«Мовній» революції в Україні НЕ бути?

«Мовній» революції в Україні НЕ бути?

Питання двомовності в пострадянській країні – справжня ахіллесова п’ята для українців. А для політиків – щось на кшталт musthave будь-якого сезону виборів. Але не завжди використання того, що дійсно повинне мати місце – як мовне питання, наприклад, є ефективним.

У нашій нинішній країні з прогнозованим дефіцитом бюджету більше ніж в 3,5 рази, ніж минулого року,   musthave-вів набагато, НАБАГАТО(!) більше. От наприклад: низький рівень (а то й їх тривала відсутність) заробітних виплат бюджетникам і пенсіонерам. Проте, з огляду на основи політичного PR, ця проблема не становить загальнодержавної важливості тому, що не зачіпає, як кажуть, всіх і кожного.  Інше діло – мова: у когось вона калинова, а хтось «без русского языка не сколотит и сапога». Здавалось би, ось воно – те, що дотичне до всіх і кожного. Але ж, окрім фактору охоплення аудиторії, існує й часовий фактор. Останній й обумовлює актуальність певної проблеми в суспільстві. Інакше кажучи – немає сенсу заможному аристократу водити картинною галереєю жебрака, який й думає хіба що про шматок хліба. Так і навряд дієвими будуть національні гасла типу «Говори українською!», коли кожен другий у країні думає про забезпечення себе й своїх родин хоча б (!) їжею, ліками та одягом. 

Відповідь на те, чому в сучасній Україні навколо мовного питання не можливо створити революції, можна знайти й у праці Абрахама Маслоу. Згідно піраміди потреб американського психолога більшість українців нині можна віднести до першої щаблі фізіологічних потреб. А потреба культури, до складу якої входить й чистота мови, знаходиться набагато щабель вище. Саме тому мовне питання не є першочерговим для людей, а його використання як політичного інструменту не здатне здійняти революцію.