тема відновлення статусу ядерної держави як панацеї від усіх бід. Мовляв, якби в Україні була ядерна зброя, то Росія б не ризикнула відібрати Крим і постачати терористів та військову техніку в Луганську й Донецьку області. Деякі політичні сили, граючи на настроях суспільства, намагаються заробити на цій темі якомога більше електоральних балів. Тому дискусія на тему відновлення ядерного статусу точиться переважно на популістсько-емоційному рівні без ґрунтовного аналізу проблеми. 

Так само емоційно тему ядерного статусу України обговорювали і на початку 90 років ХХ століття, коли йшлося про відмову від ядерної зброї. Партія Зелених України тоді пропонувала в обмін на відмову від ядерної зброї добитися надання нашій державі статусу постійного неядерного члена Ради Безпеки ООН. Такий механізм давав би більші гарантії, аніж Будапештський меморандум. Відповідні пропозиції наша політична сила передавала тодішньому Президенту Л. Кравчуку. Однак тоді вітчизняна дипломатія не була готова до виконання таких завдань.

Переконаний, що розмови на тему: «що було би, якби Україна не відмовилась від ядерної зброї» позбавлені будь-якого сенсу. Адже історія не визнає умовного способу. 

Якщо ж серйозно говорити про можливість чи неможливість відновлення статусу ядерної держави для України зараз, то перше, на що варто звернути увагу, –  це режим нерозповсюдження ядерної зброї, який діє у світі. І навіть декларування наміру набуття ядерних озброєнь неминуче призведе до запровадження стримуючих заходів щодо України з боку держав ядерного клубу (США, Великобританія, Франція, Китай, Росія). Україна фактично протиставлятиме себе усьому світу і ризикує втратити як політичну, так і фінансову підтримку міжнародних структур, прихильність США і ЄС, що призведе до повної ізоляції держави. Нічого хорошого в умовах війни така перспектива не віщує, тим більше, що нашим теперішнім союзникам доведеться виступати із консолідованою позицією спільно з Росією та Китаєм, котрий нині дотримується нейтралітету.

Чомусь ніхто з прихильників ідеї відновлення в Україні ядерної зброї не говорить про небезпеку для самих українців. Адже промислове виробництво ядерної зброї набагато небезпечніше, аніж виробництво ядерного палива для реакторів атомних електростанцій. Україна дуже добре знає руйнівні наслідки використання мирного атома на прикладі Чорнобильської катастрофи. Саме тому громадськість та екологи протестують проти створення централізованого поверхового сховища ядерних відходів на території зони відчуження. Також високий рівень небезпеки є однією з причин відсутності в нашій державі повного циклу виробництва тепловиділяючих елементів (збірок) для АЕС. Ще раз підкреслю, що виробництво ядерних боєприпасів у рази небезпечніше і наслідки можливих нештатних ситуацій будуть куди катастрофічнішими від аварії на ЧАЕС. 

І наостанок хочеться запитати в активних лобістів ідеї відновлення ядерного статусу: яким чином це захистить Україну від російської агресії? Дуже сумніваюсь, що навіть маючи ядерні боєприпаси, Україна би їх використала, адже застосування ядерної зброї будь-якою із країн світу неминуче призведе до знищення всього живого. Ядерна війна – це кінець світу. 

До того ж, теза про «стримуючу» роль ядерної зброї доволі хитка, особливо коли йдеться про двосторонній територіальний конфлікт. Застосування навіть тактичної ядерної зброї неминуче бумерангом вдарить по самому ініціатору, перетворюючи будь-який військовий успіх на Піррову перемогу. Історія ХХ сторіччя знає приклад, коли дві ядерні держави вступили в гострий прикордонний конфлікт із вторгненням на чужу територію і наявність ядерної зброї жодну зі сторін аж ніяк не стримувала. Я маю на увазі бої китайської та радянської армій за острів Даманський у 1969 році.

Якщо ж хтось вважає ефективним використання ядерного статусу для шантажу, то цей аргумент теж не витримує критики. Адже на території України є п’ять атомних електростанцій, включаючи найбільшу в Європі – Запорізьку та хоч і нефункціонуючу, але небезпечну Чорнобильську. І ведення бойових дій в країні з такою кількістю АЕС несе величезний ризик для усього континенту. Наслідки влучання снарядів у такі об’єкти (не приведи Господи!) можуть бути не менш нищівними для Європи від результатів застосування ядерної зброї. Ще раз наголошую, що такі катастрофи не мають державних кордонів! Та хіба це зупиняє Росію та її терористів і найманців? Так само не зупинило б і за наявності в України ядерної зброї. Формула «гібридної» неоголошеної війни,  розв’язаної Росією, не дає формальних підстав для контрудару по чужій території.

То, може, варто вже припинити спекуляції на темі відновлення ядерного статусу і замість порожніх розмов робити дієві кроки для відновлення обороноздатності країни, покращення технічного забезпечення української армії, допомоги пораненим військовим та налагодження ефективного партнерства із НАТО. Розумію: це значно складніше, аніж просто говорити: «Давайте відновимо ядерний статус». Країна вже оцінила тих народних депутатів, які активно дискутують на цю тему, натомість не спромоглися збільшити фінансування потреб військових під час війни, хоч і неоголошеної.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.