«Мовній» революції в Україні НЕ бути?
Питання двомовності в
пострадянській країні – справжня ахіллесова п’ята для українців. А для
політиків – щось на кшталт musthave будь-якого сезону виборів. Але не завжди
використання того, що дійсно повинне мати місце – як мовне питання, наприклад,
є ефективним.
У нашій нинішній країні з
прогнозованим дефіцитом бюджету більше ніж в 3,5 рази, ніж минулого року, musthave-вів
набагато, НАБАГАТО(!) більше. От наприклад: низький рівень (а то й їх тривала
відсутність) заробітних виплат бюджетникам і пенсіонерам. Проте, з огляду на
основи політичного PR, ця проблема не становить загальнодержавної важливості
тому, що не зачіпає, як кажуть, всіх і кожного.
Інше діло – мова: у когось вона калинова, а хтось «без русского языка не
сколотит и сапога». Здавалось би, ось воно – те, що дотичне до всіх і кожного.
Але ж, окрім фактору охоплення аудиторії, існує й часовий фактор. Останній й
обумовлює актуальність певної проблеми в суспільстві. Інакше кажучи – немає
сенсу заможному аристократу водити картинною галереєю жебрака, який й думає
хіба що про шматок хліба. Так і навряд дієвими будуть національні гасла типу
«Говори українською!», коли кожен другий у країні думає про забезпечення себе й
своїх родин хоча б (!) їжею, ліками та одягом.
Відповідь на те, чому в
сучасній Україні навколо мовного питання не можливо створити революції, можна
знайти й у праці Абрахама Маслоу. Згідно піраміди потреб американського
психолога більшість українців нині можна віднести до першої щаблі фізіологічних
потреб. А потреба культури, до складу якої входить й чистота мови, знаходиться
набагато щабель вище. Саме тому мовне питання не є першочерговим для людей, а
його використання як політичного інструменту не здатне здійняти революцію.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.