Чорнобиль: чи можливо було уникнути катастрофи?

Що ж було причиною катастрофи? Чи можливо було уникнути таких жертв?

Вибух в 4-му енергоблоці ЧАЕС стався вночі 26 квітня 1986 року. В атмосферу було викинуто тони радіоактивних речовин. За даними експертів, сумарний викид становив 50 млн кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих в 1945 році на Хіросіму.

Вибух пару, супроводжуваний графітовим вогнем, зруйнував реактивний реактор, розсіюючи величезну кількість радіоактивних речовин по всій Україні та більшій частині Європи. Пожежники і аварійні працівники, що працювали на ліквідації, гинули від радіаційного отруєння.

Потужний викид радіації забрав життя тисяч людей, став причиною багатьох захворювань і завдав величезної шкоди екології. Місто стало привидом. Але що ж було причиною катастрофи? Чи можливо було уникнути таких жертв?

Як був влаштований реактор

Під час аварії на Чорнобильському заводі було задіяно чотири атомні реактори потужністю 1000 мегават. Ще два будувалися. Ці реактори типу RBMK (також звані Light-Water-Cooled, Graphite-Moderated Reactors, або LWGR) використовують воду в якості охолоджуючої рідини і графіт в якості модератора.

Реактор Чорнобильської АЕС – реактор із трубкою під тиском. Це означає, що пар утворюється у великій кількості трубок, які містять паливні елементи. Вода прокачується через ці труби, і через паливні елементи змінюються на суміш води та пару. Ця суміш протікає в чотири великих парових сепаратора. Пара йде в турбіни для вироблення електроенергії, і вода тече назад в напірні труби. Ці напірні трубки довжиною в 22 метри встановлювалися в канали у великому блоці графіту вагою 2500 тон. Графіт зменшує швидкість нейтронів, які в іншому випадку рухалися б занадто швидко, щоби розколоти уран. Графіт є легкозаймистим, і це вже величезний недолік. Під час розплавлення температура стає настільки високою, що графіт починає горіти.

З чого почалася чорнобильська катастрофа?

26 квітня 1986 року о 1:24 ночі, в ході проведення проектного випробування турбогенератора № 8, на енергоблоці № 4 стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока та покрівля машинного залу частково обвалилися. Це сталося через те, що один з охолоджуючих насосів занадто швидко відключився, викликавши перегрів реактора, і вибухнув. Це спричинило викид маси радіоактивних матеріалів, які пішли в атмосферу.

У результаті аварії стався викид у навколишнє середовище, за різними оцінками, до 14 х 1018 Бк , це приблизно 380 мільйонів кюрірадіоактівних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131, цезію-134, цезію-137, стронцію-90.

Будівництво блоку 4 в Чорнобилі було завершено у грудні 1983 року. 21 грудня був опублікований прес-реліз, в якому говорилося, що атомна електростанція вже почала функціонувати. Те, що виробництво електроенергії почалося 20 грудня – примітно, адже зазвичай між часом завершення будівництва і експлуатацією заводу проходить певний проміжок часу, близько шести місяців.

За свідченнями Юрія Андрєєва, президента Союзу Чорнобилю України, всі компоненти повинні бути протестовані до початку фактичного виробничого процесу. Але цього не було зроблено!

Незабаром після аварії операторів було звинувачено в тому, що вони провели тест з грубими порушеннями правил роботи, технології та безпеки при роботі реактора . Влада не хотіла мати з цим нічого спільного. Однак вочевидь вони знали про існуючі проблеми, які могло спричинити проведення тесту. Ядерна енергія знаходилася під безпосереднім контролем Міністерства енергетики та електрики в Радянському Союзі. Малоймовірно, щоб влада не знала про планований тест.

Ще раз. Атомна електростанція почала працювати у грудні, а тест, який повинні були провести перед стартом роботи, провели у квітні.

Хронологія лиха

26 квітня о 1:24 за київським часом відбулося два потужних вибухи. В їх результаті четвертий енергоблок був повністю знищений. Виникла масштабна пожежа. Всі співробітники АЕС почали масово покидати територію.

Першою жертвою катастрофи став оператор насосів ГЦН (Головний циркуляційний насос) Валерій Ходемчук. Рятувальники так і не змогли знайти його тіло під завалами.

У результаті вибуху стався викид великої кількості радіоактивних речовин.

Вже через декілька хвилин після аварії на пульт пожежної частини надійшов сигнал. На місце виїхали рятувальники. Але через те, що у пожежників із захисних засобів були тільки брезентові роби, каска і рукавички, багато хто з них отримав величезну дозу радіації. Внаслідок цього вже через 20 хвилин у них почали проявлятися серйозні симптоми опромінення – слабкість, втрата свідомості, блювота, «ядерна засмага».

