Право як правова фікція

У юриспруденції є таке поняття як правова фікція. Грубо кажучи це визнання певної неіснуючої обставини існуючою. Але чи не є саме право фікцією?

У юриспруденції є таке поняття як правова фікція. Грубо кажучи це визнання певної неіснуючої обставини існуючою. Але чи не є саме право фікцією? В Україні вже стало звичним говорити про вибіркове правосуддя, але, на мою думку, слід говорити про вибіркове право, адже фактично існує воно тільки для нижчих суспільних класів. Прикладів існує безліч:

-            чиновники та багатії легко уникають невигідних положень закону чи відповідальності. Звичайні громадяни теж мають таку можливість, але це більш рідкісне і не таке масштабне явище;

-            законодавство постійно змінюється під діючу владу(наприклад, виборче) чи певних осіб(під ув’язнену Ю.Тимошенко);

-            у нас заборонене подвійне громадянство, але біля половини жителів прикордонних областей мають 2 паспорти, а СБУ нічого не робить;

-            хабарі є злочином і народ публічно висловлює осуд цього явища, а у державі постійно приймаються закони, постанови, програми подолання корупції, але більшість дає і бере хабарі. І якщо справді хтось захоче це зупинити, то його зненавидять і знищать;

-            Конституція зараз часто сприймається громадянами як збірка казок, бо не відображає реальність;

-            у суспільстві дуже поширена конформістська(«роби як всі») та маргінальна(на межі, страх  відповідальності як стримувач) поведінка, а соціально активна чи законослухняна сприймається зневажливо. Наше суспільство не любить тих, хто «качає свої права» і сміється над тими, хто чекає зеленого світла на світлофорах.

-            працює «теорія розбитих вікон» М.Градуела – відчуваючи безкарність за дрібні порушення, люди починають робити серйозніші.

На рівні міжнародного права ситуація не краща. Воно теж діє тільки для слабших країн. Ті ж США та Росія можуть безперешкодно починати війни з сумнівних підстав і ніхто їх не зупинить крім таких самих привілейованих держав. Міжнародні інституції є бутафорією задля створення ілюзії співробітництва та дотримання права. Зокрема, ООН є такою ж недолугою та безхарактерною структурою, як і її попередниця – Ліга Націй. Ми добре пам’ятаємо чим закінчилася слабкість цього органу для світу. Ще одна структура, Європейський суд з прав людини, насправді займається суто стягненням штрафів за моральну шкоду та рекомендаціями, а фактично не відновлює порушених прав(принаймні стосовно України).

Зважаючи на вищесказане, я б виділив «право сильних» і «право слабких» як фактичні форми існування права. Звичайно, тут можна заперечити, що окремі правопорушення завжди будуть і це не привід робити такі заяви, але йдеться про систематичні явища, неофіційно схвалені державою і суспільством. Добре описує цю ситуацію така цитата: «Зрештою, суспільство, яке з такою нескінченною терпимістю ставиться до корупції та насильства, просто зобов'язане було безкомпромісно боротися з дрібними правопорушеннями хоча б для того, щоб переконати саме себе, що воно ще не остаточно розлучилося зі своїми високими принципами і широко розрекламованими стандартами.» (Дін Кунц «Єдиний, хто вижив»). Правомірна поведінка зараз забезпечується переважно страхом відповідальності, а мала б позитивними цінностями. На сучасному етапі вони є такими, що скоріше сприяють неправомірній і державі слід звернути на це увагу, а не тільки роздавати «пряники».

Важливою причиною таких явищ як знецінення права та правовий нігілізм є наші правоохоронні органи.  У 2011 р. за соцопитуванням 57% українців не підтримували діяльність міліції. Про довіру до цього органу результати ще гірші. Це вже незаперечний факт української дійсності, що правоохоронні органи якщо і охороняють права, то вищих класів. Для звичайних громадян вони часто є загрозою. Систематично у ЗМІ з’являється інформація про побиття, згвалтування чи навіть вбивство правоохоронцями людей. І це тільки ті випадки, котрі стали публічними. Як би парадоксально це не звучало, але держава і правоохоронці зокрема, не забезпечують захист громадян, а є загрозою для них. За таких умов люди змушені розраховувати тільки на себе, що часто призводить до самосуду.

Загалом, можна сказати, що проблеми значно глибші права. Сучасне суспільство вважає нормальними занадто багато ненормальних явищ. На фоні прогресуючої деградації людства, можна говорити не тільки про знецінення права, а й про знецінення ідеалів, моралі, принципів і самого життя.

Іван Лендєл