КРИМСЬКИЙ АРМАГЕДОН. Чому Путін провокує НАТО уразити Крим ракетним ударом

за певних умов Путін готовий до війни. І – готовий підставити Крим як першочергову ціль для ракетного удару НАТО. Кримчани стали заручниками путінської агресії і – потенційними жертвами НАТО

За п’ять років геополітична та соціально-економічна ситуація в анексованому Криму глибинно змінилася. Півострів із курортно-аграрної території став зоною суцільної мілітаризації. РФ вичавлює звідти будь-яку економічну активність, яка не вписується у стратегію «непотоплюваного авіаносця». Крим все більше нагадує закриту зону на кшталт радянського Владивостока, непривітну для цивільних, орієнтовану на обслуговування військових. 

Розвиток кримського ОПК – ключовий вектор геополітики Путіна із посиленої мілітаризації регіону. Цей чинник підтверджується варварством росіян стосовно українських військових катерів. З них вони видрали із м’ясом озброєння, окремі блоки вузли та обладнання.

Російські військові не втрималися від мародерства з кількох причин. Деякі агрегати вони сподіваються поставити на свої катери схожого класу або використати як ЗІП. Але головним чином їх цікавили радіостанції і станції космічного зв’язку виробництва США, а також японські системи РЛС. Не секрет, що через санкції в РФ не можуть отримати такого устаткування.  Своїх аналогів у них немає. Тож, не виключено, вони сприйняли за щастя нагоду вкрасти в українців якісне обладнання, дослідити його технології, аби спробувати відтворити на своїх кримських підприємствах.

Згадаємо, що Кремль анексував на півострові 13 українських оборонних компаній, вісім з яких зараховано до реєстру російського ОПК. Серед них, зокрема, – Феодосійська суднобудівна компанія «Море» (увійшла до корпорації «Ростех») та Севастопольский авіаремонтний завод (АТ «Гелікоптери Росії). Кремль здійснює незаконну федералізацію й інших українських компаній, зокрема Інституту аеропружних систем, розпочав приватизацію феодосійського «Судокомпозиту» та Євпаторійського авіаремонтного.

Втім, попри посилену увагу окупаційної влади до ОПК, рівень його їхньої завантаженості не перевищує 45% і дедалі знижується. Причина – міжнародні санкції, критична залежність від державного оборонного замовлення і стратегічне сум’яття окупаційної влади щодо розвитку місцевої «оборонки». У Кремлі бояться глибоко інтегрувати її у внутрішні виробничі ланцюги. Адже там усвідомлюють системні ризики щодо існування Криму в окупаційному статусі і взагалі – щодо його існування...

У 2021-му буде завершено більшість укладених кримськими підприємствами контрактів із Міноборони РФ. Наразі, за оцінками російських експертів, нові замовлення не плануються. До того, кримські оборонні підприємства, на відміну від «материкових», позбавлені доступних кредитних ресурсів через небажання російських банків співпрацювати з санкційними компаніями.

Іноземні партнери, навіть сателіти РФ, все частіше відмовляються купувати продукцію із анексованого Криму. У 2018-му вдвічі скоротився експорт сімферопольського заводу «Фіолент» до Білорусі, Казахстану, Азербайджану та Вірменії.

Про загострення кризових явищ на кримських підприємствах свідчить звернення окупаційної влади півострова до президента та уряду РФ. Маріонетки Путіна наступили на власну гідність, попрохавши у Москви дозволу змінити маркування продукції, яка постачається до країн Митного союзу, із «Зроблено у Республіці Крим» на – «Зроблено у Росії». Вони принизливо благали збільшити завантаженість суднобудівних та судноремонтних підприємств Криму і дати санкційним підприємствам право заховатися за закритими торгами.

На відміну від ОПК, яке продовжує жевріти, традиційні для півострова економічні активності за роки окупанти знищили вщент. Ідеться насамперед про курортну галузь, сферу послуг та агросектор. Наразі основа відпочинкового формату на півострові – профспілкові тури незаможних бюджетників із великих міст РФ до віджатих в України санаторіїв. Ці так звані туристи практично не споживають супутні сервісні послуги, на які традиційно орієнтовано місцеве населення. Основа курортного райдера типового «русо-туристів» – передплачене харчування у дешевих їдальнях,  купівля магазинного алкоголю і його вживання у кімнатах чи на пляжі. Для кримчан ця соціальна категорія є, радше, конкурентами, що споживають дефіцитні ресурси, аніж платоспроможними клієнтами. 