О 4 годині ранку вдалося обмежити пожежу на даху машинного залу, щоби він не перекинувся на сусідні будівлі.

О 6 годині пожежу на 4-му енергоблоці повністю загасили. У той же момент в госпіталі померла друга жертва аварії – співробітник пуско-налагоджувального підприємства Володимир Шашенок. Причиною став перелом хребта.

З 9 до 12 години рятувальники вели активні роботи, допомагали переправляти постраждалих у лікарні. Близько третьої години дня стало зрозуміло, що 4 блок повністю знищений, отже, в атмосферу виходять радіоактивні речовини.

Інформацію про катастрофу замовчували

Чорнобильська катастрофа запам'яталася тим, що про реальний масштаб трагедії люди дізнались не одразу через повільність і недбалість влади.

Спочатку радянська влада замовчувала факт аварії в Чорнобилі. Люди, що жили в сусідніх містах, нічого не знали про те, що трапилося. Більш того, їх не забезпечили достатньою кількістю йоду, щоби захиститися від радіаційних опромінень. Їм взагалі не розповідали, як поводитися в такій ситуації.

Чиновники наказали евакуювати населення тільки опівдні 27 квітня. Але багато жителів на той час вже отримали величезні дози радіації. В результаті аварії радіаційний рівень перевищив нормальні показники в тисячу разів.

Перші повідомлення про те, що в Чорнобилі сталася аварія, в радянських ЗМІ з'явилися лише 27 квітня, коли з моменту аварії пройшло 36 годин. Про евакуацію жителів повідомили по радіотрансляційній мережі Прип'яті, державні ж ЗМІ мовчали.

Тим часом, інформація про наслідки вибуху з'явилася в шведських ЗМІ після того, як над країною з'явилося радіоактивна хмара. Про небезпеку за кордоном повідомили раніше, ніж у зоні лиха.

І тільки ввечері 28 квітня ТАСС (Телеграфне агентство Радянського Союзу) передало на весь світ повідомлення: «На Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок. Один з реакторів отримав пошкодження. Вживаються заходи з метою усунення наслідків інциденту. Постраждалим надана необхідна допомога. Створено урядову комісію для розслідування».

Ніякої додаткової інформації, в тому числі про те, як поводити себе людям в зоні ураження, в радянських ЗМІ не з'явилося. Більш того, евакуйованим говорили, що вони повернуться до своїх домівок через пару днів.

У той час, як багато іноземних ЗМІ говорили про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральній і Східній Європі – в Києві та інших містах України та Білорусії проводилися святкові демонстрації і гуляння, присвячені 1 травня.

На першій шпальті «Правди» – інформація про суботник до дня народження Леніна.

Аварія сталася 26 квітня. «Правда» мовчала про неї до 30-го квітня. 30-го, в кутку другої сторінки з'явилось таке повідомлення:

Особи, відповідальні за приховування інформації, згодом пояснювали своє рішення необхідністю запобігти паніці серед населення. Діти спокійно гралися на вулиці, ніяких попереджень про те, що треба зачинити вікна та сидіти вдома, не надходило.

Видання Times писало про «гігантський ядерний виток» і «найгіршу з ядерних катастроф в історії». Журналісти Times також повідомляли про перевищення рівня радіації в інших європейських країнах, не тільки в Швеції, але і в Фінляндії, Данії і Норвегії. Вони задавались питанням, які наслідки катастрофа матиме для всього світу.

Журналісти стверджували, що коли посольство Швеції звернулося до керівництва СРСР із прямим запитанням, радянські чиновники повідомили, що все гаразд, і не визнавали аварії аж до появи повідомлення ТАСС.

«Пошкодження набагато серйозніші, ніж повідомляє СРСР», – писала 30 квітня британська The Guardian. І виявилася права.

Як саме сталася аварія

Тест тривав протягом 56 секунд. Тиск в реакторі був настільки великим, що паливні елементи вибухали, а дрібні частинки потрапляли в охолоджувальну воду. Охолоджуюча вода перетворювалась у пар, і тиск у трубах збільшувався.

Що далі: закривається 1000-тонна кришка над паливними елементами та лунає перший вибух. Починається випуск випромінювання. Повітря потрапляє в реактор. Для того, щоби графіт почав горіти – достатньо кисню. Матеріал паливних трубок реагує на воду. Ця хімічна реакція викликає водень, і цей водень вибухає – другий вибух.

Голова нічної зміни Олександр Акімов та інженер Анатолій Дятлов, відповідальний за промислове управління, не розуміють, що сталася аварія.

