Постать Петра Конашевича – Сагайдачного в історії України

Безперечно,всім нам відомий Петро Конашевич - Сагайдачний, але не кожен здогадується,яку роль відіграв ватажок Запорізької Січі у подальшому формуванні української державності.

     Визначне місце в історії України кінця XVI  - початку  XVII століття посідає відомий в усьому світі полководець,дипломат,громадський і культурний діяч Петро Конашевич – Сагайдачний. Саме він зумів за короткий проміжок часу поєднати інтереси двох найактивніших частин українського громадянства – козацтва й міщансько – духовної інтелігенції. Але для того,щоб зрозуміти всю значущість досягнень цієї видатної особистості,варто згадати сторінки життя гетьмана.

    Народився Петро Конашевич у с. Кульчиці на Галичині(нині – Львівська область) у шляхетській родині. Закінчив один з найкращих на ту пору навчальних закладів – Острозьку академію,звідки  вирушив на Запорозьку Січ. Неодноразово брав участь у козацьких походах,обирався обозним,кошовим отаманом. Під його проводом запорожці взяли Оттоманську Порту і Кримське ханство,того ж 1606 року атакували й здобули штурмом турецьку фортецю Варну.

   Після вдалих походів та гучних перемог Петра Сагайдачного обирають гетьманом,який одразу ж узявся за проведення реформи війська,щоб вільне козацтво не перетворилося на звичайні зграї розбійників. Відповідно до цього розпорядження був складений реєстр запорожців,створені регулярні полки,всі козаки мали вогнепальну зброю,у кожного був змінний кінь,щодня проводилися навчання. У своєму війську Сагайдачний підтримував порядок і тверду дисципліну,тому покарання за провини були нечувано жорстокими. 

   За час його правління козаки вперше відчули себе причетними до великого історичного руху,боротьби за незалежність,віру,батьківську спадщину. За словами істориків, у гетьманській діяльності Петро Сагайдачний керувався прагматизмом,твердим розрахунком й водночас схильністю до компромісів. У свою чергу поляк Ян Собеський писав про нього так:«Взагалі був це чоловік великого духу,що сам шукав небезпеки,легковажив життям,у битві був першим,коли доводилося відступати – останнім,був проворний,діяльний,в таборі сторожкий,мало спав і не пиячив…на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний.»

   Протягом кількох років завдяки заохочуванням польського уряду й баченні власного інтересу козаки здійснювали походи на Московщину. Повертаючись додому,вони розгромили турецький флот біля м. Очаків. Проте,воюючи з турками й татарами,Сагайдачний не забував, що і Польща – ворог України,бо все дужче обмежувала права українського населення,все тяжче утискала православну віру,поширюючи католицтво. Назрівали часи боротьби з Польщею, однак,вбачаючи загрозу ще й з боку бусурманів , гетьман вирішив боротися не зброєю, а лише культурними засобами.

   У 1616 році відбулася грандіозна військова операція – взяття Кафи(нині – Феодосія) – найбільшого ринку рабів того часу,в результаті якої було звільнено десятки тисяч невільників. Завдяки цій великій перемозі слава Сагайдачного розійшлася по всьому світу. Дмитро Яворницький писав:«Дивна сміливість, швидкість усіх козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь – які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний поводир, яким був Петро Конашевич – Сагайдачний.»

   У 1618 році козацьке військо під час Московської кампанії здобуло Путивль, Єлець, Лівни і допомогло у поході польським військам королевича Владислава на Москву.

    Але не тільки військова удача супроводжувала козацького ватажка. Сагайдачний був відомий як заступник і захисник православ’я, борець за піднесення національної української культури. Зробивши своєю резиденцією Київ(1619 р.) та вступивши з усім військом до Київського (Богоявленського) братства (1620 р.),Сагайдачний бере під захист усе православне населення України і повертає Києву статус культурно – релігійного центру,відновлює православну ієрархію.

    З 1620 року йшла запекла війна між турками та поляками, значну роль у якій зіграли козаки на чолі з Сагайдачним. Під час вирішальної битви під Хотином, загін козаків прийняв на себе головний удар турків. Як писав Іван Франко, «Туреччина, отримавши перший рішучий удар під Хотином 1621 р., почала сходити з зеніту своєї величі і сили.» Тож перемога під Хотином мала загальноєвропейське значення, адже від турецького поневолення була врятована вся Західна Європа.

    Однак, для досвідченого воєначальника ця битва стала фатальною. У 1622 році від ран, отриманих у хотинському бою, Петро Конашевич - Сагайдачний помер у Києві. Перед смертю гетьман заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі — зокрема Київському братству і Львівській братській школі. Поховали його у Богоявленській церкві Київського Братського монастиря на Подолі.

    Після смерті очільника українського козацтва, ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича – Сагайдачного», в яких прославляв заслуги знаменитого полководця перед Батьківщиною.

Як мужність запорожців королі пізнали,

То їм за герб такого рицаря признали.

Вітчизні він готовий завжди послужити

І за її свободу голову зложити.

А треба, то землею він пройде, водою,

   На протязі століть слава про гетьмана закарбувалася у творах художньої літератури,козацьких думах та народних піснях. На його честь у містах України споруджені пам’ятники,його ім‘ям названі вулиці,навчальні заклади.

    З давніх – давен і донині українці вшановують пам'ять легендарного захисника своєї вітчизни. Згадка про нього назавжди збереглася в історії людства, вона передається з покоління в покоління,а значить живе у віках.