Чому міністри оборони Індії та Китаю приїхали до Путіна на парад

Армії Індії та Китаю офіційно мають близько двох мільйонів «штиків» з кожної сторони.

Ось і закінчилось дійство на Червоній площі. Залишилися спогади та думки. Різні. Протилежні.

Читаючи коменти у соціальних мережах розумієш, що Росія не єдина. Більшість вбачає у військовій виставі колись «переможної імперії» недолугу спробу поновити втрачені скрепи та відверто виказує незадоволення популістськими діями Кремля. Деякі вважають дійство черговою ідеологічною перемогою Кремля та ліплять нові крила та німби Путіну. Багатьом просто байдуже, бо вони зайняти виживанням в умовах карантину та економічного спаду.

Практично всі відмітили відсутність на святкуванні запрошених гостей з Європи та США. Європа потихеньку відхрестилась від «кремлівської гостинності» прикриваючись пандемією. Всі зрозуміли – поважна причина. Навіть стерпіли і проковтнули. Але є одне, що не акцентується у ЗМІ та соцмережах. Точніше не одне а два. Два прізвища: Раджнатх Сінгх та Вей Фенхе. Міністри оборони Індії та Китаю, які були присутні серед запрошених та спостерігали з трибун під мавзолеєм за тим, як карбують кроки їх підлеглі на бруківці Червоної площі.

Індія та Китай. Країни, населення яких становить третину від населення всієї планети. Армії яких, без резерву та військових формувань, офіційно мають близько двох мільйонів «штиків» з кожної сторони. Армії потужні та високотехнологічні. Армії країн, між якими протягом багатьох десятирічь виникають пограничні конфлікти та взаємні погрози.

Чим їх так зацікавив Кремль, що вони навіть забули про напружені стосунки? Безумовно, це все може бути просто «сусідським візитом» на свято. «Себе показати та інших подивитись». Можливо, це спроба оцінити, чи не прогнеться бруківка «серця» Росії під ногами «азійських тигрів». А, можливо, Європі вже час замислитись над дещо забутим терміном «військова коаліція» та встигнути реально об’єднати зусилля для попередження не такої вже й фантастичної «східноімперської» експансії. Бо час спливає і може стати занадто пізно.