27 сторіч безперервної державності та уроки Японії для світу.
13 лютого 2017, 21:19
Власник сторінки
науковець, філософ
11 лютого наш далекосхідний союзник відзначив 2677 років з дня заснування своєї державності. Згідно з традиційною японською історіографією саме в цей день нащадок богині сонця Аматерасу, перший Імператор Японії Дзімму, зайняв престол. Зараз важко відрізнити легенди та міфи від історичних реалій, коли мова йде про настільки віддалені часи. Але безсумнівно, що японська державність втілена в імператорському домі є найстаршою в світі.
Не варто думати, що цей довгий шлях був легким. Неодноразово виникали загрози для державності та національної єдності але кожного разу японці з честю проходили випробування на міцність.
11 лютого наш далекосхідний союзник відзначив 2677 років з дня заснування своєї державності. Згідно з традиційною японською історіографією саме в цей день нащадок богині сонця Аматерасу, перший Імператор Японії Дзімму, зайняв престол. Зараз важко відрізнити легенди та міфи від історичних реалій, коли мова йде про настільки віддалені часи. Але безсумнівно, що японська державність втілена в імператорському домі є найстаршою в світі.
Не варто думати, що цей довгий шлях був легким. Неодноразово виникали загрози для державності та національної єдності але кожного разу японці з честю проходили випробування на міцність.
Наприкінці Середньовіччя Японія поринула в «добу воюючих країв» -Сенгоку. Протягом декількох поколінь японці жорстоко воювали між собою. Варто відзначити, що в ті часи міжусобиця накладалась на величезні культурні та мовні відмінності між регіонами. Імператорська династія повністю втратила реальну владу і, фактично, не могла забезпечити навіть власну безпеку. Але навіть в ці страшні часи не виникало думок про розчленування країни або знищення імператорської влади. Незважаючи на пролиту кров і відсутність реальної сили за Імператором всі японці продовжували вважати себе єдиним народом під його владою, яка в тих умовах носила характер духовний та символічний.
Ніхто з полководців після захоплення реальної влади над країною не насмілився скинути Імператора посівши його місце. Навіть могутній Ієясу Токугава, який завоював всю Японію залишився лише першим зі слуг Імператора. Вожді самураїв добре розуміли, що на сильного завжди знаходиться сильніший і влада заснована на силі рано чи пізно впаде. Але впавши поховає під собою національну єдність.
Наступне випробування прийшло в Японію разом з експансією Заходу в 19 сторіччі. За часи ізоляції країна відстала від заходу на багато поколінь. У випадку війни, самураям в середньовічних обладунках прийшлось би протистояти арміям з нарізною зброєю і, навіть, першими кулеметами.
Країна знову опинилась перед важким вибором: перетворитись в фактичну колонію, залишившись самими собою, або спробувати змавпувати чужинців (не маючи ніяких гарантій успіху). Японія обрала інший шлях : змінитись для того, щоб залишитись самою собою. Було проголошено гасло «японський дух та знання іноземців»! Стрижнем політичних реформ стали не сумнівні «прогресивні» експерименти, а повернення всієї повноти влади Імператору. Радикальні реформи, розгорнуті в країні, спирались на міцний фундамент традиційних цінностей та усвідомлення необхідності змін саме в національних інтересах.
Екзамен на успішність було блискуче здано в 1905 році, коли Японія виграла війну з Російською імперією. Характерно, що генерали та адмірали, які привели її збройні сили до перемоги, починали свою військову кар’єру з самурайським мечем в якості основної зброї. Російсько-японська ж війна була виграна, в тому числі, і за рахунок більш грамотного використання військової техніки. Японія за одне покоління перегнала одну з найсильніших держав тогочасного світу…
Перша половина 20 сторіччя пройшла для Японії в військових конфліктах, в яких імператорська армія вкрила себе безсмертною славою. Але наприкінці Другої світової війни опинилась в безвихідному положенні. Після того, як було здійснене ядерне бомбардування Хіросіми та Нагасакі, вона була вимушена капітулювати. Але маловідомим фактом є те, що «безумовна капітуляція Японії» не була безумовною. Одну умову Союзники були змушені прийняти – збереження монархії та недоторканість Імператора.
