Транснаціональні загрози в епоху глобалізації: проблеми обороноздатності країни

Круглий стіл 04.12.2012. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ УКРАЇНИ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Абрамов В.І., доктор філософських наук, професор, професор кафедри національної безпеки НАДУ

Транснаціональні загрози в епоху глобалізації:

проблеми обороноздатності країни

Будь-яке пояснення масштабних суспільних змін містить в собі елементи філософської та економічної теорії, політології і теорії соціальної поведінки. Іноді, теорії імпліцитні[1]. Проте часто вони залишаються імпліцитними, а ще частіше між цими теоріями відсутній зв’язок. Не дивлячись на велику увагу і зусилля, що робляться, соціальні науки не підійшли до розуміння того, яким чином економічний, політичний і військовий розвиток є взаємозв’язаним між собою в сучасності. Відсутність робочої і зв’язаної теорії економіки і політики відображає недостатність систематичного осмислення найважливішої проблеми — насильства в людських суспільствах. Як вважають Д. Норт, Дж. Уолліс і Б. Вайнгаст: «То, як суспільства вирішують загрозу насильства, що існує скрізь і завжди, задає і структурує форми, які може приймати людська взаємодія, включаючи типи політичних і економічних систем»[5, с. 45]. І безумовно, визначає характер сучасних воєн, збройної боротьби в ХХІ столітті.

У даний час і в перспективі формування нового світового порядку визначається глобалізаційними процесами. Саме глобалізація виступає тією «невоєнною зовнішньою силою», яка визначає успіх або провал політики забезпечення обороноздатності країни. Не існує суспільств, вільних від викликів і загроз. Але виклики необхідно розглядати як нові можливості. Як шанс для модернізації, аналізувати їх і вичленити позитивний потенціал.

Основою процесів глобалізації є єдиний світовий ринок та ліберальна економічна доктрина, що в сукупності з утворенням глобального інформаційного простору з вільним доступом зумовили ряд головних ознак формування нової системи транснаціональних загроз.

Традиційно, в літературі використовується поняття «нетрадиційні загрози». Вони асоціюються з міжнародним тероризмом, транснаціональною злочинністю, наркотрафіком, незаконною міграцією, розповсюдженням ОМЗ і засобів його доставки[2; 3]. До цих загроз, більш менш знайомих сучасних систем забезпечення національної і міжнародної безпеки, додається цілий сонм невоєнних загроз. Це і кліматичні зміни, і забруднення навколишнього середовища, і нові технології, наслідки застосування яких неоднозначні для існування людини, і енергетичні, і в цілому ресурсні проблеми. Більшість нетрадиційних загроз не мають чіткої географічної і суб’єктної прив’язки, а, часто, виявляються взагалі у вигляді процесів, що більш менш фіксуються. Саме тому вони часто іменуються «транснаціональними загрозами»[4, с. 386].

Фактори глобалізації, що здійснюють вплив на простір безпеки:

По-перше, спостерігається стійке зростання важливості зв’язків і ресурсних потоків (і пов’язаних з ними процесів формування, спрямованості і контролю) як організуючої основа світового порядку при зниженні значення обмежених просторів (територій і ресурсів) і пов’язаних з ними владних атрибутів (державного суверенітету).

По-друге, недостатність того або іншого ресурсу в цих умовах починає компенсуватися інтенсивністю «комунікацій», тобто зв’язків суб’єкта в системі міжнародних відносин, що дають йому доступ до цього ресурсу. Перед кожним суб’єктом встає проблема вибору певної «корзини» зв’язків, яка повинна відповідати цілям його діяльності на міжнародній арені і зрештою, — визначати його статус.

По-третє, нездатність традиційних систем державного управління контролювати ту або іншу активність своїх громадян і організацій в системі глобальних зв’язків (через несумісність масштабів) вже привела до розширення спектру відносин в області безпеки.

