Чому перемагає Ердоган?

Сьогодні Туреччина стоїть перед перспективою всебічного укріплення влади як президента Ердогана особисто так і його політичного курсу в цілому. Зрозуміло ,що це відобразиться на всьому регіоні, зокрема й на Україні та інших країнах Інтермаріуму. Крім того успіхи Ердогана мають певне значення як ілюстрація процесів ,що поступово охоплюють собою весь світ , а не тільки його ісламську частину.

Сьогодні Туреччина стоїть перед перспективою всебічного укріплення влади як президента Ердогана особисто так і його політичного курсу в цілому. Зрозуміло ,що це відобразиться на всьому регіоні, зокрема й на Україні та інших країнах Інтермаріуму. Крім того успіхи Ердогана мають певне значення як ілюстрація процесів ,що поступово охоплюють собою весь світ , а не тільки його ісламську частину.

Доба Ердогана знаменує собою відхід від принципів попереднього періоду розвитку Туреччини і народження суспільства та держави абсолютно іншого типу. Справа в тому ,що Турецька республіка після реформ Кемаля Ататюрка базувалась на ідеях секуляризації (де-факто напівдержавного атеїзму) , громадянсько-мовного націоналізму, республіканської форми правління, відмови від імперських амбіцій та інтеграції в Західний світ.

Але після приходу до влади Ердогана ситуація різко розгорнулась в протилежному напрямку…

По- перше було розпочато політику ісламізації Туреччини. Об’єктивно кажучи більшість турок була і залишається мусульманами але протягом останніх десятиріч їм достатньо жорстко нав’язувались абсолютно інші стандарти поведінки. Наприклад офіційно було заборонено носіння хіджабу та іншого традиційного ісламського одягу, під певним тиском перебувала система релігійного виховання , а дискримінація практикуючих мусульман була розповсюдженою практикою. Все це систематично призводило до напруження між більшістю населення та правлячою верхівкою. Більшість підтримувала про-ісламські сили на виборах, влада відповідала військовими переворотами. Армія відкрито вважалась головним охоронцем принципів секулярної держави.

Але в останні роки відбулась ре-ісламізація країни. Хіджаб знову дозволено. Ісламські навчальні заклади отримують підтримку держави. Крім того релігійне виховання знову повернулось до державних шкіл (правда в вигляді факультативу). Керівництво країни відверто заявляє про підтримку ісламських принципів. Це явно підтверджується в культурній політиці. Якщо раніше ЛГБТ-рух користувався підтримкою та захистом держави то тепер спроби гей-парадів припиняють за допомоги поліцейського  газу та дубців.

По-друге , на місце суміші громадянсько-мовного націоналізму та відмови від великодержавності прийшла ідеологія неоосманізму. Націоналізм кемалістського зразка  орієнтувався на модерну націю об’єднану спільною мовою та громадянством. Етнічний фактор при цьому не враховувався. Крім того ця специфічна форма націоналізму не підтримувала власне турецьких культурних традицій. Навпаки , навіть турецька мова зазнала глибокої реформи, фактично перетворившись в іншу. Принаймні зараз вважається ,що сучасним  туркам без спеціалізованої освіти важко читати тексти навіть сторічної давнини. Ну, а вершиною геополітичних амбіцій вважалась інтеграція в ЄС.

Неоосманізм навпаки проголошує боротьбу за відродження традиційної турецької культури. Треба відмітити ,що мова йде саме про турецьку культуру османського зразку , а не про ісламську культуру «взагалі» як у більшості ісламістів. Доба Османської імперії проголошується своєрідним ідеалом.

Але набагато важливішим аспектом є геополітичний вимір неоосманізму. Мова йде про боротьбу за поступове повернення Османської імперії але вже на новому рівні розвитку. На місце завоюванням приходить культурна та економічна експансія. Але амбіції від цього не стають слабшими.

«Так, ми «нові османи». Ми змушені займатися сусідніми країнами. І навіть йдемо в Африку. Великі держави спостерігають за цим з розгубленістю.» заявив А. Давутоглу, міністр закордонних справ Туреччини.

