Хто стане наступним папою? Гуджеротті, Паролін чи Бичок?

За останні дні нової інформації надходило занадто мало, проте, як би не складались обставини за лаштунками Ватикану, рано чи пізно кардинали все ж обиратимуть нового папу. З огляду на поважний вік Франциска – 88 років, вибори нового папи слід чекати впродовж найближчих кількох років, якщо й не в цьому році. До речі, у вибори нового понтифіка я вірю більше, ніж у вибори в Україні.

Давно хотів написати свої міркування щодо ситуації у Ватиканських кулуарах, адже й багато чого цікавого там відбулося в останній час, й до ходить різна інформація від людей, яким я довіряю, а тут ще й звістка про можливу скору смерть Франциска. Тому, підемо по порядку.

Є думка, що одним з найбільш впливових кардиналів є Клаудіо Гуджеротті – багаторічний ватиканський дипломат, до речі, апостольський нунцій (посол Ватикану) в Україні у 2015-2020 рр. Ще не будучи кардиналом, він відігравав провідну роль у формуванні зовнішньополітичної повістки Ватикану, особливо на пострадянському просторі. Між іншим, він був нунцієм не лише в Україні, а й в Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджані. Після України його на 2 роки відправили послом у Велику Британію, проте вже у 2022 Гуджеротті став префектом Дикастерії у справах Східних Церков. Простіше кажучи це щось типу міністерства, яке відповідає за політику Ватикану щодо Східних Церков, які перебувають в унії (єднанні) з Католицькою Церквою, наприклад, з Українською греко-католицькою церквою.

Під час своєї каденції в якості посла Ватикану в Україні, та й в Білорусі, Гуджеротті возвів у єпископи нове покоління римо-католицьких єпископів. Вірніше, єпископами їх назначав папа, але ж зрозуміло, що папа не може знати всіх священників мільярдної Католицької церкви, тому Гуджеротті давав папі списки достойних, а той суто формально їх затверджував єпископами.

За Білорусь не скажу, а от за каденції Гуджеротті нунцієм в Україні було рукопокладено 5 нових римо-католицьких єпископів. Це дуже багато, але справа не в кількості. Подейкують, що нові єпископи – прихильники лібералізації Католицької церкви, як і сам Гуджеротті і між ними виникають певні протиріччя між старими єпископами, багатьох з яких назначав ще папа Іван Павло ІІ. Складається враження, що Гуджеротті прагнув «переважити» новими єпископами старе консервативне крило римо-католицьких єпископів України. Неоднозначні були стосунки Клаудіо Гуджеротті з римо-католицьким митрополитом Львова архієпископом Мечиславом Мокшицьким. Між іншим, цікаве спостереження: Мокшицький був одним зі секретарів папи Івана Павла ІІ наряду з іншими, до речі, також поляками – Станіславом Дзівішем та Конрадом Краєвським. Двоє останніх стали кардиналами, Мокшицький кардиналом не став. Це може ні про що не свідчити, але спостереження цікаве.

Наскільки сам Гуджеротті є лібералом, чи виступає він, наприклад, за легалізацію одностатевих шлюбів, сказати важко. Сам він ніколи подібні теми не коментував, проте, політика Ватикану в останні роки дійсно помітно лібералізувалась з неоднозначними заявами папи Франциска щодо ЛГБТ, можливості висвячення жінок в диякони, скасування целібату тощо. Чи впливав на це конкретно Гуджеротті сказати важко. І без нього у Ватикані вистачає лібералів, але те, що багато років Гуджеротті був сірим кардиналом – факт. І якщо вислів «сірий кардинал» має переносне значення, то кардиналом в прямому сенсі Гуджеротті став у 2023 році під час консисторії (з’їзду кардиналів) 30 вересня того року.

Не дивно, що Клаудіо Гуджеротті став кардиналом, враховуючи його вплив на папську курію. Цікаво, що після цього на наступній консисторії 7 грудня 2024 року з 21 кардинала, назначеного папою, з Гуджеротті так чи інакше пов’язують мінімум 14-х, в тому числі й українського кардинала з Австралії – Миколу Бичка.

Про кардинала Бичка трохи згодом, а от щодо Гуджеротті складається стійке враження, що він просто заводить на майбутній конклав своїх ставлеників. Важко сказати, чи встигне Франциск провести ще одну консисторію й назначити нових кардиналів, але є думка, що прихильників Гуджеротті у Колегії кардиналів вистачає. Невідомо лише, яку стратегію обере він сам – чи націлиться на папський престол, чи захоче бути «сірим папою» при майбутньому слабкому папі? Проте, Гуджеротті не єдиний італієць, який може стати наступним папою.

П’єтро Паролін та Джованні Баттіста Ре окрім Клаудіо Гуджеротті є так само доволі впливовими кардиналами й також італійцями. Паролін є держсекретарем, тобто, по суті, прем’єр-міністром Ватикану, кардинал Ре очолює Колегію кардиналів. До речі, очільники Колегії кардиналів нерідко обирались потім папами, останній приклад – кардинал Ратцингер, який 20 років тому став папою з ім’ям Бенедикт XVI.