Кримський агросектор практично винищено через брак поливної води та енергетичних ресурсів. Він за визначенням є збитковим. Адже обмежені ресурси півострова примусово перерозподіляють на користь окупаційного військового контингенту РФ і меншою мірою – ЖКГ.

Паралельно із загальним економічним занепадом у Криму посилено облаштовують плацдарм, із якого РФ погрожує країнам Чорноморського регіону, більшість з яких є членами НАТО. На півострові системно відновлюють військові об’єкти для розташування зброї масового знищення. Туди перекидають ударне наступальне озброєння повітряного та морського базування, зокрема крилаті ракети великої дальності та інші носії ядерної зброї.

Путін свідомо позиціонує Крим в очах Альянсу як суцільну військову базу. Він провокує НАТО розглядати окупований півострів на першочерговий об’єкт ураження, аби виключити навіть імовірність діалогу про повернення його Україні. Більше того, за певних умов він справді готовий до війни. І – готовий підставити Крим як першочергову ціль для ракетного удару НАТО. З огляду на це кримчани стали заручниками путінської агресії і – потенційними жертвами військового конфлікту.

Росія зумисно дискримінує цивільний сектор Криму, шматуючи соціально-економічний потенціал украденого півострова. Такі дії виглядають як соціальний геноцид місцевого населення, яке окупаційна влада змушує поступитися власними життєвими інтересами на користь військових і мігрантів з РФ.

Місцеві, які п’ять років тому поетизували каміння з неба, несподівано для себе опинилися на лінії вогню цього метафоричного дива. У Кремлі не приховують курс на витискання кримчан за межі півострова, із одночасною інфільтрацію туди російських прибульців, пов’язаних із ОПК та ЗС РФ.

За інформацією Мустафи Джемілєва, за час анексії Москва перемістила до півострова до 1 млн нових громадян. Вона прозоро натякає цивільному населенню, що воно – зайве на цій мілітаризованій території. Кримську «грінкарту» матиме лише той, хто готовий гинути за Путіна та обслуговувати інтереси його військового угруповання.

Економічні сектори, не пов’язані з обслуговуванням військових об’єктів та «мега-проектами», втрачають на півострові майбутнє. Місцеві компанії і робоча сила позбавлені можливості заробляти на існуючих сегментах ділової активності. Основні замовлення забирають некримські компанії із привозною (часом з інших країн) робочою силою.

Окупаційна влада стимулює кримчан їхати вглиб РФ і шукати щастя у рамках міжрегіональної кооперації, переважно у відсталих північних республіках. Так само місцевій молоді пропонують навчатися за межами півострова, із подальшим обов’язковим працевлаштуванням на малозаселених віддалених територіях. Експерти припускають, що у недалекому майбутньому кримчанам загрожує фактична депортація. Їм будуть безальтернативно пропонувати їхати геть через брак ресурсів для життя.

Розпорошуючи місцеве населення, Кремль сподівається уникнути концентрації протестного електорату на півострові. Путіну потрібен слухняний людський ресурс, готовий до участі у військовому конфлікті із НАТО. Усіх інших там розглядають як мігрантів, змушених їхати з півострова, аби не стати жертвою зіткнення.

Демографічну війну РФ в окупованому Криму визнав навіть миролюбивий генсек ООН Гутерріш, наголосивши, що дії Кремля порушують Женевську конвенцію із прав людини. На його думку, Росія порушує міжнародне право, яке захищає цивільне населення під час війни. Ці дії, до речі, мають ознаки військового злочину, передбаченого Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Женевську конвенцію РФ порушує і, змушуючи населення окупованих територій служити в армії окупанта. Про це наголосив директор Human Rights Watch по Європі і Центральній Азії Х'ю Вільямсон, повідомивши, що 2019 року більше 85% кримських призовників відправили служити в РФ.