Цікаво ,що в сучасній Туреччині відбулась справжня реабілітація Османської монархії. Більш того укріплення авторитарної влади президента порівнюють з відновленням султаната як його вороги так і прихильники.

Отже , як на перший погляд ми бачимо звичайну хвилю поміркованого ісламізму з національною специфікою. Критики Ердогана з лівих та ліберальних позицій так і кажуть про «розгул мракобісся» та «поразку демократії». Але в тому то й справа ,що все не так просто.

Світ 20 сторіччя вже пішов. Новий світ ,що приходить йому на заміну буде базуватись на абсолютно інших принципах.

Сучасний французький дослідник Гійом Фай визначає умонастрій майбутнього ( частково сьогодення) як археофутуризм.

«Археофутуризм – умонастрій, згідно якому майбутнє знову звернеться до цінностей предків […]

Археофутуризм протистоїть одночасно сучасності та консерватизму, ставлячи їх на одну дошку та вважаючи сучасність архаїчною, тому що її ідеали та великі проекти зазнали краху. Наука та техніка, наприклад, несумісні з гуманітарними та егалітарними цінностями сучасності. ХХІ сторіччя стане свідком викликів, які космополітична західна буржуазна ідеологія вважала похованими: боротьба самобутніх форм, релігій та традицій; геополітичні конфлікти; етнічне питання, підняте на світовий рівень і боротьба за рідкісні ресурси […]» 

Спостереження за світом сьогодення підтверджують такий погляд. Ми бачимо щоденні міжетнічні і міжрасові конфлікти. Релігієзнавці попереджають про «велике повернення релігії». Демократичні державні механізми демонструють все більшу неефективність. Геополітична боротьба знову повернулась на світову арену в усій красі та жорстокості.

Оптимістично дивитись сьогодні на майбутнє «цивілізованого ліберального світу» з щирим оптимізмом можуть хіба ,що персонажі життя яких проходить в певному (досить обмеженому) секторі соцмереж.

Які шанси мають в такому світі принципи покладені в фундамент попередньої турецької держави? Не варто забувати , що Туреччина це не Нідерланди або Швеція. Протистояння ісламізму в ісламській країні , до того ж крихких позицій матеріалізму та секуляризму, не що інше як різновид самогубства. Так само відмова від великої геополітичної гри  для країни з потенціалом Туреччини, в сучасних умовах, різновид самокастрації в масштабах народу.

Але чи відповідає політики Ердогана критеріям власне сьогодення? Архаїка османська та ісламська в ній  безумовно присутня і відіграє не останню роль. Питання в специфічно сучасних викликах.

Загальновідомо ,що фундаментом національного успіху в 21 сторіччі є інвестиції в науку та освіту. Це надійний індикатор того наскільки країна здатна виживати в сучасному світі.

Ердоган збільшив бюджет Міністерства освіти з 7,5 мільярда лір у 2002 році до 34 млрд лір у 2011 році, що склало найбільшу частку національного бюджету, надану одному міністерству. Термін обов'язкової освіти був збільшений з восьми років до дванадцяти . У 2003 році турецький уряд, разом з ЮНІСЕФ, почав кампанію під назвою «Школа для дівчаток!» (Тур. Haydi Kızlar Okula!). Метою цієї кампанії було ліквідувати гендерної розрив в зарахуванні в початкову школу шляхом надання якісної базової освіти для всіх дівчаток, особливо в південно-східній Туреччині.

У 2005 році парламент Туреччини надав амністію студентам, відрахованим з вузів до 2003 року. Амністія застосовувалася до студентів, звільненим з академічних або дисциплінарним підстав . У 2004 році підручники стали безкоштовними, а з 2008 в кожній провінції в Туреччині є свій університет. За час перебування Ердогана на посаді прем'єр-міністра кількість університетів в Туреччині збільшилася майже в два рази: з 98 у 2002 році до 186 в жовтні 2012 року.

Отже, сучасна Туреччина не просто зберігає свій ключ до майбутнього але й нарощує швидкість для прориву в це майбутнє. Характерно ,що краща освіта пропонується дівчатам разом з  пропозицією одягнути хіджаб. Ердоган явно не хоче відповідати стереотипам лібералів про «релігійних мракобісів». Для нього наука та освіта це зброя в боротьбі за іслам та ідеї османізма.

