Америка вже не знає,
що перейменувати наступним: Ормузька протока може стати «протокою
Трампа», а MapQuest показав, що іноді найкращий спосіб посперечатися з
президентом — просто не виконати його забаганку.
Є президенти, які
входять в історію війнами, реформами, великими міжнародними угодами або
економічними проривами. А є Дональд Трамп. Він, схоже, вирішив
залишитися в історії переіменовувачем географічних назв.
Якщо вірити
останнім заявам президента США, скоро світовим картографам доведеться
серйозно задуматися: а чи не простіше одразу надрукувати нову карту
світу з одним-єдиним прізвищем? Трамп тут. Трамп там. А ось тут —
«Трамп». Остання президентська фантазія — перейменувати Ормузьку протоку
на «TRUMP STRAIT», тобто «протоку Трампа».
«Тепер, коли він
перебуває під контролем США, чи слід нам змінити назву Ормузької протоки
на ПРОЛИВ ТРАМПА???» — поцікавився президент у своїй соцмережі Truth
Social. Три знаки питання, щоправда, залишають простір для надії.
Можливо, це жарт. А можливо, Америка просто ще не встигла зрозуміти, що
через кілька днів їй доведеться вчити нову географію.
Карта світу за версією Трампа
Колись великі імперії
перейменовували міста після завоювань. Трамп пішов значно далі. Навіщо
зупинятися на містах, якщо можна перейменувати озера, затоки та
міжнародні протоки? Спочатку була Мексиканська затока. Потім — озеро
Онтаріо. Тепер на горизонті Ормузька протока.
Ще трохи — і шкільний
атлас географії може виглядати приблизно так: Америка. Американська
затока. Американське озеро. Протока Трампа. І десь між ними — решта
світу. Причому президент, схоже, переконаний, що якщо назву чогось
змінити указом, то разом із нею автоматично змінюється і реальність.
Але
є одна маленька проблема. Географія не підпорядковується президентським
указам. Вода продовжує текти так, як текла. Береги залишаються на своїх
місцях. Країни не зникають. А міжнародні протоки не стають
американськими лише тому, що їх так захотілося назвати.
Ормузька протока — це не ставок біля Мар-а-Лаго
Особливо кумедно
виглядає ідея перейменування Ормузької протоки. Це не якийсь маленький
американський канал, назву якого можна змінити одним розчерком пера.
Ормузька
протока — стратегічний міжнародний водний шлях між Іраном та Оманом,
через який проходить величезна частина світових енергетичних потоків.
Тут перетинаються інтереси Ірану, країн Перської затоки, США, Китаю,
Індії, Японії, Європи та всього світового енергетичного ринку.
Але
Трамп дивиться на неї, здається, дещо інакше: «А чому б не назвати її
моїм іменем?» Це приблизно як зайти до чужого будинку, переставити
меблі, зняти табличку з дверей і сказати: — Тепер це називається моєю
вітальнею.
Трамп і синдром великого олівця
У всій цій історії є щось майже дитяче. Пам’ятаєте дитину, яка бере олівець і малює на карті?
— Це моє.
— А це?
— Теж моє.
— А це?
— І це моє!
У
Трампа, здається, з’явився президентський варіант тієї самої гри. «Це
Америка». «Це теж Америка». «А це давайте назвемо Трампом».
І виникає закономірне питання: а що буде наступним?
Трамп-океан?
Трамп-гора?
Трамп-материк?
А може, одразу планета Трамп?
Хоча з огляду на масштаб амбіцій це вже не виглядає абсолютно неймовірним.
MapQuest сказав: «Ні»
Але найцікавіше в цій історії — не навіть президентські фантазії. Найцікавіше — реакція тих, хто реально малює карти.
Коли Трамп розпорядився перейменувати озеро Онтаріо на «Американське озеро», великі цифрові платформи врешті змінили назву.
Google — змінив.
Apple — змінив.
І
тут з’явився MapQuest. І сказав: Ні. Озеро Онтаріо залишається озером
Онтаріо. І в цей момент сталося маленьке американське диво.
MapQuest,
який давно вже не є головним гігантом цифрової картографії, раптом
отримав десятки тисяч нових користувачів. Близько 80 тисяч людей, за
наведеними у вашому матеріалі даними, завантажили його застосунок лише
за кілька годин.
Використання сервісу зросло в десятки разів. Тобто
президент США, намагаючись зробити Америку «великою знову», абсолютно
випадково зробив великим MapQuest. Ось що називається непередбачуваним
побічним ефектом президентської політики.
«Ми не мінятимемо назву!»
Ще прекраснішим є те, що MapQuest не просто промовчав. Генеральний менеджер компанії публічно заявив: «Ми не мінятимемо назву!»