По-четверте, Різноманітність замінює однорідність (національні держави) суб’єктів світового порядку. В цілому, у всьому різноманітті суб’єктів можна виділити три основні їх групи. До першої відносяться держави і їх об’єднання — міждержавні організації, блоки і коаліції. До другої — провідні корпоративні структури, що мають або національну, або багатонаціональну приналежність і що діють в глобальному ринковому просторі. Третю групу складає цілий сонм недержавних суб’єктів — від організацій гуманітарного характеру до екстремістських, кримінальних і терористичних структур.

Жодна з перерахованих груп не володіє достатнім набором переваг, щоб формувати світовий порядок на свій розсуд. Переваги суб’єктів «третьої» групи визначаються організаційною гнучкістю, мобільністю і скритністю. Вони легко «проникають» в державні і корпоративні структури, впливаючи на них зсередини, доповнюючи традиційні лобі і групи впливу. Але найголовніше — це те, що вони здібні до скритної концентрації фінансових, інтелектуальних і силових (наприклад, в терористичних формах) ресурсів практично в будь-якій точці простору і часу.

Очевидно, що через відмінність організаційних структур, ресурси, а також довгострокові і короткострокові завдання перерахованих груп суб’єктів зміст національної і міжнародної безпеки ускладнюється, а його простір — розширюється. Так, професор Гарварду Е. Ротшильд представляє цей процес в декількох напрямах [7]. Безпека розширюється за об’єктами 1) і «вгору» — від держав до біосфери в цілому, і 2) «вниз» — від держав до індивідуумів. Безпека розширюється за сферами — від військової до політичної, економічної, соціальної, екологічної, а також безпеці людини. Безпека розширюється за суб’єктами вже на всіх напрямках – від держав до міжнародних інститутів, регіональних і місцевих властей, а також до неурядових організацій, громадській думці і так далі. Таким чином, розширення простору безпеки об’єктивно розширює і простір загроз.

Стратегії боротьби з такими загрозами украй слабо розроблені як на державному, так і міжнародному рівні. З’явилося також поняття «асиметричні загрози»[6]. Ці загрози пов’язані з реалізацією іншими суб’єктами міжнародної безпеки так званих «асиметричних» стратегій. У основі таких стратегій лежить мистецтво цілепокладання, організації та діяльності за стандартами, принципово неприйнятних для опонента. Саме це позбавляє опонента можливості діяти звичними для нього методами та підвищує його (опонента) уразливість. Більшість транснаціональних (нетрадиційних) загроз національній безпеці пов’язана з діяльністю недержавних суб’єктів. Для всіх недержавних суб’єктів можна визначити низку ознак, що відрізняють їх від інших суб’єктів загроз.

1. Структурні: ключовим елементом організаційної культури недержавної організації є діяльна особа зі своїм базовим ресурсом — інтелектом. Це об’єктивно приводить до індивідуалізації проектів, що реалізовуються, і формування гнучких групових коаліцій. У цих організаціях існують головні «вузли» — носії місії організації і виконавці. Ці організації отримали узагальнену назву мережевих[4, c. 389]. У загальному вигляді мережа визначається як сукупність стійких контактів або схожих з ними соціальних відносин між індивідами або групами. Структурний аналіз побудови мережевих організацій виділяє три різновиди мереж: лінійні мережі, де інформація і контакти індивідуумів передаються від одного до іншого; мережі типу «зірка» або «горб», що мають центральний елемент, який, проте, не виконує функцію «ієрарха»; різноспрямовані мережі. Мережеві організації здатні, подібно до «вірусів», бути присутніми в межах інших соціальних організмів та створювати передумови до конфлікту. Саме тому держави позбулися можливості повністю контролювати діяльність недержавних організацій, перш за все, за їх ресурсами, місцями розташування, тим більше — цілепокладанням та методами досягнення цілей.