Характерними є методи експансії та геополітичної боротьби ,що декларують та вживають «новітні османи».

Пост міністра закордонних справ Турецької Республіки з 1 травня 2009 року обіймає Ахмет Давутоглу. Серед  його  статей і книг найбільш важливе місце займає монографія «Стратегічна глибина» , яка відображає цілі і завдання поточної зовнішньої політики країни. Саме під керівництвом цього міністра Туреччина сформувала доктрину «Нуль проблем з сусідами» , яка спочатку стала символом миротворчої політики, а згодом трансформувалася в агресивну концепцію щодо зміни статусу країни за рахунок управління процесами в сусідніх державах.

Фактично «Нуль проблем з сусідами» це різновид доктрини «м’якої сили» тобто експансії з опорою на економіку та культуру , з врахуванням певних інтересів тих хто є об’єктом експансії. Класик сучасної соціальної філософії Елвін Тоффлер виділяє три джерела влади: сила, гроші та знання. Вони не можуть замінити один одного але їх ефективність все одно не однакова. Найбільш гнучким та ефективним джерелом влади він вважає саме знання.

Ніби то згідно з його рекомендаціями саме такий шлях обирає неоосманізм. В першу чергу культурно і освіта , як інструмент експансії , потім економіка, в крайньому випадку збройна сила (до її використання Туреччина теж готова як ніколи).

Яскравим прикладом є проникнення Туреччини в Африку на південь від Сахари. Про ї експансію в ісламському світі  розповісти буде важкувато через великий обсяг матеріалу.

Торговий оборот з африканськими країнами в останні роки зростає стрімкими темпами. У 1990 - 2008 роках він виріс в 8 разів. У 2008 році обсяг торгового обороту Туреччини з Тропічної Африкою склав 5,7 мільярда доларів . Було проголошено «Африканську стратегію» Туреччини , стали розроблятися проекти з розвитку країн Тропічної Африки, систематично відбуваються візити турецького керівництва в африканські країни.

Посольства Туреччини відкриті в 17 африканських країнах на південь від Сахари. Туреччина розвиває відносини з Африканським Союзом. З квітня 2005 року Анкара є спостерігачем в цій організації. Туреччина, яку Африканський Союз у 2008 році оголосив Стратегічним партнером Африки, прагне до створення постійно діючих механізмів консультацій. У 2008 році в Стамбулі був проведений «Перший турецько-африканський саміт співробітництва», спрямований на розвиток відносин в різних сферах і їх поступову інституціаналізацію.

У країнах Африки на південь від Сахари Туреччина робить акцент на культурні та релігійні зв'язки. Намагаючись заручитися підтримкою африканських народів, турецька влада  постійно підкреслює, що «у них немає на континенті колоніального минулого». Першочергове місце в зміцненні своїх позицій в Тропічній Африці Туреччина відводить освіті. Щорічно виділяються стипендії та гранти на навчання африканських студентів в турецьких вузах.

Таким чином, освіта і культурне співробітництво - це ті важливі «інструменти», які Туреччина активно використовує по відношенню до країн Тропічної Африки. Саме завдяки цим механізмам «м'якої сили», образ Туреччини на африканському континенті носить позитивний характер, і престиж її як зразкової держави продовжує зростати.

Отже , курс Ердогана поєднує в собі ісламізацію та інвестиції в освіту , хіджаб та університет, імперську ідею та «Нуль проблем з сусідами».

Все це є ключем до його успіхів у зовнішній та внутрішній політиці. Але ми повинні пам’ятати ,що Туреччина або тим більше  неоосманський проект завжди будуть вважати Україну та Інтермаріум вектором своїх інтересів. В жорстокому але цікавому світі 21 сторіччя держави керуються здоровим егоїзмом. Відповідно і те як обернеться для нас таке сусідство залежить від нашої сили чи слабкості.  Заради сильного Києва можна пожертвувати стосунками не тільки з Москвою але й з важливішими потугами, а слабкий буде сприйматись в якості розмінної монети.