Депутати парламенту Португалії підтримали резолюцію про визнання Голодомору в Україні геноцидом.
Про це йдеться у повідомленні на сайті парламенту Португалії.
В ухваленому документі португальський парламент засуджує Голодомор в Україні у 1932-1933 роках визнає його геноцидом з боку "тоталітарного комуністичного режиму Сталіна".
"Висловити солідарність з народом України і визнати (Голодомор – ред..) геноцидом, що призвів до загибелі близько 7 мільйонів українців у 1932-1933 роках в Україні", – йдеться у тексті резолюції.
Також у тексті рішення йдеться про те, що парламентарі Португалії закликають "засудити всі форми тоталітаризму і злочини проти людства, такі як ті, що сталися у тридцяті роки в Україні".
Цікаво,що запропонували таке рішення соціал-демократи....але не варто думати,що це повязано з про-українськістю місцевих лівих....по -перше місцеві соціал-демократи це радше право-центристи.....по-друге питання визнання геноциду було піднято,ще декілька років тому найконсервативнішими силами країни та українською діаспорою.....і ось довгий шлях завершено позитивним рішенням.....
Публікую старий матеріал 2012 року, щоб згадати як все починалось...
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2047/186/72918/
Депутат Муніципальної асамблеї Лісабона від Народно–монархічної партії, українка за по ходженням Аліне Галлаш–Халл відома не лише своєю вродою. А й тим, що її дійсно побоюються ті політики, чиї політичні декларації розходяться з діями.
Донька португальського військового британського походження Амілкара Гонсалвеша Халла та українки Людмили Галлаш, чиї батьки втекли від сталінських репресій у далеку Бразилію, Аліне народилася у бразильському місті Порту Алегре. Коли дівчинці було сім, сім’я переїхала в Португалію. Отримавши українське виховання від бабусі з дідом та мами, сьогодні Аліне опікується українською громадою Лісабона. «Мені хотілося б, аби українці були краще інтегровані в португальське суспільство», — каже депутатка.
Критикувати владу й нічого не робити — нечесно
Як і багато підлітків, уже з юного віку Аліне відчувала незадоволення політикою та політиками, обурювалася з побаченої несправедливості. І, водночас, вважала, що лише критикувати владу й нічого не робити, аби виправити ситуацію, — це також нечесно. Не дивно, що дівчина дуже рано зацікавилася політикою на практиці, під впливом батька ставши монархісткою.
Нині Аліне підтримує ідею конституційної монархії й пов’язує свої сподівання на відновлення монархії в Португалії з принцом Афонсу — сином глави королівського дому країни, дона Дуарте Піу. «У Португалії багато хто підтримує ідею монархії, як у цілому в суспільстві, так і серед політичних партій, навіть серед комуністів», — переконано каже Аліне.
З 2009 року Аліне перебуває в лавах Народно–монархічної партії. У Муніципальній асамблеї Лісабона працює в складі одразу трьох робочих комісій: з питань адміністративної реформи міста, з питань фінансів та майна і з питань соціальної солідарності та інтеграції (ця комісія опікується найбільш незахищеними верствами португальського суспільства, в тому числі іммігрантами).
На останніх парламентських виборах, влітку 2011 року, за Народно–монархічну партію проголосувало всього лише 0,4% виборців Лісабона. Оскільки бар’єр для проходження в національний парламент становить 3%, виборці не голосують за маленькі партії, аби не «втратити» свій голос. Та незважаючи на це, у столиці партія зібрала на 1000 голосів більше, ніж на передостанніх виборчих перегонах, і не в останню чергу завдяки популярності Аліне. На муніципальних виборах монархісти Лісабона зазвичай входять у правоцентристський виборчий блок — разом із соціал–демократами та християнськими демократами, чиї партії сьогодні формують уряд країни.
Мама — хрещена української громади
Українська бабуся Аліне, Алла Дубина, була киянкою з багатої родини. Дід, Василь Галлаш, походив із Кам’янця–Подільського. Пройшов ГУЛАГ, потім був заарештований німцями. Після Другої світової війни, щоб не повертатися у сталінський СРСР, родина переховувалася у Відні. Там батьки працювали в Адміністрації Об’єднаних Націй для допомоги і відбудови, піклуючись про українських біженців (переміщених осіб). Побоюючись можливої депортації в СРСР, адже радянські емісари розшукували українців по всій Західній та Східній Європі, подружжя, перефарбувавши волосся, роздобуло нові документи та сіло на найближчий пароплав до Бразилії. Там оселилися спочатку в Ріо–де–Жанейро, а потім у Порту Алегре, де Василь працював на пивзаводі, а Алла — на підприємстві «Сіменс».
Їхня дочка Людмила, мама Аліне, вивчала філософію та музику, захоплювалася парапсихологією, багато читала. З майбутнім чоловіком познайомилася через листування. Амілкар Гонсалвеш Халл — нащадок британського дворянина, який приїхав до Португалії під час наполеонівських воєн і залишився там назавжди. Амілкар рано обрав військову кар’єру — був авіадиспетчером на базі «Лажеш» (португальська військова база на Азорських островах), проходив військову службу в Африці.
Португалець закохався в ім’я Людмила, таке незвичне у його країні, і приїхав у Бразилію, аби просити її руки. Поверталися в Португалію разом. Із собою Людмила везла лише маленьку валізу з весільною сукнею від «Крістіан Діор», яку пощастило придбати за досить вигідною ціною. Вінчалися молодята в монастирі Жеронімуш — одній із пам’яток архітектури Лісабона.
З самого початку активної української еміграції в Португалію у 1990–х роках Людмила та Амілкар віддавали велику частину свого часу та енергії справі допомоги й захисту українців. Про яких тут фактично нічого не знали і які також майже нічого не знали (бо часто просто не мали такої можливості) про Португалію. У ті небезпечні часи пані Людмила не боялася ані бандитів, які, практично не ховаючись, тероризували українську громаду, ані бюрократів з українського посольства, які мало чим допомагали нашим співвітчизникам. Вона перекладала, допомагаючи роботі поліції, свідчила у судах і навіть відвідувала тюрми.
Людмила Галлаш–Халл і сьогодні бере активну участь у житті української громади. Вона щонеділі безкоштовно дає уроки португальської мови та культури у приміщенні Української греко–католицької церкви неподалік площі Чилі в Лісабоні, допомагає українцям шукати роботу і виконує роль захисниці та хрещеної мами всієї української громади Португалії.
Розповідає Португалії про геноцид українського народу
Українське серце від Людмили успадкувала й дочка. Викладаючи історію мистецтва та португальської і бразильської культури в Університеті Лісабона, Аліне організувала спецкурс історії та культури України. А починаючи з 2005 року, активно долучилася до поширення в Португалії, де раніше про це нічого не знали, інформації про Голодомор 1932—33 років. У 2006–му, з допомогою Асоціації українців Португалії та посольства України, Аліне Галлаш–Халл організувала в приміщенні філологічного факультету Лісабонського університету експозицію, присвячену Голодомору.
Як депутат Муніципальної асамблеї Лісабона Аліне пропонує внести питання про визнання Голодомору актом геноциду українського народу на розгляд столичного «парламенту». Деякі португальські міста таке рішення вже ухвалили, але в Лісабоні боротьба обіцяє бути нелегкою. Адже комуністи та Лівий блок (неотроцькісти), швидше за все, голосуватимуть проти, а позиція соціалістів може несподівано змінитися — в залежності від політичної та економічної ситуації у країні та Європі.