2. Світоглядні та доктринальні: недержавні організації відображають їх еклектичність. Для них фактично відсутній єдиний правовий простір аналогічно, скажімо, з міжнародним правом. Кожна подібна організація формує свій внутрішній «статут», заснований або на релігійній або культурній традиції, або на загальних принципах відтворення своєї діяльності в несприятливих умовах. Слід зазначити, що більшість цих організацій формально відсутні в державному правовому просторі, тобто не мають формального юридичного статусу. Часто вся доктрина неурядових організацій визначається загальною місією (наприклад, боротьба з «невірними», забезпечення благополуччя земляків, престиж фірми і так далі), до досягнення якої кожен учасник вносить свій посильний внесок.

3. Технологічні: глобалізація надала недержавним організаціям широкий арсенал засобів, яки в сукупності з відсутністю правових обмежень на їх використання дають їм значну фору по відношенню до державних структур. Знову ж таки, глобальний інформаційно-фінансовий простір дозволяє цим організаціям концентрувати в своїх рамках не тільки значні фінансові ресурси, але і інтелект, що продукує нові організаційні схеми нарощування такого ресурсу, а також діставання доступу до новітніх технологічних досягнень.

4. Соціальні: можна звести до декількох базових моделей: община, кліка, клан, кліентелла, блат, проект і низка їх похідних.

Висновки: 1. Значно розширилося залучення недержавних організацій до вирішення силовими методами масштабних міжнародних проектів. Подальший розвиток недержавних систем військово-політичних відносин приведе до того, що вони набудуть більшої могутності, технологічного та інтелектуального озброєння, щоб не тільки «співіснувати» з державною системою, але активно впливати на неї, у тому числі і силовими методами. Принциповою відмінністю її суб’єктів, як замовників, так і виконавців, від систем забезпечення національної безпеки держави буде мережева, розподілена організація.

2. Протиборство з цими системами звичайними, силовими методами украй неефективно. Характер цього протиборства набуватиме рис безкомпромісності, але принципово важливим є той факт, що це протиборство буде все більш асиметричним.

3. Держави починають стикатися з тим, що їх противник — це незв’язна сукупність терористичних та екстремістських організацій, недержавні організації гуманітарного характеру, злочинні угрупування, політичні рухи, телеканали, інтернет-сайти. Формується багатовимірний простір протиборства, в рамках якого цільові функції його суб’єктів розподілені за різними сферами діяльності. При цьому терористичні акти, інформаційне протиборство та цілком «демократичні» політичні перевороти в тій або іншій країні взаємопов’язані.

4. Необхідно активізувати пошук науково обґрунтованих відповідей на ключові питання в області визначення характеру воєн та збройних конфліктів майбутнього. Це украй важливо щодо вибору напрямів військового будівництва, створення найбільш дієвої системи забезпечення військової безпеки держави, ефективного витрачання ресурсів на оборону країни.

Список використаної літератури

1.Багдасарян В. Х. Проблема имплицитного (логико-методологи-ческий анализ) / В. Х. Багдасарян / Отв. ред. Г. А. Геворкян. – Ереван, 1983. – 138 с.

2.Кулагин В. М. Международная безопасность: Учебное пособие для студентов вузов / В. М. Кулагин. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 318 с.

3.Лепехин Е.А. Современные термины и понятия терроризма и безопасности / Е.А. Лепехин, С.Е. Метелев, Т.В. Некрасова, А.А. Соловьев. – Омск: Издатель Васильев В.В., 2007. – 282 с.

4.Логунов А.Б. Региональная и национальная безопасность / А.Б. Логунов. – М.: ИНФРА-М, 2010. – 448 с.

5.Норт Д. Насилие и социальные порядки. Концептуальные рамки для интерпретации письменной истории человечества [Текст] / Д. Норт, Д. Уоллис, Б. Вайнгаст / пер. с англ. Д. Узланера, М. Маркова, Д. Раскова, А. Расковой. М.: Изд. Института Гайдара, 2011. —480 с.

6.Современная мировая политика: Прикладной анализ / Отв. ред. А. Д. Богатуров. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Аспект Пресс, 2010. —592 с.

7.Rothschild Emma. What is Security? // Daedalus, Vol. 124, No. 3, The Quest for World Order (Summer, 1995), pp. 53-98.