Одночасно із мілітаризацією півострова, Кремль домагається міжнародної легалізації анексії. Його не влаштовує ані статус геополітичного гопника, ані наявність у складі РФ території у статусі украденої валізи без ручки. Їхня мета – прилаштувати до півострова «ручку», аби хоча б частково легалізувати злочин. Для цього вони використовують увесь можливий арсенал, від світового шантажу війною, до куплених міжнародних агентів впливу із гібридними диверсіями на тему «російського Криму».

Втім, ця стратегія навряд чи матиме відчутний позитивний результат. Вона не змінить офіційний статус півострова як анексованої території, визначений на рівні ООН та лідерів ключових світових держав. Кремль заганяє себе у глухий кут, з одного боку фаршируючи півострів зброєю масового знищення, а з іншого – уникаючи реальної стратегії щодо вирішення питання по суті. Як наслідок, він втрачає лояльність місцевого населення, через що вдається до демографічної війни і – погрожує реальною війною.

Путін, схоже, вже остерігається наслідків кримської авантюри. Адже соціально-економічне невдоволення у Криму викликає репресії, неадекватні навіть для російської «демократії». Насамперед ідеться про терор щодо кримських татар, дискримінацію пенсіонерів, які не отримують військової пенсії, а також – бюджетників освітян і медиків. Кримчан страшенно дратує навала переселенців з РФ, які перехоплюють привабливі посади, маючи негласні преференції окупаційної влади.

Загалом демографічна політика Москви, спрямована на заміщення місцевого населення прибульцями, викликає найбільший опір і неприйняття у кримському суспільстві. Місцеві відчувають невимовну образу. Адже Крим до «рідної гавані» повертали вони, а «лоцманами», як виявилося, стали гастарбайтери. Причому серед прибульців – значна кількість злочинних елементів із Чечні, Дагестану, Осетії та інших регіону Кавказу. Вони захоплюють бізнес-ніші на півострові і встановлюють там характерні для себе правила існування.

Кремль підтримує такий демографічний поділ, сподіваючись руками кавказького криміналітету контролювати суспільні настрої на півострові. Тому у Кремлі готові заплющити очі на токсичність кавказців. Останні вже підім’яли під себе найбільш дохідні кримінальні ремесла, зокрема рейдерство майна, оформленого як за часів України, так і перереєстрованого після анексії.

Особливо гостро процеси перерозподілу власності відбуваються на південному березі. Вони ускладненні значними втратами місцевих мешканців через жорстке обмеження орендних відносин, зменшення рекреаційних територій та скорочення якісного туристичного трафіку з України.

Зростання соціально-економічної і політичної напруги, а також відсутність стратегічних інвестицій свідчить про те, що у Кремлі не мають далекосяжних планів щодо анексованого півострова. Вони шантажують світ війною, виторговуючи прийнятне для себе вирішення кримського питання.

Крим для Путіна – єдиний відносно успішний геополітичний проект. Але він цікавий йому насамперед як символ російської могутності. Усе інше – стратегічне розташування, населення чи ресурси – другорядне.

Цікаво, що за певних умов у Кремлі готові потопити «кримський авіаносець». Путін піде на це, якщо повірить, що знищення Криму ударом Альянсу капіталізує його режим сильніше, аніж інвестиції у розвиток півострова. Це – саме той випадок, про який він мрійливо запитував: навіщо нам світ без Росії… Він справді не боїться війни і посилено до неї готується.

З огляду на це Путін готовий на будь-яке безумство. Це мають усвідомлювати кримчани, усі інші українці і весь світ, які  стали заручниками одного божевільного росіянина із химерною геополітичною парадигмою. Очевидно, що розрядка кримського питання можлива тільки за умови знищення Путіна або його усунення від влади.

Україна наразі не спроможна здійснити такі спецоперації, хоча це – до снаги міжнародним гравцям. Мусимо змусити цивілізований світ розглядати дії РФ у Криму як маркер імовірної війни. Світові гравці мають витрачати більше зусиль, аби нейтралізувати нинішній, найвищий рівень загрози. І, зрештою, мають обрати й реалізувати будь-який варіант усунення Путіна від влади.