На Запорозькій Січі сформувався своєрідний суспільно-політичний устрій.Найвищим органом влади була січова (військова) рада. Головна функція ради полягала у реалізації колективної волі товариства, поняття якої посідало центральне місце в системі демократичних громадянських цінностей запорозької спільноти.
Згідно зі звичаєвим правом у роботі січової ради брали участь усі козаки, які на той час перебували у Січі. (За деякими твердженнями, не допускалися до виборів старшини лише козаки-новобранці в перші роки свого перебування на Січі). Кожний мав однакове право голосу. Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі депутацій від куренів або ж винятково старшинські. Зібрання козаків з їхньої ініціативи називалося чернецькою радою.
Рада на Запоріжжі була водночас і вищим законодавчим, і адміністративним, і судовим органом влади. На розгляд ради виносилися найважливіші питання життєдіяльності козацького товариства: встановлення козацького устрою, вирішення питань про участь війська у війні, обсяг і характер повинностей Запорозького війська, ведення переговорів із представниками інших країн, заслуховувалися звіти вищих керівників. Нерідко січова рада виступала і як вища судова інстанція у найбільш складних справах. Участь козаків у раді розглядалася як громадянський обов'язок, тому нерідко ледачих підганяли на зібрання киями.
Рада реалізовувала свої повноваження через козацьке коло (велике, мале). Велике козацьке коло складало січове товариство разом із курінними отаманами. Кожен із присутніх на раді козаків міг вільно висловити свою думку. Після тривалих нарад (могли тривати й не один день) козацька рада ухвалювала рішення, яке обов'язково ґрунтувалося на засаді одностайної згоди всіх учасників зібрання. Ця згода досягалася через спрощену процедуру волевиявлення, що зводилася до схвальних або заперечних вигуків і підкидання шапок. Думка більшості перетворювалася на одностайне рішення ради, оскільки меншість завжди була змушена коритися диктату більшості, незгодним загрожували смертю. Це був спосіб, завдяки якому запорозька спільнота, організована на засадах військового суспільства і прямої демократії, забезпечувала свою політичну і військову згуртованість, а також достатній рівень правової й громадянської дисципліни.
Коли козацьке коло обговорювало питання порядку денного в принциповому плані, для пророблення механізму їх реалізації збиралося на нараду мале козацьке коло з представників старшини. Члени малої ради засідали сидячи на землі посередині великого козацького кола. Свої пропозиції, зокрема й підготовлені письмово, вони подавали на розгляд і затвердження великому козацькому колу. Про результати розгляду питання в малому колі козацькому зібранню повідомляли осавули.
Породжена методом прямої демократії колективна воля запорозької громади була обов'язковою для виконання не тільки для січових козаків, мешканців запорозьких слобод і хуторів-зимівників, а й для всіх представників владної ієрархії включно з кошовим. Рада мала достатньо механізмів, аби протистояти ексцесам, пов'язаним з ігноруванням волі спільноти й невиконанням спільних ухвал. Насамперед, існувала практика усунення винуватців із їхніх посад та жорстоких репресій стосовно тих, хто наважувався не виконувати важливих постанов ради. Каралися посли, які, на думку учасників ради, недостатньо ретельно виконали доручену їм справу. Позбавлялися булави, а інколи й життя гетьмани чи кошові, котрі не виправдовували сподівань громади або ж підозрювалися у відхиленні від політичної лінії, визначеної загальною козацькою радою. Наприклад, за спроби посилити свої владні прерогативи за рахунок товариства був страчений козаками один із перших козацьких ватажків Предслав Лянцкоронський.
Ради скликалися обов'язково тричі на рік - на Новий рік, Великдень і Покрову, а також у міру необхідності. Найважливішою вважалася рада, що збиралася на Новий рік. На неї покладалося завдання переобрання виконавчої структури Січі - коша (кошового уряду) та перерозподілу між членами січового товариства угідь, що перебували в підпорядкуванні коша. Кіш як центральний орган управління відав адміністративними, військовими, судовим й навіть духовними справами козацького товариства. Він складався з військової (командної) старшини, до якої входили отаман, суддя, писар і осавул. На чолі коша стояв виборний кошовий отаман.
Кошового отамана обирали на рік. Вибори, як правило проходили 1 січня кожного року разом із кошовим обилали і всю військову старшину. Це не означало, що обраний мав обов'язково керувати увесь свій термін. Його могли переобрати в будь-який момент. Але для того, щоб ініціювати переобрання кошового отамана, або будь-якої іншої посадової особи, треба було мати вагомі аргументи. Ними могли бути злочин, незадовільне керівництво громадою та зрада. Відомі випадки, коли кошові закінчували життя самогубством. Дехто з кошових обіймав цю посаду по 10-15 років, як, скажімо, І. Сірко або П. Калнишевський.
Вибори кошового отамана знаменували кульмінаційний момент ради, оскільки від його діяльності значною мірою залежало життя на Січі протягом цілого року. Кошовий отаман зосереджував у своїх руках велику військово-адміністративну та судову владу. Він наділявся надзвичайними повноваженнями під час воєнних дій, але ніколи не був необмеженим диктатором. У своїх діях кошовий отаман керувався козацькими звичаями й традиціями. У мирний час владу кошового отамана обмежували: щорічний звіт перед військовою радою, річний термін перебування на посаді, а також сама військова рада, яка будь-коли могла зажадати звіту отамана. Кошовий отаман керував усіма галузями козацьких вольностей у Січі, паланках, зимівниках; від імені товариства вступав у дипломатичні зносини з іншими державами. Кошовий затверджував обраних або призначених козаків на посади, а також розподіл земель (паланок) і трофеїв між куренями; вирішував питання прийняття козаків до війська або їх звільнення. Як верховному судді йому належало остаточне вирішення або затвердження у справі, вибір виду й міри покарання винного чи злочинця. Тож найчастіше кошовий отаман виступав у ролі найвищої апеляційної інстанції. Іноді, залежно від ситуації й характеру порушення заведеного порядку, він розглядав провину безпосередньо. До обов'язків кошового входило також призначення духовних осіб у січову й паланкові церкви.
Другою після отамана особою в Запорозькій Січі був військовий суддя, який виступав гарантом дотримання споконвічних звичаїв січової спільноти. У виконанні своїх основних функцій військовий суддя керувався не писаним законом, а переказами й традиціями, закріпленими багатовіковим досвідом народу. На суддю покладався обов'язок вершити судочинство «швидко, справедливо та безпристрасно». Він розбирав кримінальні й цивільні справи, чинив суд над злочинцями, давав поради протиборчим сторонам, але найбільш складні й відповідальні справи разом із своїми пропозиціями передавав для остаточного затвердження кошовому отаманові або раді. За відсутності кошового отамана суддя переймав його обов'язки, тобто ставав наказним кошовим отаманом. За допомоги військового скарбничого він регулював витрати коштів на Січі та виконував обов'язки начальника артилерії. Зовнішньою ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, яку він мусив завжди мати при собі під час загальних рад і скріплювати нею всі постанови січового товариства.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.