ДУХОВНА ПАРАДИГМА НОВОГО ЧАСУ – СТРАТЕГІЧНИЙ ШЛЯХ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Круглий стіл 19.02.2013. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Крутов В. В. доктор юридичних наук, профессор Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців з корпоративної безпеки/
На зорі третього тисячоліття актуальність Стратегій забезпечення безпеки обумовлена тим, що проблема існування і розвитку соціумів придбала новий вимір. Цей вимір полягає в тому, що питання безпеки стали дійсно глобальними питаннями і вимагають опрацювання та адекватного розуміння стану систем міжнародної та національної безпеки, а також визначення пріоритету принципово нових підходів і методів у їх забезпеченні. У цьому контексті слід зазначити, що у всі часи велич і сила будь-якої держави багато в чому визначаються рівнем моральності і станом духовності її громадян. Тому на нашу думку, сучасні реалії в сфері забезпечення національної безпеки вимагають від держави Україна, як до речі і всіх інших країн, вирішення дуже важливої і актуальної проблеми, а саме – підвищення ефективності прогнозування, оцінки та регулювання духовних процесів розвитку соціуму, але уже не на базі традиційної матеріалістичної парадигми, а на основі нової духовної парадигми, в рамках якої вимагається створення нової теорії безпечного світу. У постановці даної проблематики, вельми значущим виступає той факт, що як у міжнародному, так і в українському законодавстві існує досить багато правових норм, що дозволяють вже зараз ефективно вирішувати це завдання. Однак реальна дієвість зазначених норм поки ще вкрай мала. Це пов’язано, насамперед, з недостатньою підготовкою і слабким усвідомленням цієї сфери багатьма представниками владних структур і більшою частиною населення нашої країни. Крім того, правовий механізм регулювання духовних процесів недопрацьований до необхідного рівня його стану на практиці: не вистачає відповідних фахівців, інструкцій, методик, положень і т.п., причому як у державних відомствах та установах, так і в соціумі взагалі. Особливо це стосується правоохоронної, виховної та освітянскьої сфер [1].

Ні в якому разі не знижуючи величезних заслуг і позитивних результатів шанованих фахівців сфери безпеки, все ж дозвольте висловити думку про те, що багаторічна праця в галузі вирішення практичних проблем безпеки та теоретичного узагальнення того, що людська думка накопичила у відношенні цієї проблеми, приводять нас до висновку про незадовільний стан і того, і іншого. Життя кожної людини і світу в цілому не стало безпечнішим, а теорія того, як цього домогтися, на жаль, ще дуже далека від набуття статусу справді наукової. Якщо звернутися до визначення базового поняття «безпеки», та й інших визначень її видів, то можна легко побачити, що вони страждають або емпіричної описовістю, або тавтологічністю, де безпека визначається через «відсутність загроз».
Тому актуальним є вивчення концептуальних основ нового підходу до забезпечення безпеки, а саме:
- розкриття концептуальних основ нового підходу до забезпечення безпеки;
- визначення духовності як стратегічного шляху до забезпечення безпеки.
Таким чином, вади нашого розуміння безпеки пов’язані не стільки з незрілістю нашої науки або непрофесіоналізмом вчених і практиків, скільки з безнадійно застарілою світоглядною основою як теоретичних, так і практичних доктрин безпеки, з виключно матеріалістичним розумінням насамперед сутності Людини, її місця і ролі в цій надзвичайно важливій сфері людської діяльності. Саме таке положення обумовлює певну обмеженість нашого розуміння всіх сфер національної безпеки. Саме цю обмеженість ми і повинні побачити, і саме в її радикальному перегляді і повинна складатися зміна парадигм нашого «безпекового» мислення.
Обстановка, що склалася в світі, свідчить про фундаментальну, всеохоплюючу кризу як ідеологій, так і інститутів, покликаних забезпечувати безпеку. Прикладом, що ілюструє зазначену кризу і демонструє безсилля ідей і інструментів досягнення безпеки, може служити феномен тероризму, який в даний час кваліфікується як глобальна загроза. Проти цієї загрози безсилі як методи традиційної оборони у вузькому, військовому сенсі слова (наприклад, теоретики визнали безсилля НАТО в боротьбі з тероризмом), так і відносно нові поліцейські акції попередження та раннього виявлення даної загрози (йдеться про удосконалення системи контролю, перевірок підозрілих осіб і т.д.).
