Українська політика - це паноптикум вельми химерних особистостей, виділитися на тлі яких, здається, вже неможливо. Але наш Порошенко все ж виділяється із загального ряду політиків, проте не якимись особливими якостями, а збірним образом. У певному сенсі - він типовий український політик, спритно освоїв риторику «дум про народ», чуйно реагує на зміни і вмудряється багато років залишатися на плаву, попутно збудувавши власну бізнес-імперію. Нижче - три «правила життя» від Петра, які він, звичайно, ніколи не озвучить, але саме вони органічно випливають з його біографії.
Тренд, бренд, хр*нь...
Політична діяльність Порошенко почалася в далекому 1998 році з депутатства. Будучи самовисуванцем, в парламенті він долучився до найвпливовішої на той момент фракції СДПУ (о) і навіть став членом політради цієї партії, тобто вчасно ухопив потрібний тренд. Пізніше, у своїх інтерв'ю він говорив, що вийшов із фракції есдепів після того, як зрозумів, що першу скрипку там грали зовсім не Кравчук з Марчуком, а Медведчук з Суркісом. Таке пояснення, не витримує критики, тому що факт цей був очевидний навіть з боку, а вже для члена політради партії розібратися в тому, хто є хто, не становило жодних труднощів. Але на з'ясування цього обурливого факту ПАрАшенко знадобилося аж два роки.
Своїм перебуванням при владі ПАрАшенко все ж створював противагу Юлії Тимошенко, вносячи розкол в команду помаранчевих. Цього крісла він позбувся, подавши у відставку після корупційного скандалу
Насправді, більш імовірно інше пояснення: Петро Олексійович чуйно вловив новий тренд - стара команда стала підгнивати, і через цей перегній почала пробиватися нова поросль, яка трохи пізніше стане помаранчевою. Ні чим особливим не запам'яталась партія «Солідарність» і однойменна фракція в парламенті влилася в «Нашу Україну», а сам лідер цієї партії - ПАрАшенко в 2001-му став керівником центрального штабу виборчого блоку «Нашої України».
З 2002-го ПАрАшенко вже депутат від НУ, близький соратник і кум Віктора Ющенка. Потім наш Петро, природно, в перших рядах помаранчевих революціонерів, і так само природно - в перших рядах у черзі за посадами після перемоги революції.
Посаду ПАрАшенко хотів собі розмірну заслугам і близькості до Ющенка - прем'єр-міністра України. Але не склалося - цей пост дістався Тимошенко.Однак Петро ПарАшенко зовсім не засмутився й згодомопинився в кріслі глави РНБО. Місце, звичайно, почесне, але реально мало на що впливає. Втім, своїм перебуванням при владі Порошенко все ж створював противагу Юлії Тимошенко, вносячи розкол в команду помаранчевих. Цього крісла він позбувся, подавши у відставку після корупційного скандалу. Тоді нині покійний Олександр Зінченко звинуватив оточення Президента, і насамперед ПАрАшенка, в кумівстві, корупції та лобіюванні власних інтересів.
Треба думати, Порошенко залишив посаду глави РНБО без жодного жалю, відчувши новий тренд - команда помаранчевих розвалюється, і майбутнього з цими панами бути не може. Можливо, протримайся він у влади трохи довше - розділив би з іншими невдахами «Нашої України» наслідки грандіозного пшика, яким закінчилася «помаранчева революція». Так що, незважаючи на не дуже красиві обставини, в кінцевому підсумку від цієї ситуації ПАрАшенко швидше виграв, ніж програв. Єдина відчутна іміджева втрата того періоду для нашого Петра - стійка асоціація з безсмертним мемом «любі друзі». Потім була робота в парламенті - після виборів у 2006-му Порошенко очолив комітет з питань фінансів і банківської діяльності.
У березні минулого року він очолив міністерство економіки вже в уряді Азарова, але і це знаходження в міністерському кріслі нічим знаменним відзначено не було. Примітно, що Петро зумів уникнути звинувачень у тушкування, пішовши служити злочинні владі. От молодець!
Зараз ПАрАшенка - позафракційний депутат-мажоритарник вже з явним ухилом в опозиційність. Отже, простежуючи кар'єрний шлях ПАрАшенко, не можна не помітити одного факту - він завжди тонко відчував політичний момент. І навіть у теперішньому її положенні простежується виключно політична"чуйка”.
Бути в опозиції - собі дорожче: власникові мільярдних активів зараз в Україні відкрито лізти на рожен явно не з руки. До того ж - асоціювання з жменькою горлопанів політичного впливу не додає. Куди розумніше позафракційна «конструктивна опозиція» - шляхи і у владу відкриті і ... знову у владу, якщо, не дай Бог, нинішня опозиція стане владою. Загалом, зручно, з якого боку не подивися.
