Рецензія на книгу Дмитра Бровара «Не стріляйте в білих журавлів"

Соловій Олександр. Рецензія на книгу Дмитра Бровара «Не стріляйте в білих журавлів".

      Соловій Олександр. Рецензія на книгу Дмитра Бровара «Не стріляйте в білих журавлів»

             На початку Великої вітчизняної війни для боротьби з ворогом на окупованій території радянської владою повсюдно створювались підпільні обкоми і райкоми партії. У межаж тогочасної Полтавської області таких   -комів було створено близко 150, майже всі вони загинули до початку 1942 року. Основна причина - порушено було всі правила конспірації - керувати ними мали ті, хто цим же займався і в мирний час - перший секретар райкому партії, його заступник, начальник міліції.., тобто люди, яких знали всі до останнього жителя в районі. Створювати начальство під час окупації мало невеликі (зо два десятки членів) партизанські загони, вести підпільну боротьбу і агітацію. На території майже безлісистої  Полтавщини  це було неможливо, тому доля таких от організацій сумна - всі члени гинули від рук гітлерівців відразу, здавлись в полон або ж переховувались. Були і виключення.  Про них книга полтавського краєзнавця Дмитра Бровара "Не стріляйте в білих журавлів". За жанром це документальна повість, а головна героїня - Анастасія Львівна Жук - головний лікар Лохвицької лікарні. Вона підпільник, якого гітлерівцям не вдалось розсекретити аж до відступу у 1944. Німці її розстріляли, і не диво, що про подвиг цієї жінки та її спільників ніхто не дізнався. Після війни знайшлося багато охочих псевдопідпільників, котрі діяльність Анастасії Жук вирішили приписати собі і отримати за це державні нагороди. Анастасія Жук була змальована цими людьми як щира прислужниця окупантів. Означення жанру книги як художньо-документальна повість, досить умовне,  художня сторона - це лише манера викладу краєзнавцем описуваних подій. Документи, спогади безпосередніх учасників, блискучий аналітизм (рідкісний, до-речі) - ось на чому побудована основна і найцінніша частина книги. Мета Дмитра Бровара не просто у осмисленні тих чи інших історичних подій, його головна заслуга у намаганні захистити тих, хто зробити це вже не в змозі - померлих героїв, білих журавлів. До речі, син Анастасії Жук - Костянтин  - національний герой Польщі. Загалом же книга ця має не локальне,а всеукраїнське значення, тому що розтавити всі крапки у питаннях фальсифікації історії Другої світової, ми поки не в змозі. Принаймні, Дмитро Бровар блискуче нам демонструє, як потрібно шукати і знаходити Правду.