Парадокс ситуації, яка склалася у сфері безпеки полягає в наступному: «Чим більше зусиль додається для того, щоб нейтралізувати загрози, попередити і контролювати їх можливу появу, тим більше число таких загроз атакує людство». Їх кількість зростає у геометричній прогресії.
Тому, відповідаючи на питання, що не так в стратегіях забезпечення міжнародної та національної безпеки і чому всі зусилля з протидії загрозам у багатьох сферах в світовому масштабі практично виявляються «помноженими на нуль», слід шукати причину в наступному. Міняти потрібно не окремі підходи та методи забезпечення безпеки, тому як їх удосконалення здатне призвести лише до тимчасового успіху і локального результату. У довготривалій перспективі забезпечення безпеки в її цілісному, системному вимірі необхідно відмовитися від звичних стереотипів, навіть якщо ці стереотипи підкріплені ілюзіями так званого «здорового глузду», поширеними доктринами і практиками спеціальних інститутів. Але при цьому зразу ж хочу зауважити, що до моменту повної імплементації у світовому масштабі нової теорії безпеки, дія нинішньої безпекової парадигми не повинні втрачати свого максимально-можливого ефекту.
Саме тому потрібні кардинально нові підходи у вирішенні даної проблеми і лежать вони, на наш погляд, у перегляді, перш за все, світоглядних орієнтацій світового соціуму до питань безпеки.
Необхідно не просто поширювати моральні і духовні цінності, а радикально міняти світоглядні підходи, в рамках яких такі цінності виникають. Така світоглядна трансформація можлива, як зазначалося вище, на шляхах відмови від матеріалістичної парадигми, яка дісталася нам у спадок від XVIII століття і стала основою концепції людини. Ця концепція, в свою чергу, стала базовою для системи освіти, економіки та фінансів, медицини, міждержавних відносин, а також як ми бачимо для теорії і систем безпеки. На неї орієнтуються більшість людей в своїх життєвих проектах при побудові своєї системи моральної шкали цінностей та ін. Ця концепція в’їлася в нашу свідомість і підсвідомість як міль і, подібно молі, з’їдає можливості людської свідомості, гранично звужує горизонти його розвитку. Її не може витравити і поверхнева релігійність, яка останнім часом стала активно відроджуватися в пострадянських державах після насаджуваного атеїзму.
Усвідомлення обмежень існуючої традиційної парадигми безпеки призводить до думки, що нова теорія безпеки повинна вироблятися на основі парадигми є ключем до вирішення вищевказаних проблем. Вважаємо, що саме духовна безпека як складова частина духовної парадигми лежить в основі, як національної системного синтезу як традиційних знань, так і даних сучасної науки, а також одкровень релігійного досвіду. Такий синтез ми називаємо «духовною парадигмою нового часу» і послідовна трансформація світогляду на його основі зможе радикально змінити орієнтації окремої особистості, відносини між особистістю і державою, бізнесом і державою, відносини між державами і, врешті-решт, змінити загальний «безпековий» клімат планети.
На наш погляд, тільки створення і стабільна реалізація ефективної духовної безпеки та інших її видів (державної, регіональної, інформаційної, військової і т.д.), так і міжнародної безпеки, оскільки конкретний стан економічного, політичного та соціального життя багато в чому визначається її духовно-моральними складовими і, безумовно, свідомістю людини як основного суб’єкта й об’єкта безпеки.
Духовне життя соціуму у всьому його різноманітті, так чи інакше, включає інтелектуальну, етичну і естетичну діяльність людей. Отже, духовне життя суспільства зосереджено в області індивідуальної, групової і масової свідомості. У зв’язку з цим, коли мова йде про безпеку, захист духовності, духовної сфери суспільства, забезпечення духовної безпеки, основну увагу слід зосереджувати на захисті суспільної свідомості сучасного соціуму від внутрішнього і зовнішнього деструктивного впливу, а саме – на гармонізації свідомостей людей як основного необхідного атрибуту забезпечення безпеки.
Виходячи з вищесказаного, дозвольте зробити висновок про те, що основним об’єктом, так само як і суб’єктом безпеки є людина.
Таким чином, національну безпеку можна окреслити як сферу, в рамках якої людина прагне уберегти свої особистісні та суспільні інтереси шляхом захисту та протидії різним видам загроз, які вона сам ж і створює. Тоді, якість функціонування системи національної безпеки визначається двома основними причинами: 1) тим, що людина не створює загроз і 2) успішною протидією цим загрозам.