Не мішай грішне з праведним, бізнес з політикою
Звичайно, поділ бізнесу і політики в Україні - казочки. Так не буває. Однак, по-перше, можна розділити ці речі дуже обережно, змусивши повірити в свою чесність, принаймні, тих, хто радий обманюватися. "Майданута” революція подібних громадян породила в достатку, і саме на них було розраховано заявуПАрАшенка про те, що він йде з бізнесу, передавши всі свої активи до фонду, яким управляє незалежна інвестиційна компанія. По-друге, і головне, - не варто давати приводів для звинувачень у корупції чи лобіюванні власних бізнес-інтересів. Це не означає «бути чесним» - Боже збав. Це означає у своїй кар'єрі обходити стороною лобіюючі або контролюючі функції.
Певно, маючи здоровий глузд або просто везіння, ПарАшенку завжди траплялося так, що він опинявся в місцях, які давали можливість впливу, але не напряму. Наприклад, посада «весільного генерала» - секретаря Радбезу, забезпечувала доступ до тіла гаранта. Можна лише гадати наскільки успішно цей доступ перетворився в гроші. Посада голови комітету Верховної Ради, безумовно, відкривала доступ добагатьох кабінетів, однак звинуватити ПАрАшенко в прямому лобіюванні свого бізнесу так ніхто і не зміг. Портфель міністра закордонних справ теж посада для людини масштабу ПАрАшенко ніяк не "хлібна». Проте міністр є міністр, і можливість покрутити шестерінки державного механізму в своїх інтересах - є. Посада міністра економіки в українському політикумі взагалі не особливо важить - що називається «ні вкрасти, ні повартувати». Всі серйозні функції зосереджені у силовиків, Мінфіні, Мінпаливенерго, Фондідержмайна, Нацбанку і в інших установах, через які проходять нитки реального держуправління. Однак знову ж таки - міністр є міністр, і навіть скромне міністерство економіки може принести чималу користь.
Може. Як і всі інші посади Петра ПАрАшенка. У всякому разі, в 2006-му році, його статок оцінювався приблизно в півмільярда доларів, у 2007-му - вже перевищила позначку в сімсот мільйонів, а в 2008-му - за даними «Кореспондента» і «Фокусу» - перевалило за мільярд. У те, що подібні статки в Україні можна нажити, не використовуючи політичні важелі, може повірити тільки дитя нерозумне. При цьому, як саме діяв ПАрАшенко, вибудовуючи свою бізнес-імперію, перебуваючи у владних кабінетах, достеменно невідомо. Навколо нього немає ні тіні корупційних скандалів, не рахуючи, зрозуміло, безславного відходу з посади глави РНБО. Але сталося це ще в 2005-му. Все, чим може оперувати широка громадськість зараз, - два рази міністр, один раз - секретар РНБО, тричі депутат і ... мільярдер. Кожен має право думати що хоче, але по суті ніяких реальних фактів зловживань владою навести не можна.
Буцім-то впливовий
У житті кожного політика, як і звичайного громадянина, бувають періоди спаду і підйому. Тільки на відміну від простого громадянина, політик, який до того ж обтяжений власною бізнес-імперією, не може дозволити собі в період спаду плювати у стелю, лежачи на печі. Він повинен, навіть втрачаючи реальний вплив, посилено створювати у оточуючих думку, що він все ще «о-го-го!» Зрештою, в Україні, для людей такого калібру, як ПАрАшенко, це питання елементарного виживання. Демонстрація будь-якої слабкостімоментально дасть сигнал родичам, наділеним реальною владою, «рвати на шматки» знесиленого «звірка».Наш Петро, - то наша гордість! Він звичайно, не кине себе під ноги. Як власник медіа-холдингу,ПарАшенко прекрасно розуміє, як працює система масових комунікацій в Україні, і як, не докладаючи взагалі жодних зусиль, підтримувати себе на плаву, вміло створюючи відчуття значущості своєї персони.
Все, що потрібно робити, це створювати інформпідстави, які повинні демонструвати впливовість і причетність до великій політичній гри. Наприклад, можна пустити слух про своє спонсорство нового політичного проекту, як це було в 2011-му, коли циркулювали чутки про об'єднання «Фронту Змін» з кількома політичними карликами. Можна просто заявити: «Мені пропонували посаду, але я не погодився». Це ПАрАшенко говорив неодноразово. От хитрий жук скажете ви!
