Російсько-український конфлікт за останні роки набув глибинного і довгострокового характеру і призвів до кардинальних змін у відносинах Києва і Москви.
Російська агресія завдала Україні безпрецедентних людських, територіальних, економічних втрат і з усього модельного ряду міждержавних відносин (не говорячи про війну як таку) залишила Україні на тривалий період лише формат конфронтаційного співіснування з Росією — обмеженого, вимушеного, холодного — в залежності від поточної ситуації.
Російсько-українська «гібридна» війна не є локальним, периферійним конфліктом. Агресія Кремля несе не лише загрозу державності України, її суверенітету, а й єдності ЄС, загалом політичному устрою Європи. Тому вкрай важливим є пошук адекватних, ефективних відповідей, формування спільної політики протистояння російській експансії.
«Гібридна» агресія Росії не є ноу-хау Кремля, проте саме на українському напрямі російський режим використовує майже весь арсенал «гібридних» воєн від прямої збройної агресії до комплексу економічних, енергетичних, інформаційних та ін. засобів розхитування країни зсередини. Ряд з них — інформаційні диверсії, шпигунство, експорт корупції, дискредитація державних структур, підтримка деструктивних сил активно використовуються проти європейських країн.
Цілями Росії у війні з Україною є блокування європейського та євроатлантичного курсу України, повернення у сферу впливу Росії, а врешті-решт — дезінтеграція української державності. Стосовно ЄС Кремль намагається розхитати єдність європейського співтовариства, дискредитувати його базові цінності, посилити вплив і контроль РФ над процесами на континенті, встановити новий устрій і порядок в Європі за російським сценарієм.
Програма мінімум режиму Путіна — не допустити членства в ЄС і НАТО країн, які утворилися на теренах колишнього СРСР — Грузії, Молдови та України в першу чергу. По-друге, зламати євроатлантичну та європейську єдність і отримати залежні від Москви режими в якомога більшій кількості європейських країн, а також забезпечити лояльність США. По-третє, отримати доступ до дешевих, а краще дармових (як у випадку з так званими ДНР/ЛНР, звідки масово вивозиться обладнання з промислових об’єктів) ресурсів, у т. ч. — людських.
Програма максимум — вийти на щось на зразок «Ялти-2», під час якої здійснити новітній поділ світу на зони впливу, як це було за результатами Другої світової, і що в результаті призвело до війни «холодної». Саме з огляду на цє й піднімаються ставки у великій геополітичній грі шляхом втягнення Росії в сирійську авантюру та постійного «бряцання» зброєю по всіх кордонах РФ. Після шести років від початку агресії Росії проти України, в результаті якої понад 7 % території нашої держави опинилися під окупацією, стало зрозуміло, що демократія європейського зразка виявилася вкрай уразливою перед лицем євразійської дикої експансії.
Стратегічними завданнями російської гібридної агресії є поступова дискредитація і розмивання базових європейських цінностей, об’єднуючих країни ЄС, дезорієнтація громадської думки, формування впливового проросійського лобі в європейському істеблішменті, сприяння поглибленню розбіжностей між європейськими державами та інституціями ЄС. Тобто нині йдеться вже не про відсіч європейського впливу на пострадянському просторі — «зоні привілейованих інтересів» Кремля, а про ведення масштабної гібридної експансії саме на теренах ЄС з метою максимального послаблення/фрагментації (розвалу) Європейського Союзу, мінімізації американської присутності на континенті і переформатування усталеного європейського політичного устрою за російським сценарієм.
В рамках гібридної агресії російська сторона використовує розвідувально-шпигунську діяльність, технології дискредитації державних структур країн, здійснюється підтримка праворадикальних, націоналістичних, популістських рухів, які продукують у суспільствах країн ЄС антинатовські і антиамериканські настрої, триває адресна робота у середовищі «співвітчизників» тощо. В країнах Європи формуються мережі лояльних до Росії політичних, громадських організацій, ЗМІ тощо.
Саме російсько-українська війна має наштовхнути Україну, Європу та загалом міжнародну спільноту на кілька висновків.
По-перше, у світі ще достатньо фанатиків, готових розв’язати війну або вчинити терористичну атаку задля задоволення власних хворобливих амбіцій. Це означає, то без участі в ефективній системі безпеки та/або боєздатної сучасної армії жодна країна світу не може почуватися в безпеці.
По-друге, самопроголошення позаблоковою чи навіть нейтральною державою без надійних міжнародних гарантій незалежності та територіальної цілісності — це міна уповільненої дії, яка раніше чи пізніше може вибухнути.
По-третє, лише консолідація зусиль усіх європейських держав. США та інших демократичних держав світу є запорукою недопущення домінування держав, для яких головне — право сили, а не сила права.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.