Вирок історії

Про те, що донині викликає дискусії

Куций розум хама винахідливий на пошук виправдання власній недолугості. Аргументи, котрими він послуговуватиметься, вражатимуть розміром абсурду й безглуздості. На противагу їм, богобоязливі діти світла (маю на увазі наділених належними талантами патріотів) скромно рятуючись від морального й фізичного перевтомлення й вбивства власних нервових клітин, слухняно втілюючи в життя одну з порад Христа не сипати перед свинею перлів і бісеру, ухиляються від виснажливих і здебільше беззмістовних дискусій (чи то б пак малоконтрольованих в царині лексики словесних баталій).

Чеснота гідності є чужою і незрозумілою для морально розкладеного і духовно здеградованого люду. Дискусії про доцільність чи недоцільність збереження побудованих в період окупації бовванів і монументів діячам комуністичного режиму, донині переростають в дохрипотні суперечки. Нав’язаний українцям зовнішніми потугами тоталітарний матеріалістичний устрій, насправді був цілком чужим духові й менталітету українського народу. Грабунок який нарекли колективізацією, штучний голодомор, силовий, під загрозою смерті примус до виконання різноманітних повинностей (служба українців в окупаційній армії та вимушена участь в бойових діях), рівно як і сплата надуманих податків, насправді були звичайнісіньким геноцидом і винародовленням.

Кілька гучних, ініційованих й здійснених активістами патріотичних середовищ, демонтажів пам’ятників Леніну стали причиною порушення проти них кримінальних справ з боку церберів системи. Запопадливі виконавці вказівок злодійкуватої постокупаційної номенклатури, донині не розуміють, що факт існування на українській землі обтесаних кам’яних брил які незаслужено вшановують ідеолога інтернаціоналізму, є наругою над пам’яттю мільйонів закатованих комуністичною системою українців.

Нещодавно, разом з товаришем, мені довелось відвідати село Водотиї Брусилівського району Житомирської області. Місцевій громаді сварки депутатів в телевізійних студіях видаються нудним і нецікавим видовищем. Лишені колгоспом у спадок погруддя Леніну й трьом запроданцям –комунарам, мають вигляд занедбаних, й нікому не потрібних речей. На моє запитання, ким були насправді перші сільські комунари і від чиїх куль чи ножів загинули, ніхто так і не дав чіткої відповіді. Незаздрісна доля зрадників нащадків не цікавить. Так само мешканців Водотиїв не цікавить й питання полагодження тріснутого від часу кам’яного обличчя Леніна. Невблаганний в своєму плинові час виніс свій вирок.

                                                                                                   Олесь Вахній