"Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість,
то тяжке ярмо,покладене долею на мої плечі..."
Дійсно, Іван Якович Франко - визначна постать в українській історії, причетна до всіх проявів суспільно-політичного й культурного життя кінця XIX - початку XX століття. Однак, шлях його становлення як поета, яскравого громадського діяча та науковця був доволі складним і тернистим.
Вже у роки навчання у Дрогобицькій гімназії, Франко отримав величний атестат зрілості, що свідчив про високий інтелект і талант юнака, які ще тоді сформували світогляд й визначили його подальшу діяльність.Вступивши до Львівського університету, хлопець виробляє власний стиль написання творів, детально вивчає літературу багатьох країн. У той же час відбувається розпал суперечок між народовцями і москвофілами.Тоді молодий студент знайомиться з Михайлом Павликом, разом з ним працює в журналі "Друг", кардинально змінюючи ідеологію панування москвофільства на радикальність.
Близько 1875 року Франко виступає на засіданні "Академического кружка" зі статею "Поезія і її становисько в наших временах", в якій пробує зрозуміти сутність поезії, її взаємозв'язок із повсякденним життям, пояснюючи те, що "життя - то поезія, а поезія - то життя". Усе більше заглибившись у літературно-публіцистичну діяльність "галицький мужик, не імпульсивний, але нескінченно витривалий і працездатний" виявляє інтерес до соціальних проблем,намагається просвітити читачів не тільки творами зарубіжної літератури, а й соціально-економічними ідеями, прагне нових прогресивних поглядів, яка покращили б становище країни.
70 - 80-рр. для українського суспільства - період могутнього впливу ідей Михайла Драгоманова, думки якого, звісно, мали важливе значення для Франка.Саме тоді він працює під опікою свого наставника, набуває досвіду, багато пише і перекладає.На жаль, внесок обох мислителів у національно-політичне формування свідомості українців був недовготривалим.Натомість почалися доноси проти національно спрямованої молоді, антисоціалістичні кампанії, арешти.
Вперше Івана Франка заарештували 11 червня 1877 року.Про цю подію він пише так:"Безтолковий процес, котрий упав на мене, як серед вулиці цегла на голову, і котрий скінчився моїм засудженням, був для мене стршною і тяжкою пробою.Дев'ять місяців, пробутих у тюрмі, були для мене туртурою.Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14-18, перекидувано з камери до камери, при ненастанних ревізіях та придирках".
Звільнений 5 березня 1878 року, митець продовжує вірно служити своєму народу,у квітні того ж року видає перший номер "Громадського друга", хоча його і конфісковує поліція. Незважаючи на це, Франко публікує гострі полемічні статті, переклади, оповідання.Після другого арешту (4 березня 1880 року) Іван Якович співпрацює у народовських часописах "Правда", "Зоря", через що Драгоманов докоряє і картає його за "безпринципність, компромісність, нещирість до товаришів, поверховість і уривчастість до праці..." Звичайно,редакторський диктат, цензорські обмеження пригнічують Франка, проте у 80-рр. настає період інтенсивної журналістської діяльності, художньо-творчих задумів і планів, які знову перериваються третім арештом(16 серпня 1889 року) - "божевіллям у дусі часу", за словами самого письменника.
1890 року за ініціативи Франка й Павлика у Львові було створено Російсько-українську радикальну партію- першу політичну партію на українських землях, яка прагнула поєднати теоретичні засади соціалізму із захистом соціальних інтересів селян та національних інтересів українців. Протягом 8 років Іван Франко був незмінним головою й одним з головних ідеологів.Згодом сформована ідея української національності вже не співпадала з переконаннями вчителя Драгоманова, що врешті-решт і зумовило зміни у політичних поглядах цього чоловіка.
У 1899 році Франко вийшов зі складу РУРП,вважаючи,що радикали не виконали найголовнішого завдання - не залучили селянські маси до свідомого політичного життя і не стали всенародною партією.Тому колишній очільник радикальної партії створює нову - Українську національно-демократичну партію(кінець 1899 року), відчувши себе "насамперед русином,а потім радикалом". Також у цей час митець зайнятий справами Наукового товариства імені Тараса Шевченка,а також редагуванням багатьох видань, зокрема "Літературно-наукового вісника".Навіть до останніх днів (28 травня 1916 року) не випускає з рук пера.
Недаремно Івана Франка називають титаном праці й думки, "розумом і серцем нашого народу".Фактично все своє свідоме життя Великий Каменяр навчався, демонструючи блискучі знання, займався самоосвітою,знав 14 мов, написав понад 6 тисяч художніх творів і наукових праць.Його життя - це приклад творчої самосвідомості, жертовності і служіння в ім'я українського народу.Саме така геніальна особистість як Іван Франко зуміла донести до всього людства громадські ідеали нації, зберегти віру у високе покликання людини,у торжество християнських цінностей та істин.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.