Майбутнє України за політиками, які навчилися жити в згоді з суперниками.

24 февраля 2014, 12:35
0
153

Нинішня ситуаціа в Україні вимагає відкритого і оптимістично налаштованого прем’єра з вмінням досягати компромісу, дослухатися до думок простих людей і добре відчувати настрої українського народу.

У парламентах Данії, Норвегії та Фінляндії часто бувають представленими по 7-10 різних партій. Це призводить до того, що в цих державах часто почали формуватися уряди меншості. Життя засвідчило, що поганого в цьому нічого немає. Політики і за цих умов навчилися маневрувати і проводити потрібні закони.

 Така система породила новий тип партійних лідерів, котрі на посадах прем’єр-міністрів показали себе блискучими майстрами компромісів. Вони позбавлені догматизму, не стають в позу, а навчилися жити в згоді з суперниками, незважаючи на істотні ідеологічні розбіжності.

 Найпомітнішим діячем нової формації став Поуль Шлютер. Він народився 1929 року, здобув освіту в університетах Орхуса та Копенгагена, рано захопився політикою, відстоюючи консервативні погляди. Не раз його обирали до датського фолькетингу (парламенту) та понад 20 років був лідером Консервативної народної партії. У мене збереглися записи його висловлювань, які багато в чому звучать актуально й досі.

Як ви бачите практичну роботу в коаліційному уряді меншості?, - ось таке запитання поставили журналісти Поулю Шлютеру. “Головна передумова успіху, - відповів він, - у терпінні. Голова уряду має поводитися так, щоб представники інших партій у кабінеті отримували б задоволення від спільної роботи і хотіли б її продовжувати“.

 Поуль Шлютер підкреслив, що до малих партій він завжди виявляв особливу увагу, навіть оберігав їх. Ось що казав з цього приводу колишній міністр фінансів Данії Хенгінг Дюремосе:”Поуль Шлютер приділяв набагато більше уваги представникам інших партій, ніж своїм колегам. Це було, зокрема, помітно в чотирьох партійному кабінеті 80-х років. Якщо два міністри сперечалися з якогось питання, то прем’єр майже завжди ставав на бік того, хто не був членом його консервативної партії”.

 Великого терпіння, вміння вести діалог і досягати компромісу вимагалося від Поуля Шлютера під час численних переговорів з лідерами інших партій – ліберальних, соціалістичних та ультраправих. У цих переговорах не все завжди виходило, інколи вони зривалися, і тоді їх доводилося починати знову на базі нових пропозицій. Маневри тривали доти, доки в парламенті не створювалася потрібна підтримка.

 Крістіна Мейдель, яка входила до кабінету від партії Ліберальна Венстре, говорила, що Поуль Шлютер бувнадзвичайно розумний, відкритий і оптимістично налаштований капітан команди. Заслуги лідера консерваторів відзначили навіть його політичні суперники. Так, колишній керівник парламентської фракції Соціалістичної народної партії Стен Гаде звертав увагу на вміння Поуля Шлютера дослухатися до думок простих людей і добре відчувати настрої датського народу.

 Фактично Поуль Шлютер був фігурою довіря в датському ”народному домі”, - не приховував свого ставлення до прем’єр-міністра Стен Гаде. Характерне зізнання! Ми всі добре знаємо, що діячі, які стоять на різних флангах політики, не часто кажуть одне одному такі слова. Отже, Поуль Шлютер очолював уряди меншості понад 10 років. Постає запитання, а чи вдалося йому досягти чогось серйозного за цей час? Економічне становище в Данії було непросте, особливо хвилювало високе безробіття, але досягнення прем’єр-міністра були солідні: у країні скоротилася інфляція, утворився позитивний баланс зовнішньої торгівлі, зменшилися зовнішні борги.

Я не знаю жодного іншого політика, якому вдавалося б так довго утримуватися на посаді голови уряду за схожої ситуації, - казав Нільс Пертерсон, який очолював міністерство закордонних справ Данії.  З 1982-го по 1993 рік Поуль Шлютер чотири рази поспіль формував уряди меншості, тобто такі, що не спиралися на парламентську більшість. І все-таки він успішно керував країною. Багато хто з політиків, і не лише датських, досі вивчають школу керівництва, яку залишив, пішовши у відставку, Поуль Шлютер.

 Автор цієї актуальної статті М.Зубко.


 «Всі господарські операції зводяться до трьох слів: люди, продукт, прибуток. На першому місці стоять люди. І якщо у вас немає надійної команди, то з іншими факторами, що залишилися мало, що вдасться зробити» Лі Якокка

P.S. Українським політикам теж не завадило б ознайомитися з цією школою. Радянська партійна школа не витримує конкуренції і пострадянські політики, або не можуть домовитися, або відмежовують свої країни від заходу. Саме через різницю у підходах західні політики довго не могли порозумітися з нашими, доки не навчилися розмовляти зрозумілою для них мовою”…

Вміння західних політиків вести діалог і досягати компромісу під час численних переговорів з лідерами інших партій допомогло досягнути компромісу між українським політиками. Такого вміння не вистачає і нашим, і російським політикам. Росіяни і їх українські представники не вміли, або не бажали домовлятися і це було однією з причин загострення конфлікту, лише тепер вони “снізошлі” і прислали офіційного представника, тоді як західні політики і дипломати багаторазово відвідували Київ. І я це написав не для того щоб покритикувати росіян. Вони мовчать, не делегують своїх посередників і не беруть участь у переговорах, а коли конфлікт загострюється розпочинають навчання своїх військ...