Акімов думав, що вибухнув не реактор. Він вважав, що стався вибух гримучої суміші в одному з вузлів системи охолодження. Ситуація складна, але «реактор в порядку».

Коли хтось стверджує, що ядро ​​вибухнуло, вони відправляють операторів-стажерів для вивчення ядра. Ці люди гинуть через кілька тижнів, отримавши смертельні дози радіації.

Акімов і Дятлов за сприяння менеджера Брюханова та інженера Фоміна продовжують наказувати операторам додавати більше охолоджуючої води. Вони переконані, що нічого страшного не відбувається. Акімов і Топтунов, які відповідали за контрольні стрижні, обидва померли від радіаційної хвороби.

Дятлов і Фомін були засуджені до десяти років позбавлення волі за порушення правил безпеки. Однак в кінці 1990 року їх випустили.

Офіційна версія

«Вибух стався внаслідок ряду грубих порушень правил роботи, технології та недотримання режиму безпеки при роботі реактора 4-го блоку АЕС», – документ КДБ УРСР, № 31 від 11 травня 1986 р. Все намагалися списати на людський фактор.

Ці помилкові висновки комісії були зроблені під тиском авторитету великих вчених та адміністративних працівників науки та інших відомств, задля захисту Радянської науки і честі свого мундира. При цьому вони не думали, що, звинувачуючи оперативний персонал, мимоволі ставлять хрест на всій атомній енергетиці. Хіба можна її розвивати далі, подумає будь-яка людина, якщо якісь помилки персоналу призводять до ядерного вибуху? Що це за конструкція, якщо, припустимо, оператору стало погано на робочому місці, і він, натиснувши якусь кнопку, викликав вибух?

У разі Чорнобиля оператор натиснув ту кнопку, яку було потрібно натиснути при необхідності заглушити реактор при плановому або аварійному його зупинці. Це передбачено проектом і інструкціями. Але сталося те, що не повинно було трапитися. Натискання кнопки аварійного захисту викликало не зупинку реактора, а його розгін. Помилка в конструкції системи захисту.

Офіційна версія радянського уряду свідчила, що в аварії винні працівники. При цьому персонал багато років наполягав на тому, що про небезпечний режим реактора їх не повідомляли: жодна посадова інструкція і сам регламент реактора РБМК не містив прямої заборони на роботу в такому режимі. У 1991 році провели ще одну експертизу. У висновку було сказано, що система захисту реактора була спроектована невдало, і про це розробники мовчали.

Пізніше Міжнародне агентство з атомної енергії, яке раніше зробило ідентичний радянському висновок, звинуватило владу СРСР в дезінформації.

Що з'ясувалося?

У 2006 році було розсекречено дані з архівів СБУ, які за часів СРСР були недоступні навіть чиновникам. Там було сказано, що за останні два роки роботи станції через неякісні монтажні роботи, недотримання заходів безпеки під час будівництва, порушення технологічної дисципліни та правил радіаційної безпеки на станції сталося п'ять аварій і 63 відмови обладнання. Останнє подібне повідомлення було датовано 25 квітня 1986 року.

Для проведення цього експерименту потрібна була потужність у 700 МВт, проте перед його початком її рівень впав до 30 МВт. Оператор спробував відновити потужність і почав експеримент в 1:23:04 при показнику в 200 МВт. Через кілька секунд потужність реактора почала зростати і в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту.

Після того, як натиснули цю кнопку, відбулося ще два вибухи, які практично повністю зруйнували весь енергоблок.

Саме оператори, які в той час були за пультом в Чорнобильській АС, були визнані винними в цій катастрофі і пізніше засуджені. Анатолій Дятлов був одним із них. За його словами, інженери виконували всі інструкції, які були прописані в правилах безпеки.

Тільки через 20 років операторів було виправдано. У звіті було сказано, що більшість дій операторів, які раніше радянська влада назвала порушеннями, насправді відповідали прийнятим у той час правилам.

26 квітня 1986 року Юрій Андрєєв, президент Союзу Чорнобилю України, керував зміною операторів Чорнобильської АЕС, коли трапилась катастрофа.

Юрій Андрєєв розповів службі BBC: «Це був не експеримент, а планові випробування захисту від максимальної проектної аварії. За проектом її треба було зробити з початку монтажу, але обладнання в повному обсязі не надійшло, і цей захист треба було вводити в дію вже під час експлуатації. А перед цим треба було випробувати захисну систему. Причина всієї аварії – в програмі випробувань.

Вже через багато років після аварії, десь у 2000 році, я наклав програму випробувань на очевидну версію причин аварії. Я побачив, що якщо виконувати програму випробувань буквально, від першого до останнього пункту, то аварії уникнути неможливо – реактор закипає, циркуляція води по технологічним каналам припиняється, і реактор плавиться, пар виходить в межреакторний простір, і від тиску пари, як з каструлі, дах реактора викидається в повітря разом з паливом.