Можна організувати інформаційний «плювок» типу «ПАрАшенко - спікер». Звичайно, при цьому всі ЗМІ посилатимуться один на одного, і лише покопавшись в плутанині посилань, можна виявити джерело, яке, зрозуміло, побажало залишитися невідомим. Кому вигідні подібні розмови? Очевидно, крім героя «плювка» - нікому. Тим більше що розмови ці виглядали абсурдними - передбачалося, щоПАрАшенко вигідна для Заходу фігура, наче регіоналів колись всерйоз хвилювали подібні дурниці.
До того ж рядовий депутат, посилений десятком умовно близьких соратників - навряд чи достатня сила, щоб на щось претендувати. Цього впливу ПАрАшенко не вистачило б навіть на те, щоб очолити комітет у Верховній Раді. Але найабсурдніший «плювок» - інформація про те, що Порошенко претендує на місце мера Києва. Цього разу він озвучив все сам, причому, досить своєрідно - «Готовий балотуватися і високо оцінюю свої шанси». За умови, звичайно, що «всі політичні сили ... на благо Києва ... але готовий підтримати Кличка ...» Загалом - «так щоб так, так - ні» і навпаки.
Ця новина буквально підірвала новинні сайти, і чомусь ніхто не поставив прості самоочевидні питання - «З чого це опозиція раптом підтримає Порошенка, який аж до депутатства працював зі «злочинною владою» і продовжує залишатися позафракційним депутатом?» І головне - «Навіщо Порошенко мерство?». Друге питання особливо цікаве, тому що посаду мера для публічного політика згубна, адже передбачає реальну роботу і щоденну оцінку цієї роботи конкретними виборцями. А виборці жахливо ірраціональні, коли мова йде про високі матерії типу євроінтеграції і настільки ж прагматичні, коли справа стосується шкурних інтересів - цін на послуги ЖКГ, розбитих доріг і т.д. При нинішньому стані міських комунікацій та інших інфраструктурних проблемах, які накопичувалися два десятиліття, посада мера будь-якого українського міста - це почесне місце розгрібачам авгієвих стаєнь із сумнівними електоральними перспективами.
Посада мера за нинішньої конфігурації влади в Києві - це прямий шлях на політичне кладовище. Звичайно, наш ПАрАшенко це давно уловив. Як уловив ще одну річ - досить зробити вдалий «плювок», і всі ЗМІ, не особливо переймаючись питанням реалістичності інформації, кинуться коментувати, брати інтерв'ю і піднесуть в топи новинних стрічок, причому зроблять це добровільно і безкоштовно, в гонитві за «сенсацією».
А ви ще згадаєте наш славетний Рошенівський фонтан, який ой як допомін всплисти нашому Петру! Такий хід піару, що там не кажіть, не кожному прийде в голову!
До речі, під кінець квітневого місяця заплановане відкриття цього фонтану після зимової сплячки. Та тішаться цій новині не всі, ой далеко не всі. Хто тямковитіший, то вже давно урозумів собі, що отой фонтан — ні що інше, як додаткові проблеми на голови вінничан, бо фонтан побудований для піару ПАрАшенка, а утримуємо його ми. Тобто з нашого міського бюджету виділяють кошти на всі його потреби.
Бажаючим подивитись на ПАрАшенківський витвір поставили всього два біотуалети (для 7-10 тисяч люду), які зазвичай зас*р*ють вщент за пів години. Аби не вдихати запах чужих фекалій хитрі глядачі ходять по своїм справам на ліво, себто під забори жителів прилеглих вулиць. Останнім, в свою чергу, доводиться нюхати чужі екскременти протягом останнього місяця весни, всього літа й половину осіні. Ось це вже, погодьтесь, не фонтан! Що здивовані? А ви думали, що жителям з вулиці Кармелюкова пахне шоколадом з Рошенки? Аж ніяк!
Шкода Порошенко живе не у Вінниці й не біля свого фонтану, хай би йому обс*кали вікна, хай би відчув справжній запах піару на собі...
А бачили б ви, які ями біля Рошенки: по пів метра вглиб! На таких “вибоїнах” можна що завгодно поламати, згадуючи при цьому всіма ласкавими словами ПАрАшенка. І лише згодом приходе в голову думка — то наш Петро будує нам метро. Підземку, себто. А оті ями по пів метра — не що інше, як майбутній вхід до підземки. Уже й не важко здогадатись, які станції будуть побудовані першими: станція “ВасНамахали”, станція “ДомбВоровськийЛох”, станція “ГройсманОплатиМійПіар”...