Після війни японців намагались «демократизувати». На перший погляд це ніби вдалось. Але лише на перший погляд…
Японія проводить жорстку міграційну політику, допускаючи до себе лише тих іноземців, які можуть вважатись корисними. Японія принципово вшановує пам'ять своїх героїв Другої світової війни. Важливим моментом є те, що серед них є офіційно визнані Токійським процесом (аналогом Нюрнбергського) «військовими злочинцями». Це викликає безперервні протести з боку ліваків всього світу і різноманітних «потерпілих» (на кшталт комуністичного Китаю). Але японці не визнають справедливим суд переможців над переможеними….
Економічна могутність Японії побудована на традиційній трудовій етиці, яка сягає корінням світогляду середньовічних трудівників. У нас в Європі на зміну їй прийшов, в кращому разі, позбавлений морального виміру капіталізм, а в гіршому - марксистська ідеологія соціального паразитизму. Але елементарне порівняння економічної ефективності явно свідчить не на користь «прогресистських» ініціатив.
Які ж уроки дає нам декількотисячолітній досвід збереження японської державності?
По-перше, немає ситуацій в якій можна добровільно поставити державність під загрозу або тим більше від неї відмовитись. Це найгірше, що може трапитись з країною. Навіть коли Японію розділяли міжусобиці або вона стояла перед необхідністю капітуляції, вона зберігала Імператора, як втілення держави. Якби японці в 1945 році опинились перед необхідністю пожертвувати Імператором під загрозою продовження ядерних бомбардувань вони б обрали бомбардування. І не варто це вважати тупим фанатизмом. В позбавленій державності Україні не було ядерних бомбардувань в 1932-1933 роках але людей загинуло на порядки більше ніж в Хиросимі та Нагасакі.
По-друге, зміни повинні відбуватись не ціною руйнування Традиції, а для її збереження. Якщо меч самурая застарів, це привід дати йому в руки сучаснішу зброю, а не перетворювати в пацифіста. Японія доби Імператора Дзімму технологічно відрізняється від сучасної більше ніж Україна 2017 року від України Скіфо-Сарматської доби. Але це та сама державність, історія якої не переривалась, а фундаментальні цінності якої не ставились під сумнів.
Третє, усвідомлення того, що підкорення волі чужинців може бути лише тимчасовим злом і то лише в випадку відсутності іншого виходу. Досвід Японії після Другої світової війни ясно про це свідчить. Японці не збираються сваритись з США, бо їм це не вигідно. Але вони не дозволяють нікому (в тому числі і американським союзникам) лізти в свої справи. І якщо «світовій спільноті» не до вподоби японські герої або міграційна політика, це проблеми «світової спільноти», а не японців.
Ці прості висновки з японського досвіду можуть стати в пригоді не тільки сучасній Україні, але й країнам Заходу, в двері яких наполегливо стукає «не політкоректна» реальність.
В якості підведеного підсумку та ілюстрації наведемо прощальні слова молодого пілота-камікадзе, написані ним напередодні добровільної смерті в бою.
«Японський спосіб життя воістину прекрасний, і я пишаюсь ним, так само, як пишаюсь історією Японії, її переказами, що відображають чистоту наших предків і їх вірувань - неважливо істинні були ці вірування чи ні. Цей спосіб життя є продуктом усього найкращого, що передали нам наші батьки. І живим втіленням всього прекрасного, що є в нашому минулому, є Імператорська сім'я. У ній викристалізувалася слава і краса Японії і її народу. Велика честь - можливість віддати життя, захищаючи ці красу і славу.»(пілот - камікадзе Теруо Ямагуті.)
Едуард Юрченко
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.