Звичайно, розуміння того, що вибух планувався, мене просто вразило. І з часом враження того, що аварія була невипадковою, що її певною мірою готували, тільки міцніли. В Україні підготувати таку аварію було неможливо – не було фахівців такого рівня, щоби продумати всі ці режими роботи. Тим паче, як з'ясувалося після аварії, розробники реактора знали про небезпечні режими роботи реактора, а у випробування були закладені саме ці небезпечні режими…

І я питаю: кому було потрібно опромінювати сотні тисяч людей? Навіть ті солдати, яких привезли, але вони не брали участь в ліквідації, тільки знаходилися в режимі очікування. Вони теж тупо, без будь-якого сенсу отримували свою дозу опромінення. З 840 тисяч у кращому випадку тисяч 25 дійсно працювали з якоюсь користю – це ті, хто будував саркофаг, локалізували аварію, дезактивували, і то у нас не було б, що дезактивувати, якби не ці накази Легасова, Велихова та інших з їх гелікоптерами…»

Розсекречені документи СБУ щодо аварії на Чорнобильській станції теж свідчать про те, що подія не була випадковою. Про це розповів директор галузевого державного архіву СБУ, історик Андрій Когут в інтерв'ю для «Радіо Свобода».

«Перший документ у нас датований 1973 роком. Це доповідна записка про порушення норм при будівництві ЧАЕС. Наступні документи також стосуються порушень і проблем, які виникали тут під час будівництва», – повідомив він. Як зазначив Когут, дослідникам важливо розуміти, що відбувалося на атомній станції до аварії в 1986 році.

«Документи показують, що Чорнобильська катастрофа не була випадковою. Ми можемо говорити про те, що ця аварія була, на жаль, запрограмована ще задовго до 1986-го, тому що ставлення комуністичного режиму, який приймав рішення про будівництво ЧАЕС, її спорудження і те, яким чином відбувалося будівництво, призвели до того, що цієї аварії фактично неможливо було уникнути», – підкреслив він. Директор архіву розповів, що до 1986 року на ЧАЕС вже було зафіксовано цілу низку несправностей і порушень, про що свідчать доповідні записки.

«Те, що відображено в цих доповідних, пояснює, чому в 1986 році перекриття не витримало. Перш за все мова йде про проблеми з самою конструкцією. Це була одна з перших АЕС, які будувалися за блочною системою, тобто каркас реактора був в повному обсязі литий з бетону. Бетон був неналежної якості, заливався не так, як припускали технічні норми, були тріщини і прогалини між різними блоками», – розповів він. За словами Когута, через недотримання норм при будівництві перекриття не витримало та звалилося всередину. «Вся ця інформація є в цих доповідних, які КДБ писав насамперед до Центрального комітету Комуністичної партії», – підсумував він.

Отже, як ми бачимо, аварію на ЧАЕС викликали не просто помилки працівників. Халатність при конструюванні, робота на швидкість, а не на якість, замовчування інформації… Намагаючись захистити власну репутацію, влада загубила багато життів. Катастрофи неможливо було уникнути, адже вона була уособленням тоталітарного режиму колишнього СССР.

Матеріал підготовлено в рамках арт-проекту ARTEFACT, основною задачею котрого є підвищення рівня медіаграмотності суспільства. Для всіх нас вкрай важливо знати, які небезпеки несе з собою інформаційна ера та як на нас впливає інформаційний тиск.

Залишайтеся з нами – та вчіться захищатися від нових небезпек! Більше матеріалів на сайті:

ARTEFACT – арт-проект за участю міжнародних та українських митців, що єднає медіа, digital та арт. Проект присвячений актуальній проблемі маніпулювання інформацією, фейкових новин, пост-правди та має за мету звернути увагу суспільства на необхідність свідомого споживання та поширення інформації, та підвищити медіаграмотність суспільства. Проект реалізується за підтримки Українського культурного фонду та за сприяння Державного агентства України з управління зоною відчуження.

При створенні цього матеріалу використовувалися наступні джерала інформації:  

https://www.wiseinternational.org/nuclear-monitor/349-350/chernobyl-five-years-disaster

https://www.bbc.com/russian/science/2012/04/120413_andreyev_chernobyl_mistakes

https://24tv.ua/ru/esli_by_ne_bylo_chernobylja_v_ukraine_ukraina_byla_by_chernobylem__vjatrovich_n961485

http://pripyat.com/articles/reaktor-dolzhen-byl-vzorvatsya.html

https://fakty.ua/216026-chernobylskaya-katastrofa-politika-vezde-i-vsegda