Взагалі серед кардиналів є думка що вже давненько не будо папи італійця – з 1978 року, тобто майже 50 років, і було б непогано обрати на Апостольський престол італійця, як у старі добрі часи. Хоча, що цікаво, папа Франциск якраз за національністю є італійцем, але не з Італії, а з Аргентини, а мова якраз про корінного італійця.

Залишається з’ясувати які реальні апетити у італійців Гуджеротті, Пароліна та Ре? Поки за моєю інформацією папські амбіції є у лише Пароліна, проте він їх приховує від загалу. Але обставини говорять самі за себе – друга людина у Ватикані апріорі має великі шанси стати папою. Між іншим, ватиканські дипломати нерідко ставали папами. За останні років 80 колишніми дипломатами були папи Пій XII, Іван XXIII та Павло VI.

Хоча, прихильників обрання папи не італійця також вистачає. Тому, шанси на те, що майбутній понтифік буде італійцем я б оцінював не більше 20-30%. Тим паче, всі згадувані кардинали-італійці можуть лишитись умовно в тіні, а насправді мати реальну владу.

Ідея обрання папою темношкірого – не нова. На конклаві 2013 року підіймалося це питання. Тоді, поміж іншого, достатньо серйозно обговорювався варіант обрання папою кардинала Пітера Тарксона з Гани. Не пам’ятаю точних цифр, але букмекери оцінювали його шанси стати папою доволі високо. Зараз кардиналу Тарксону 76 років. М’яко кажучи, не юнак, але й Бенедикт XVI, й Франциск стали папами в приблизно такому ж віці.

З усіх темношкірих кардиналів, та й кардиналів-азіатів, Тарксон вважається найавторитетнішим. Обрання папи-африканця теоретично могло б зміцнити позиції Католицької церкви у Африці, надати нового імпульсу католицьким громадам в низці країн цього континенту, насамперед, де католики в меншості, наприклад, у Нігерії. Це могло б мати приблизно такий самий ефект, як обрання в 1978 р. папи поляка Кароля Войтили (Івана Павла ІІ), що на думку істориків, позитивно вплинуло на демократичний рух у країнах соціалістичного табору, передусім, у Польщі.

Хоча тут слід ще зазначити про наявність у Ватикані «індійської касти». Справа в тім, що наразі є небагато-немало шість кардиналів – вихідців з Індії. Один з них – Освальд Грачіас досяг вже восьмидесятирічного віку і за законами у виборах папи участі брати не може, так само близький до цього віку ще один кардинал з Індії, якому у квітні виповниться 80 років, це – Георг Аленчеррі. А от четверо інших можуть брати участь у конклаві, обирати та бути обраними. Вірогідність обрання папи-індуса можна оцінювати нижче середньої, проте до кардиналів з цієї найбільшої за населенням країни світу слід придивитись уважніше.

В грудні минулого року кардиналом став український греко-католицький єпископ Микола Бичок, який служив у Австралії. Кажуть, кардиналом він став не без старань вже згадуваного Клаудіо Гуджеротті. І все б нічого, якби не кілка нюансів.

По-перше, глава УГКЦ Святослав Шевчук такого титулу досі не має, хоча інші глави УГКЦ були кардиналами - і Любомир Гузар, і Мирослав Любачівський, і Йосип Сліпий. Є думка, що авторитетом Шевчук не користується, але все рівно, він є главою українських греко-католиків й титут кардинала за стільки років йому б мали дати, але ані Бенедикт XVI, ані Франциск цього не зробили. І якби серед єпископату УГКЦ зовсім не було б кардиналів, на це можна було закрити очі, але ж тепер є кардинал Микола Бичок. Тому виникає питання: чим керувався Ватикан, коли надавав титул кардинала не предстоятелю УГКЦ, а єпископу цієї Церкви? Виходить так, що тепер в УГКЦ є дві важливі постаті - верховний архієпископ, предстоятель УГКЦ Шевчук і кардинал Бичок. Чи є між ними конкуренція, сказати важко, але це все рівно, якби головнокомандувачем ЗСУ був полковник, а начальником якоїсь бригади - генерал-майор. Тобто, мова йде про порушення певним чином ієрархії в УГКЦ.

По-друге, під час возведення в кардинали, три місяці тому, Бичку одягнули на голову головний убір, дуже схожий на патріарший куколь (хто не в курсі, що це, подивіться в Інтернеті. В двох словах, це така шапка, яку носять деякі патріархи православних церков). Хотілося б почути коментарі офіційних представників Ватикану й тих осіб, які відповідають за церемоніал, можливо це лише формальність, а можливо, як кажуть, совпадение? Не думаю.

Чи можуть Бичка обрати папою? Гіпотетично так, але мало ймовірно. Хоча він й кардинал, але все ж є представником не римо-католицької, а східної католицької церкви. Це не є перепоною для обрання, але до цього часу папами обирали римо-католиків, хоча, частка кардиналів зі східних церков за останні 15-20 років помітно зросла. Тому, можливі всі варіанти.

Одним словом - спостерігаємо. Адже, скоріш за все, вибори нового папи - питання найближчого майбутнього.