Те як наші політики “оберігають” своїх опонентів ми спостерігаємо більше 10 років, нажаль, невміння домовлятися і створювати коаліції були причиною усіх дочасних виборів в Україні, включаючи наступні вибори президента. Нинішня ситуаціа в Україні вимагає саме такого розумного, відкритого і оптимістично налаштованого прем’єра (бажано і президента) з вмінням дослухатися до думок простих людей і добре відчувати настрої українського народу. Все йде все минає, політикам потрібно пам’ятати про особливо яскраві приклади 2004-й, 2010-й, а тепер і 2014-й (якшо продовжити цей ряд то наступною цифрою може бути 2016-й, або навіть наступні парламентські вибори).

Багатопартійність і вміння домовлятися могли б зняти питання федералізації, нинішня ВР частково вже вирішила це питання (це доказ того що Україна рухається від однопартійної радянської до багатопартійної європейської моделі парламенту). Тепер в ВР України не 7-10 партій, а набагато складніша ситуація і сформувати максимально легітимний “уряд довіри”, який буде об’єднувати країну буде важко, прем’єр-міністр теж має бути “фігурою довіря”. Виходом з цієї дуже складної ситуації може бути формування такого уряду не лише за партійним, а й частково за територіальним принципом. Задачами цього уряду буде: стабілізація економічної ситуації (не до економічних реформ), забезпечення максимально прозорих і справедливих виборів президента і в Києві (кияни дуже дорого заплатили за права обирати керівництво міста), пошук фінансової підтримки, відновлення вертикалі влади, налагодження роботи з силовиками для забезпечення порядку і дуже тісна співпраця з людьми. Добитися ефективності зруйнованої вертикалі влади буде важко, вже 20 років країною керують майже в ручному режимі. (Марина Іванівна один з найкращих українських правників, але для лікування хронічних хвороб потрібні вже рішучі політики-практики і тиск громадян)

Бажано щоб в уряді були представники півдня і сходу країни, інакше повториться нинішня ситуація, коли захід не підтримував жодних ініціатив влади, а влада залишила спроби налагодити діалог з західними регіонами. Тому терпіння знадобиться прем’єру і усім міністрам уряду. Доведеться всіх вислуховувати і все роз’яснювати. 

Для забезпечення послідовності і плавності передачі в уряді можливо залишити частину нинішніх міністрів, там є професіонали, без досвіду яких зробити це буде важче.

В регіоналів дуже мало шансів за три місяці оговтатися і провести успішну виборчу компанію, звичайно, якщо нинішня влада не встигне за цей час пересваритися. Для максимальної ефективності бажано щоб уряд був технічним, а прем’єр має дати обіцянку не балатуватися на пост президента. Особисто я наперед співчуваю прем’єру і міністрам нового уряду. Уряд буде працювати до президентських виборів і не кожен погодиться проміняти депутатський мандат на три місяці роботи міністром, але прем’єр і успішні міністри мають шанс потрапити в наступний уряд. Та й ВР може недовго пропрацювати, вже розпочалися розмови про перевибори. Хоча я вважаю їх передчасними, нинішня ВР навіть не мала можливості себе проявити, опозиція не впливала на роботу ВР, а з депутатів провладної більшості зробили кнопкодавів. Опозиція спільними зусиллями з майданом пермогли режим, будемо сподіватися, що вони зможуть довести свій професіоналізм і вміння давати відповіді на виклики, які стоять перед Україною у цей складний період.

P.P.S. Політиків змусили спуститися на землю і вони в прямому сенсі престали бути недоторканими”. Як і президент, який не хотів поділитися повноваженнями і втратив все (спочатку хотів бути царем, тепер хоче бути кримським ханом), депутати спочатку повністю ігнорували думку людей і відгородилися від них, а тепер волають, щоб з вулиць забрали озброєних людей в масках. Не потрібно забувати, що той режим ненавиділа переважна більшість депутатів ВР і хто як міг так і боровся з ним. Такі як І.Богословсяка не побоялися погроз залишили ПР і закликали інших не боятися режиму, значна частина ПР тиснули на своє керівництво. Про бородьбу опозиції, яку били і тримали в страху, роками розповідали журналісти. Всі забули про їх вклад в перемогу, знову залякують і намагаються злити їх, як того пораненого коня (пристреливши). На вулицях міст зявилися тисячі, якщо не десятки тисяч "героїв" майдану з битами, тоді як активно захищали його лише 14 сотень. Ці люди від імені майдану влаштовують погроми і розправи з тими хто їм не подобається. Загроза реваншу зникла і такими діями мають керувати і відповідати за них політики, які керували тими кількома сотнями з майдану, якщо не терпиться покарати своїх кривдників. Потрібно брати повну відповідальність за те що робиться на вулицях, або ділити її з міліцією. Можливо пора заборонити маски, видати уніформу тим кільком сотням, частину легалізувати. Колишнім беркутівцям Крим пропонує роботу в загонах самооборони і зарплату. Київ теж зможе прокормити кілька сотень загонів самооборони, чи гвардії, а іншу частину можливо залучати до спільного з міліцією патрулювання. Це дозволить захистити столицю від "гастролерів" у перехідний період.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости бизнеса
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.