У такому випадку, ми спостерігаємо постійний стан якоїсь “боротьби” людини з людиною, а саме постійне протистояння інтересів людей, яке ніколи не закінчується і не може закінчитися в рамках діючої матеріалістичної парадигми розвитку людства. Саме тому пошук нових форм, методів, способів, доктрин, концепцій, стратегій і, безумовно, нових парадигм забезпечення безпеки є винятково важливим завданням людства.
Із зазначеного аналізу можна зробити висновок, що одна частина людства (менша) несе в собі загрози та їх формує, а інша (більша) цим загрозам протидіє і вибудовує захист, що наводить нас на думку про те, що це не просто протистояння інтересів людини, а протистояння свідомостей людини, адже саме свідомість виступає основною рушійною силою людських дій і вчинків.
Аналізуючи протиправну діяльність суб’єктів загроз (злочинців, терористів, наркокартелів і т.д.) як національної, так і міжнародної безпеки слід зробити висновок, що основне вістря їх атак націлене, перш за все, на Свідомість людини. Адже, здійснюючи протиправні дії (вбивства, грабежі, розкрадання …), злочинець не просто скоює злочин і посягає на безпеку інших людей, а цим самим руйнує людську духовність. Саме тому, вважаємо за доцільне закріпити цей важливий пункт: об’єктом загроз завжди виступає Свідомість.
А тепер давайте підемо далі і зрозуміємо, що джерелом загрози, тобто, її суб’єктом, теж виступає Свідомість. Вона може виступати такого роду джерелом прямо (як це буває при терористичній атаці) або більш опосередковано (наприклад, створювати умови, за яких терористи та інші види убивць і гвалтівників, можуть з’явитися). Однак Свідомість присутня завжди, тобто воно є альфою і омегою виникнення загроз; отже, ми можемо зробити висновок про те, що на ній замикається весь круг проблематики безпеки, тому що вона є і загроза і порятунок від неї, і об’єкт негативного впливу і суб’єкт такого впливу.
Таким чином, для формування безпечного світу необхідно, перш за все, «працювати з свідомістю». Питання полягає лише в тому, якою повинна бути ця робота? Яка її політика, стратегія, тактика, принципи? Які її основні методи, способи, інструменти, підходи? Вважаємо, що саме діяльність в цьому напрямку, в напрямку роботи із Свідомістю і повинна скласти фундамент Нової духовної парадигми, яка, в свою, чергу стане основою всіх без винятку стратегій, концепцій і доктрин безпеки як локального, так і глобального рівнів!
Спираючись на вищесказане, можемо констатувати, що безпека національного і міжнародного масштабу зводиться до відсутності протистоянь і суперечностей інтересів свідомостей, що робить її головним і основним об’єктом забезпечення безпеки. Але що це за стан – відсутність протиріч свідомості? Як його досягти? Яким чином забезпечити? Адже на даний момент вся система безпеки в світовому масштабі збудована, як ми знаємо, на інших підходах, на нарощуванні і вдосконаленні технологій забезпечення безпеки, спираючись при цьому на традиційну концепцію розвитку людства, яка розглядає свідомість виключно як продукт матеріального світу, відсуваючи його від об’єктивного статусу фундаментальної константи загальнолюдського буття. А звідси всі наступні біди і проблеми.
Чи є альтернатива такому підходу? Звичайно ж є, і вона полягає в наступному. Людині необхідно пізнати природу власного “Я” і навколишнього світу. Адже справа навіть не в слідкуванні знаменитому афоризму Сократа: “Пізнай себе і пізнаєш весь Світ!”. А суть в тому, що людина крізь призму пізнання себе, ставши цілеспрямовано на шлях вдосконалення своєї Свідомості, може прийти до безпекового світорозуміння і як наслідок до того, що перестане бути джерелом загроз, перестане нести зло в будь-яких його формах і проявах, а стане нести гармонію, любов і толерантність! І таким чином, в людині відновиться стан світу душі, при якому за визначенням стануть неможливими агресія і будь-які види насильства не тільки на рівні слів, вчинків або дій, а навіть на рівні думок!