І
це, мабуть, одна з найкоротших форм громадянського спротиву, яку тільки
можна придумати. Ніяких барикад. Ніяких маршів. Ніяких коктейлів
Молотова. Просто: «Ні, Дональде. На нашій карті буде Онтаріо».
І
раптом виявилося, що маленький картографічний «бунт» може бути дуже
вигідним бізнесом. Тисячі американців, які, можливо, роками навіть не
згадували про існування MapQuest, раптом вирішили: «А дай-но я
подивлюся, де там справжнє озеро Онтаріо».
Трамп мимохідь зробив MapQuest «великим знову»
Є в цій історії ще
одна іронія. MapQuest колись був одним із піонерів цифрової картографії.
Потім прийшли Google Maps, Apple Maps та інші гіганти, і колишня зірка
опинилася десь на периферії ринку.
Аж тут приходить Трамп. І одним
своїм перейменуванням фактично запускає безкоштовну рекламну кампанію
MapQuest. Компанія отримує величезний сплеск уваги. І ось уже сервіс,
про який багато хто майже забув, знову опинився на слуху.
Зробіть
MapQuest знову чудовим! Трамп, напевно, навіть не здогадувався, що його
боротьба з географією стане для конкурента блискучим маркетинговим
ходом.
Коли президент воює з назвами
Звичайно,
перейменування саме по собі може здаватися дрібницею. Але проблема не в
назвах. Проблема — у президентському стилі мислення. Бо за цією
нескінченною грою з топонімами проглядається значно серйозніша риса:
переконання, що політична воля однієї людини здатна миттєво змінити
навколишню реальність.
Назвав — і стало твоїм. Наказав — і всі
повинні повторювати. Написав у соцмережі — і світ має перебудуватися. А
якщо хтось не погоджується? Ну, це, мабуть, просто людина, яка ще не
зрозуміла величі нового порядку.
Від «Американської затоки» до «протоки Трампа» — один крок
У цьому є навіть
певна закономірність. Перейменування Мексиканської затоки мало
продемонструвати американську силу. Перейменування озера — політичну
впертість. А перейменування Ормузької протоки вже виглядає як спроба
персоніфікувати світову геополітику. Мовляв, якщо Сполучені Штати мають
вплив у певному регіоні, то чому б не залишити там прізвище президента?
Але
тут виникає фундаментальне питання: чи можна назвати своїм усе, на що
ти маєш вплив? Якщо так, то Китай незабаром може перейменувати половину
Тихого океану. Росія — Арктику. Британія — Ла-Манш.
А Україна могла б
заявити: «Давайте тоді перейменуємо Кремль на музей невдалих імперських
проєктів». Ось тільки міжнародне право, дипломатія та здоровий глузд
чомусь не працюють за принципом дитячої гри «хто перший назвав — того й
територія».
Найкращий спосіб відповісти на політичну істерику — не впадати в істерику
І тут історія з
MapQuest дає дуже цікавий урок. Іноді не обов’язково влаштовувати велику
революцію. Іноді достатньо просто сказати: «Ми не будемо цього робити».
І продовжувати працювати.
Це набагато сильніше, ніж здається. Бо
демократія — це не тільки можливість обрати президента. Це ще й
існування суспільства, бізнесу, медіа, судів, університетів та інших
інституцій, які можуть сказати владі: «Ні, цього разу — ні». І якщо
після цього ще й отримати 80 тисяч нових користувачів — то взагалі
чудово.
Чим би 80-річне дитятко не бавилось…
Є давнє прислів’я:
«Чим би дитя не тішилося, аби не плакало». У випадку Трампа воно набуває
нового звучання: «Чим би 80-річне дитятко не бавилось, аби не плакало».
Хоче
перейменовувати затоки — нехай. Хоче перейменовувати озера — будь
ласка. Хоче придумати «TRUMP STRAIT» — нехай хоча б дизайн карти
замовить.
Але є одна проблема. Світ — не дитяча кімната. І планета Земля не належить тому, хто голосніше за всіх заявив: «Це моє!»
Ормузька протока не стане американською від нового напису на карті. Іран не зникне. Оман не зникне.
Міжнародне
право не зникне. А географія взагалі має одну дуже неприємну для Трампа
властивість: вона вперто не читає Truth Social.
Але найкращий жарт цієї історії придумав не Трамп
Його придумала сама
реальність. Президент Сполучених Штатів хоче робити країну «великою
знову». А в результаті: озеро залишається Онтаріо, MapQuest отримує
десятки тисяч нових користувачів, а світ із цікавістю чекає, який
географічний об’єкт наступним отримає ім’я Трампа.
Можливо, саме так
виглядає політична комедія XXI століття. Коли президент хоче переписати
карту світу, а світ у відповідь просто відкриває старий картографічний
застосунок і каже: «Ні. Тут усе поки що на своїх місцях».
І, мабуть, це навіть добре. Бо поки 80-річне дитятко бавиться географією, дорослим залишається займатися політикою.