В результаті, людство може вийти на новий виток суспільних відносин, де національна та міжнародна безпека трансформуються в те, що зветься безпекою особистості і безпекою людства. Саме тоді зникнуть абстракції у відношенні поняття “безпека” і чітко визначаться конкретні цілі безпеки, які будуть зводитися до безпеки Свідомості людини.
Виходячи з вищевикладеного, ми можемо крізь призму свідомості людини сформулювати наше робоче поняття безпеки, а саме: безпека – це стан миру, взаєморозуміння і довіри Свідомостей людини.
Зауважимо на той факт, що прийнята вперше в 2007 році Стратегія національної безпеки України не стала керівним документом для практичної діяльності органів державної влади, в тому числі в духовній сфері, чому перешкодили їх зосередженість на досягненні короткострокових політичних і економічних цілей, а також нехтування потребами стратегічного розвитку суспільства і держави. Внаслідок цього посилилися загрози національній безпеці, ослабла здатність України захищати свої національні інтереси в багатьох сферах [2].
У цьому контексті, відзначимо, що надзвичайно важливим і своєчасним виступає факт, затвердження Президентом України відповідного Указу (№ 389/2012), що оголошує рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року про нову редакцію Стратегії національної безпеки України “Україна у світі, що змінюється», в якій в п. 2.2. чітко регламентовано, що захист такого життєво важливого національного інтересу України як збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на основі етнокультурного різноманіття є невідкладним завданням політики національної безпеки [3].
Таким чином, при всій величезній повазі до теоретиків і практиків сфери безпеки, аналіз результатів їх праці у глобальному історичному масштабі дає підстави зробити висновок про їх не достатньо високу ефективність, і тому визрів момент, коли рішення зосередити зусилля в іншому світоглядному напрямку теоретичного пошуку і практичних дій по забезпеченню безпеки в сучасному світі, а саме крізь призму духовності, є абсолютно своєчасним і актуальним.
Підводячи підсумок сказаному, шановні колеги, дозвольте зробити наступні висновки:
1. Духовна парадигма розвитку та відповідні державні Стратегії повинні скласти загальну консолідовану платформу громадської Свідомості як в нашій країні, так і за кордоном та містити в собі наукові і духовно-моральні положення та принципи, засновані на синтезі відповідних знань у різних сферах людської діяльності.
2. В даний час саме духовність нового часу (яку не треба плутати з релігійністю) об’єктивно може стати ключовою константою у побудові нової теорії безпеки, яка бачиться не просто більш високою в ієрархії загальнолюдських цінностей, але має властивість об’єднання структур, дозволяє зняти основні протиріччя на вищих стратегічних рівнях мислення та прийнятті рішень, і, безумовно, сформувати структурно стійку, системну, єдину багатополюсну духовну цивілізацію. Тільки така духовність, а не спрощені ідеали і догми традиційного матеріалізму, і витікаючи з нього загальнофілософські та загальнотеоретичні положення, може стати тим об’єднуючим фактором, який дасть можливість побудувати стійкий світ і створити умови для безпечного і гармонійного розвитку людини. Причому, мова йде не про традиційне релігійне розуміння духовності, про що ми сказали вище, а про новий, інтегрований, творчий сенс цього слова.
3. Враховуючи той факт, що Особистість є наріжним каменем духовної парадигми нового часу, можемо зробити висновок про те, що стосовно сфери забезпечення безпеки, в перспективі необхідно відмовитися від традиційного поділу «національної безпеки» та «міжнародної безпеки» на користь «безпеки Особистості» і «безпеки Людства».
4. Нова парадигма безпеки, заснована на духовності нового часу, передбачає кардинальну зміну базисних основ організації діяльності національних, міжнародних та громадських інституцій, прийняття ними управлінських рішень, здатних забезпечити поетапний перехід людства до нового безпечного стану життя, позбавленого головних вад і проблем сучасності.
5. Змінюється світ, змінюються епохи, зникають і виникають нові цивілізації, але незмінним залишається ключова константа існування людства – духовність.

Література:
1. Крутов В.В. Концептуально-правові основи забезпечення національної безпеки крізь призму духовності людини / Крутов В.В. // Науково-практичний журнал Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю РНБО України «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2012. – № 1 (27). – С. 191 – 201.
2. Стратегія національної безпеки України / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http:// http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/389/2012
3. Стратегія національної безпеки України “Україна у світі, що змінюється” / Президент України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/14823.htmlzakon.rada.gov.ua/go/389/201